Справа № 372/4115/19 Головуючий в суді І інстанції Тиханський О.Б.
Провадження № 22ц-824/2085/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
30 січня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Мельника Я.С.,
суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,
за участі секретаря Гановської А.М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту розповсюдження недостовірної інформації та її спростування,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України, позаяк із заяви вбачається спір про право.
Не погоджуючись із цією ухвалою, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема посилається на те, що суд першої інстанції належним чином не дослідив обставин справи та не перевірив їх доказами, зокрема, що оскільки власника сайту, на якому була поширена недостовірна інформація, встановити неможливо, то ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України, при цьому, на його думку, відсутній спір про право, чого місцевим судом враховано не було, тому вважає висновок суду про відмову у відкритті провадження у справі з підстав наявності спору про право безпідставним.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є зокрема неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не було вжито усіх заходів щодо встановлення особи, яка розповсюдила недостовірну інформацію або автора відповідного інформаційного матеріалу, а тому заява не може бути розглянута у порядку окремого провадження, оскільки у даному випадку вбачається спір про право з приводу спростування недостовірної інформації.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 15 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт розповсюдження недостовірної інформації у мережі Інтернет на веб-сайті «ОРД» за відповідною адресою (а.с.23).
Обґрунтовує заяву зокрема тим, що йому не вдалося встановити власника сайту, на якому була розповсюджена інформація, яку він просить спростувати, оскільки згідно відповіді ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів» вбачається, що даний сайт зареєстровано за кордоном, що унеможливлює його ідентифікацію.
Також посилається на те, що у довідці ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» щодо власника веб-сайту www.ord-ua.com зроблене лише припущення про можливого власника веб-сайту, оскільки вказано про аналіз та співставлення інформації, розміщеної у мережі Інтернет, з яких випливає, що це інтернет-джерело належить ОСОБА_2 , однак жодних належних доказів і підтверджень дійсності цих обставин немає, оскільки така інформація може бути витребувана лише у передбачений законом спосіб, зокрема у судовому порядку.
З матеріалів справи також вбачається, що реєстратор доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_1., і цей реєстратор доменного імені згідно інформації, отриманої у сервісі WHOIS, розташований у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.
З інформації, розміщеної на офіційній веб-сторінці Посольства України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії за адресою у мережі Інтернет https://uk.mfa.gov.ua вбачається, що у переліку чинних міжнародних договорів, які діють у відносинах між Україною та Великою Британією, не існує договору, що передбачає виконання Великою Британією рішень українських судів.
Згідно ч.7 ст.19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» , визначено, що відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження.
Отже, законом визначено право звертатись до суду в окремому провадженні щодо спростування такої інформації виключно у випадку, якщо така особа є невідомою та її неможливо ідентифікувати.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що звернення до суду із позовною заявою у загальному позовному провадженні про визнання розповсюдженої інформації такою, що порушує права і свободи особи, та зобов'язання іншої сторони її спростувати, зобов'язує позивача не тільки визначити особу, яка розповсюдила відповідну інформацію та/або яка є власником джерела розповсюдження, а і підтвердити цю належність відповідними доказами.
Відповідно до ч. 11 ст. 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, зобов'язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім'я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв'язатися. Фізичні особи, які не є суб'єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом "в" цієї частини.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», ім'я автора - сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора: прізвище та ім'я автора; прізвище, ім'я та по батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків) тощо.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України та ст.15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий суд належним чином обставин справи не з'ясував, не врахував, що будь-яких належних, достатніх і допустимих доказів, які б давали підстави стверджувати про належність сайту www.ord-ua.comта інформації, яка була поширена у цьому джерелі і яку просить спростувати заявник, конкретній особі немає, а саме припущення та співставлення наявних в Інтернет-мережі даних щодо можливого імені автора поширеної інформації не є достатнім підтвердженням власника Інтернет-джерела, а висновок суду про те, що заявник не вжив усіх достатніх заходів щодо встановлення особи, яка розповсюдила вказану інформацію або її автора, є безпідставним, оскільки наявні у справі докази свідчать про неможливість самостійно добути таку інформацію у зв'язку із методом реєстрації доменного імені вказаного сайту, тому, на думку колегії, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі з підстав наявності спору про право.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню як така, що постановлена за неповного з'ясуванням усіх обставин справи та неправильного застосуванням норм матеріального права, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 379 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: