Справа №11-кп/824/8/2020 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
16 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретарів
судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження №12017100040001908 за апеляційною скаргою прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_9 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 07 березня 2018 року щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Красноармійськ, Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України, -
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Київ, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України, -
за участю учасників кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
потерпілого ОСОБА_14 ,
захисника ОСОБА_15 ,
виправданих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 07 березня 2018 року ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що в діях обвинувачених є склад кримінальних правопорушень.
Органом досудового розслідування ОСОБА_10 , ОСОБА_11 обвинувачуються в тому, що 12.02.2017 року приблизно о 15 годині 00 хвилин ОСОБА_10 разом з ОСОБА_11 , та невстановленою досудовим розслідуванням особою, перебували за адресою: АДРЕСА_4 , в приміщенні боксу автомобільної мийки, яка знаходиться на території готелю «Братислава», куди приїхали на автомобілі чорного кольору, марки «Ягуар», д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрованому у Республіці Польщі.
В цей час у ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , та невстановленої досудовим розслідуванням особи, виник злочинний умисел, направлений на незаконне позбавлення волі ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за попередньою змовою групою осіб.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне позбавлення волі ОСОБА_14 за попередньою змовою групою осіб, невстановлена досудовим розслідуванням особа наказала ОСОБА_14 залізти до багажного відділення автомобіля марки «Ягуар», д.н.з. НОМЕР_1 .
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на незаконне позбавлення волі ОСОБА_14 за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_11 спільно з невстановленою досудовим розслідуванням особою, проти волі потерпілого, застосовуючи фізичну силу та перешкоджаючи вільному пересуванню ОСОБА_14 , запхали його до багажного відділення вищевказаного автомобіля марки «Ягуар», д.н.з. НОМЕР_1 , тим самим розпочали його там утримувати незаконно позбавивши волі. В цей же час ОСОБА_10 стояв поруч та спостерігав за протиправними діями вищевказаних осіб.
В подальшому 12.02.2017 приблизно о 18 годині 30 хвилин ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, діючи згідно попередньо досягнутої домовленості та продовжуючи здійснювати власний злочинний умисел, спрямований незаконне позбавлення волі ОСОБА_14 , під'їхали на вказаному вище автомобілі марки «Ягуар», д.н.з. НОМЕР_1 , за адресою: м. Київ, вул. Росошанська, 4, на територію гаражного кооперативу, де зачинили потерпілого у гаражному боксі № НОМЕР_2 вказаного гаражного кооперативу, чим незаконно позбавили волі потерпілого ОСОБА_14 .
Крім цього, досудовим розслідуванням встановлено, що у ОСОБА_10 , за попередньою змовою з ОСОБА_11 , та невстановленою досудовим розслідуванням особою, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, виник злочинний умисел, направлений на вимагання у ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , передачі на їх користь майна та грошових коштів.
З цією метою ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, 12.02.2017 приблизно о 15 годині 00 хвилин, діючи згідно попередньо досягнутої домовленості, приїхали на автомобілі чорного кольору, марки «Ягуар», д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрованому у Республіці Польщі, за адресою: АДРЕСА_4 , в приміщення боксу автомобільної мийки, яка знаходиться на території готелю «Братислава».
Там ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, діючи відповідно до заздалегідь розподілених ролей, підійшли до ОСОБА_14 та розпочали вимагати передачі майна і грошових коштів, застосовуючи погрози насильства над потерпілим та в подальшому самого насильства, що виразилось в ударах кулаками в область голови останнього.
Таким чином, органом досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачувався в тому, що своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 146 КК України, які виразились в незаконному позбавлення волі ОСОБА_14 , вчиненому за попередньою змовою групою осіб; своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 189 КК України, які виразились в вимогах вчинення дій майнового характеру з погрозою насильства над ОСОБА_14 , вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
ОСОБА_11 обвинувачувався в тому, що своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 146 КК України, які виразились в незаконному позбавлення волі ОСОБА_14 , вчиненому за попередньою змовою групою осіб; своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 189 КК України, які виразились в вимогах вчинення дій майнового характеру з погрозою насильства над ОСОБА_14 , вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
За результатами судового розгляду суд визнав ОСОБА_10 , ОСОБА_11 невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України та виправдав у зв'язку з недоведеністю, що в діях обвинувачених є склад кримінальних правопорушень.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначає, що усі докази у справі та покази обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , потерпілого ОСОБА_14 та свідків, які були допитані під час судового розгляду підтверджують, що органами досудового слідства зроблено неповний аналіз та хибна оцінка доказів, яка не дозволяє прийти до висновку про доведеність вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України.
Не погодившись з прийнятим рішенням, прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 07 березня 2018 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 07.03.2018 стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , виправданих за ст.146 ч.2, ст.189 ч.2 КК України скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
За доводами апелянта, вирок суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним, не вмотивованим, не відповідає фактичним обставинам та не підтверджується доказами дослідженими під час судового розгляду провадження.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що слухання справи було розпочато з допиту потерпілого ОСОБА_14 . Під час проведення досудового розслідування ОСОБА_14 дав чіткі, логічні та послідовні покази, на яких ґрунтувалось обвинувачення, але, на думку сторони обвинувачення, під тиском обвинуваченого ОСОБА_16 , який являвся його безпосереднім роботодавцем, ОСОБА_14 свідомо змінив свої покази та вигадану історію, нав'язану йому стороною захисту представив суду як достовірні факти зі свого минулого.
Апелянт вказує на те, що ОСОБА_14 в суді першої інстанції повідомив, що дуже погано пам'ятає деталі подій, що сталися з ним 12.02.2017, оскільки в той день був у стані сильного алкогольного сп'яніння, але пам'ятає, що в той день він працював на автомийці за адресою: АДРЕСА_4 . Близько 12:00 год. на автомийку приїхав ОСОБА_10 на несправному автомобілі та ОСОБА_14 побачив як знизу витікає мастило. ОСОБА_10 зателефонував ОСОБА_11 та попросив йому допомогти з ремонтом авто. ОСОБА_14 , почувши розмову ОСОБА_10 сказав, що він зможе допомогти та з радістю поїде з ним. А у зв'язку з тим, що одяг на ОСОБА_14 був брудний він особисто сказав ОСОБА_17 , що може поїхати і в багажнику автомобіля. ОСОБА_17 погодився, посадив ОСОБА_14 до багажника автомобіля, по дорозі заїхав до ОСОБА_11 та вони втрьох направились до гаражного кооперативу, де ОСОБА_11 має у власності гаражний бокс. Заїхавши до гаража, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 залізли до автомобільної ями, а коли зняли захисну пластину автомобіля, то ОСОБА_14 заснув прямо в ямі. Прокинувшись через певний час, він побачив, що в гаражі нікого немає, а двері гаража зачинені ззовні. ОСОБА_14 почав кликати на допомогу і через деякий час підійшов невідомий чоловік, який викликав поліцію та через певний час його звільнили. Що було далі ОСОБА_14 не пам'ятає і чому він написав заяву на ОСОБА_16 , ОСОБА_11 та ще одну невстановлену слідством особу пояснити не може.
При цьому, на додаткові запитання прокурора чому на наступний день по обіді при допиті у слідчого ОСОБА_14 повторно надавав покази щодо вчинення стосовно нього злочину вищевказаними особами, останній пояснив, що підходячи до кабінету слідчого він випив пляшку горілки та не пам'ятає, що він підписував у слідчого в той день.
Апелянт вказує на те, що згідно висновку експерта №374 від 15.02.2017 у ОСОБА_14 виявлені садна на лівій щоці. Вказане ушкодження спричинене тупим предметом і могло утворитися 11.02.2017 - 12.02.2017 року. Зі слів потерпілого: «в ніч з 11.02.2017 на 12.02.2017 наглядно знайомі на ім'я ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 наносили удари, стискали шию».
Прокурор стверджує, що суд переконливо повірив показам потерпілого, які, на думку сторони обвинувачення, були заздалегідь узгоджені з позицією сторони захисту.
Також апелянт зазначає, що абсолютно позбавлене логіки те, що 12.02.2017 ОСОБА_14 вийшов на роботу та цілий день працював у стані сильного алкогольного сп'яніння. Не маючи спеціальних знань, автомийник ремонтував автомобіль директора підприємства. Він чітко пам'ятає, що сам залазив до багажника автомобіля, але абсолютно забув, які документи він підписував у кабінеті слідчого.
Прокурор вказує на те, що для з'ясування причини зміни показів потерпілим ОСОБА_14 прокурором було заявлено клопотання суду про дослідження протоколу допиту потерпілого від 13.02.2017, в якому чітко викладені обставини, які на той час були відомі лише ОСОБА_14 , проте судом відмовлено у дослідженні вказаного протоколу, посилаючись на засади безпосередності дослідження показань, речей і документів.
Крім цього, апелянт зазначає, що допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 повідомив суду, що 12.02.2017, близько 12:00 год. він приїхав на автомобілі «Ягуар», д.н.з. НОМЕР_3 . НОМЕР_4 на автомийку, яку має у своїй власності за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 1. Вже на автомийці ОСОБА_10 побачив як знизу автомобіля витікає мастило. Він відразу зателефонував ОСОБА_11 та попросив йому допомогти з ремонтом авто. Автомийник ОСОБА_14 , почувши цю розмову сказав, що він може допомогти з ремонтом авто. ОСОБА_10 погодився на пропозицію ОСОБА_14 , але сказав, щоб останній перевдягнувся, бо його одяг був дуже брудним. Тоді, ОСОБА_14 жартома сказав, що він може проїхатись і в багажнику автомобіля. ОСОБА_17 погодився, зачекав поки ОСОБА_14 залізе до багажника автомобіля та поїхав до ОСОБА_11 . І вже втрьох вони направились до гаражного боксу, який має у власності ОСОБА_11 в кооперативі. Заїхавши до гаража, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 залізли до автомобільної ями, а коли зняли захисну пластину автомобіля, то ОСОБА_14 заснув прямо в ямі. ОСОБА_22 та ОСОБА_11 намагалися розбудити ОСОБА_14 , але марно. Тоді вони вирішили поїхати помити автомобіль, який був забруднений в мастило. А ОСОБА_14 залишили спати в автомобільній ямі. Через дві години ОСОБА_10 та ОСОБА_11 повернулися до гаража, але побачили, що замок па гаражі зрізаний і двері опечатані поліцією. Після цього, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 направились додому.
Прокурор вказує на те, що обвинувачений ОСОБА_11 повністю підтримав показання обвинуваченого ОСОБА_23 та додатково повідомив суд, що залишаючи в приміщенні гаража сплячого ОСОБА_14 він включив йому електричний обігрівач.
Також прокурор зазначає, що допитаний в судовому засіданні свідок - лейтенант патрульної поліції ОСОБА_24 дав суду чіткі та послідовні покази стосовно того, що 12.02.2017 він працював у складі екіпажу поліції разом з ОСОБА_25 та патрулювали відведену їм територію. Надійшов виклик від чергового по місту з вказівкою прибути до гаражного кооперативу за адресою: АДРЕСА_5 , де чекає заявник. На місці події до них звернувся заявник ОСОБА_26 та провів до гаражного боксу № НОМЕР_2 , де був зачинений чоловік, який кликав на допомогу. Поспілкувавшись через двері з вказаним чоловіком, було прийнято рішення викликати службу МНС для зрізання замка. Відкривши двері гаража, ОСОБА_24 побачив наляканого молодого чоловіка, який був без верхнього одягу, при цьому на вулиці було дуже морозно, близько -10 °С. Молодий чоловік назвався ОСОБА_14 та повідомив, що в той день його побили роботодавці, вимагаючи повернути борг, кинули в багажник автомобіля та привезли до гаража. Потім, кинули в яму та накрили її громіздкими речами, які заважали вибратися. Відбираючи пояснення у ОСОБА_14 , запаху алкоголю від останнього ОСОБА_24 не чув. Пояснення ОСОБА_14 були чіткі, логічні та послідовні.
Крім цього, апелянт зазначає, що ОСОБА_24 повідомив суд, що у бесіді з охоронником кооперативу останній наголосив, що у власника гаража існувала значна заборгованість перед кооперативом, а тому електропостачання гаража було відключено і приміщення гаража він з ОСОБА_25 освітлювали фонариками. Свідок ОСОБА_25 вцілому повторив покази, які надав ОСОБА_24 та додав, що в приміщенні гаража було холодно, поряд з автомобільною ямою розкидані громіздкі речі, а посередині приміщення стояв стіл.
Прокурор стверджує, що з показів свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_25 чітко встановлено, що потерпілий без верхнього одягу при мінусовій температурі навколишнього середовища був замкнений в ямі гаражного боксу без права на порятунок.
Також апелянт зазначає, що стороною обвинувачення як доказ надано суду копію журналу реєстрації автомобілів, які заїжджають до гаражного кооперативу «ГСК №6». Згідно відомостей, що зазначено у вказаному журналі, автомобіль «Ягуар», д.н.з. НОМЕР_1 впродовж 12.02.2017 лише один раз заїхав та виїхав з території кооперативу, що спростовує показання обвинувачених стосовно того, що вони приїхали за ОСОБА_14 ввечері.
Сторона обвинувачення вказує на те, що допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_26 повідомив суду, що ввечері 12.02.201 8, коли він проходив повз гаражний бокс № НОМЕР_2 , то почув крики чоловіка, який благав про допомогу. ОСОБА_26 викликав поліцію, а в бесіді з чоловіком, останній повідомив, що його побили та зачинили в гаражі знайомі на ім'я ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_20 , що на думку апелянта, свідчить про неправдивість показань обвинувачених та потерпілого, а також штучне створення перешкод у встановленні істини по справі.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції, мотивуючи свій висновок про недоведеність вини обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ст.146 ч.2, ст.189 ч.2 КК України, обрав вибірковий підхід до оцінки доказів та фактично послався лише на спотворені показання потерпілого та обвинувачених.
На думку прокурора, наведені обставини, відповідно до ст. 411 КПК України, свідчать про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, які могли вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинувачених. Зазначені порушення кримінального процесуального закону згідно з ч.1 ст. 412 КПК України є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
На апеляційну скаргу прокурора захисник обвинувачених - адвокат ОСОБА_15 подав заперечення, в яких просить апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури № м. 4 ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок районного суду міста Києва від 07.03.2018 року залишити без змін.
В обґрунтування своїх доводів, захисник вказує на те, що оцінивши в сукупності всі докази по даній справі, з точки належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку, сторона захисту дійшла висновку про відсутність достатніх даних, які б підтверджували факт вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України, жодним наданим доказом не доведено вина обвинувачених у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень.
Адвокат ОСОБА_15 стверджує, що докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, жодним чином не підтверджують винуватість обвинувачених, а тому, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин» і такі факти мають бути досить переконливими, щоб суд на підставі їх розумної оцінки міг визнати причетність особи до вчинення злочину, а тому причетність обвинувачених ОСОБА_10 , та ОСОБА_11 , до злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України, не доведена в суді прокурором в рамках дотримання принципу змагальності, визначеного ст. 22 КПК України, з урахуванням доказів, які були досліджені в ході судового розгляду та оцінені з точки зору їх достатності та взаємозв'язку.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, пояснення обвинувачених та їх захисника, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість вироку суду, допитавши потерпілого ОСОБА_14 , свідків ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_24 , заслухавши технічний запис показань свідка ОСОБА_25 , та дослідивши за клопотанням прокурора письмові докази, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинувачених, дослідивши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При цьому, положеннями ст. 94 КПК України встановлено обов'язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Водночас згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, як це визначено у ст. 86 КПК України, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи, не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.
У відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Цих вимог закону, як вважає колегія суддів, суд першої інстанції дотримався.
Як убачається з вироку, в ньому викладено формулювання обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , і визнане судом недоведеним, а також підстави виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, а тому доводи апеляційної скарги прокурора щодо невмотивованості вироку суду є безпідставними.
Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред'явлено ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , обвинувачення, навів аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв'язку.
Перевіривши висновки суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , у вчиненні ними кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 146, ч.2 ст. 189 КК України, та допитавши під час апеляційного розгляду потерпілого, обвинуваченого та свідків, а також дослідивши за клопотанням прокурора письмові докази у провадженні, колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновки суду про те, що не доведено, що обвинуваченими вчинено кримінальні правопорушення, в яких обвинувачуються (ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України) відповідають фактичним обставинам справи, є обґрунтованими, підтвердженими зібраними у встановленому законом порядку доказами, ретельно перевіреними та дослідженими в судовому засіданні.
Так, з аудіо запису перебігу судового засідання суду першої інстанції вбачається, що обвинувачений ОСОБА_10 суду першої інстанції показав, що з ОСОБА_11 він знайомий протягом трьох років, він допомагає йому по ремонту автомобіля. Потерпілий, працював в нього на мийці, проте офіційно оформлений не був. 12.02.2017 року він приїхав на роботу, вийшов з автомобіля та побачив, що з машини потекло машинне масло, заїхав на мийку та почав заглядати з ліхтарем під машину, щоб зрозуміти, що саме сталось. Оскільки в автомобілі стоїть металевий захист, тому нічого не було видно. Він подзвонив ОСОБА_11 , оскільки знав, що в нього є гараж з ямою, повідомив про свої проблеми з автомобілем і попросив допомогти. ОСОБА_11 попросив його забрати з дому та поїхати до гаражу. ОСОБА_14 почув цю розмову та запропонував свою допомогу, після чого вони вирішили поїхати разом до ОСОБА_11 . Він ( ОСОБА_10 ) попросив ОСОБА_14 переодягнутися, бо він був у брудній робочій одежі, а салон автомобіля білий, але він відмовився та сказав, що може поїхати і в багажнику та самостійно заліз у багажник. Коли вони доїхали до ОСОБА_11 , ОСОБА_14 сів на заднє сидіння, і вони втрьох поїхали до гаражу. Коли приїхали до гаражу, то ОСОБА_11 з ОСОБА_14 зняли захист на автомобілі, а потім , поки він з ОСОБА_11 дивився у чому була проблема, то ОСОБА_14 заснув, оскільки перебував в нетверезому стані. Коли вони зняли захист на автомобілі, то побачили, що все було в маслі, тому, щоб точно дізнатись звідки тече, вирішили повернутись до автомийки та помити автомобіль. Вони намагались розбудити ОСОБА_14 , він не прокидався, тому вони зачинили гараж, щоб нічого не викрали та поїхали без нього помити автомобіль, їх не було десь 2 години. Коли повернулись, то побачили, що на гаражі висить інший замок. ОСОБА_11 пішов в кооператив до охорони, щоб дізнатись, що сталось, охоронець повідомив, що приїжджала міліція, вирізали замок з гаражу, щоб звільнити ОСОБА_14 . Дізнавшись про це, вони попрямували в бік поліції, це було десь о 22:00 годині. По дорозі передумали, вирішили приїхати в понеділок. В понеділок зранку вони зателефонували на 102, їм дали номери поліції по АДРЕСА_6 , телефонували туди довго, але не додзвонились. Після чого вирішили поїхати у відділок, коли вийшли з будинку, їх затримали. Зазначає, що в ОСОБА_14 нічого не вимагав, боргів в нього немає.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_11 показав суду, що йому зателефонував ОСОБА_10 , котрий попросив подивитись його автомобіль, бо в ньому текло масло. Вони зустрілись біля стадіону «Восход» десь о 16:00 -17:00 годині, в автомобілі ОСОБА_10 був на задньому сидінні ОСОБА_14 , та втрьох поїхали до гаражу. Потім вони залізли до ями, щоб ремонтувати автомобіль, де ОСОБА_14 заснув на ліжку, яке також стояло в ямі. ОСОБА_14 був в нетверезому стані. Оскільки необхідно було помити автомобіль спочатку, вони вирішили повернутись до мийки, але не змогли розбудити ОСОБА_14 , тому залишили його в гаражі, де було тепло і була їжа, казали, що повернуться. Коли повернулись, то ОСОБА_14 вже не було. Вказує, що вони з ОСОБА_10 не утримували ОСОБА_14 , майно та кошти у нього не вимагали, про борги йому нічого невідомо.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтвердили свої показання, надані суду першої інстанції, і додали, що наміру будь - яким чином незаконно позбавляти волі ОСОБА_14 не мали, і цього не робили, як і не вимагали вчинити дії майнового характеру з погрозою насильства над ОСОБА_14 . Щодо останнього, то повідомили, що його поведінку в гаражі після їхнього від'їзду можна зрозуміти, тому, що потерпілий ОСОБА_14 дуже боїться закритого простору, тому і був наляканий, коли проснувся.
Такі показання обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 наданими стороною обвинувачення спростовані не були.
Так, в суді першої інстанції, потерпілий ОСОБА_14 суду показав, що обвинувачених він знає, з ними перебуває в дружніх та робочих відносинах. Вказав, що з 10 лютого 2017 року він почав пити, зайшов в запой, і в ніч з 11.02.2017 року на 12.02.2017 року побився з друзями. Потерпілий вказав, що на той час працював на автомийці, яка належить ОСОБА_10 , проте, офіційно оформлений не був. 12.02.2017 року ОСОБА_10 приїхав до мийки, тоді він вже пив три дні та погано все пам'ятає. Він почув розмову ОСОБА_10 , що він збирається їхати ремонтувати автомобіль, та нав'язався йому допомогти, щоб не працювати на мийці. Зазначає, що його не садили в багажник автомобіля, а він сам туди заліз, бо був в стані алкогольного сп'яніння. Як вийшов з багажнику не пам'ятає, здається ОСОБА_10 відкрив багажник та сказав, щоб не дуркував та вилазив. В гаражі вже він щось допомагав тримати в ямі, після чого заснув. Коли прокинувся почав панікувати та бити по гаражу, після чого підійшов охоронець, спитав що відбувається, на що він сказав, що нічого не пам'ятає, просив звільнити його. Після чого його звільнили поліцейські та попросили щось підписати. Допитували його також, коли був у стані сильного алкогольного сп'яніння в ніч з 12.02.2017 року на 13.02.2017 року. В ту ніч він залишився ночувати у відділку.
В суді першої інстанції просив виправдати обвинувачених, оскільки вони не вчиняли злочинів щодо нього.
В суді апеляційної інстанції, також, будучи приведеним до присяги та попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, потерпілий дав аналогічні пояснення, пояснивши , що на момент подій був вже пару днів в запої. За ці дні побився з іншими хлопцями. На третій день також була п'янка. ОСОБА_10 приїхав на мойку, оскільки збирався ремонтувати свою машину «Ягуар». Потерпілий зазначив, що складно пам'ятає чому він напросився поїхати з ОСОБА_10 , мабуть не хотів працювати на мойці. Був не в чистому одязі, а у ОСОБА_32 в автомобілі був шкіряний салон, тому напросився їхати з ним в багажнику, куди сам і заліз. Приїхали в гараж, де ремонтували автомобіль, а потім заснув, а хлопці поїхали. Коли п'яний проснувся в гаражі, почав "кіпішувати". Почав виламувати двері та кликати на допомогу. Потерпілий вказав, що злякався на той час, оскільки у нього клаустрофобія, більш того, не зрозумів гумору хлопців. Потерпілий вказав, що проснувся в ямі, там тепліше було ніж на вулиці, оскільки, там спеціальний підвал. Як заснув там не пам'ятає. Проснувся і не зрозумів де знаходився. Вже згодом, піднявся по східцях і почав стукати в ворота. Був наляканий, не розумів нічого, був п'яний. Потім приїхала поліція, відкрили двері, почали розпитувати про обставини, підписував на місці якісь документи, які йому надавали і все. Поліцейські пояснили, що їм потрібно оформити виклик, і тому потрібно проїхати до відділку.
Потерпілий вказав, що працівникам поліції нічого не пояснював, оскільки був п'яний, і не міг щось пояснювати. Після цього, в райвідділі два дні проспав в актовому залі. Потім працівники поліції все обмалювали, і з тієї ситуації, в яку він попав, вийшла комедія. Потерпілий вказав, що з райвідділку його нікуди не відпускали, не дивлячись на те, що він говорив працівникам поліції, що потрібно на роботу. Потім ОСОБА_10 та ОСОБА_11 шукали, щоб дали пояснення. Поки вони їх шукали пройшло 2-3 доби, під час яких він з працівниками поліції ходили в магазин, що розташований неподалік від райвідділку, поліцейські купляли йому продукти харчування та спиртне, яке він випивав, та знову, спав в актовій залі. При цьому його декілька разів забирали для дачі пояснень, він щось п'яний розповідав, працівники поліції його коригували та щось записували, а він не читаючи, підписував.
З наведених показань як обвинувачених, так і потерпілого, наданих як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанцій слідує, що ніхто з обвинувачених проти волі потерпілого не поміщав його в багажник авто, а потерпілий самостійно заліз туди та добровільно поїхав з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ; в гаражі ремонтували разом автомобіль, який належить ОСОБА_10 ; фізичну силу до потерпілого ніхто з обвинувачених не застосовував, а лише у зв'язку з тим, що потерпілий був в стані сильного алкогольного сп'яніння, він заснув в ремонтній ямі гаражу.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив прокурору у задоволенні клопотання про дослідження під час судового розгляду протоколу допиту під час досудового розслідування потерпілого від 13.02.2017 р., та в подальшому за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, суд взяв до у ваги одні докази та відкинув інші, що на думку прокурора є підставою для скасування вироку суду, колегія суддів зазначає, що такі доводи є необґрунтованими, зважаючи на наступне.
Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 95 КПК України, показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Підозрюваний, обвинувачений потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування я та судового розгляду.
Разом з тим, положеннями ч. 4 вищезазначеної норми права передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих в порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Зважаючи на наведене, відмовляючи прокурору у задоволенні його клопотання про дослідження під час судового розгляду протоколу допиту потерпілого від 13.02.2017 року, судом не було допущено будь - яких порушень вимог КПК України, які б стали підставою для скасування вироку суду, адже, суд дотримався вимог ст. 95 КПК України, в зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
З приводу доводів апеляційної скарги про те, що показаннями свідків у провадженні повністю підтверджується вина обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованих їм злочинах, то слід зазначити, що допитаний як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_31 показав суду, що він є працівником ДПРЧ. Їм поступив виклик, що в гаражі закрита людина, вони приїхали до гаражу, там було багато поліцейських, потрібно було відкрити замок на гаражі. Йому показали який гараж та замок, і вони зрізали замок. При цьому до гаражу не заходили. Свідок вказав, що потерпілого не бачив, адже, їм сказали, що вони більше не потрібні і вони поїхали. Про обставини події нічого не відомо.
З показань даного свідка вбачається, що він підтвердив лише факт того, що в гаражі зрізали замок, щоб звільнити людину, проте, за яких обставин та чи добровільно людина попала в гараж, свідку нічого не відомо і він не міг повідомити. А тому такі показання свідка ОСОБА_31 не можуть свідчити про винуватість ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях.
Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_29 показав суду, що обвинувачених раніше він бачив, потерпілого не знав. Не пам'ятає дату, але точно пам'ятає події, що він приїхав до свого гаражу № НОМЕР_5 о 20:00 годині. До нього зайшов сусід по гаражу та сказав, що хтось стукає в гаражі № НОМЕР_2 . Вони разом з сусідом ОСОБА_33 підійшли до цього гаражу, там була зачинена людина, яка казала, що його привезли та зачинили. Після цього вони підійшли до сторожа і вирішили викликати поліцію. Коли приїхала поліції вирізали замок, випустили потерпілого. У потерпілого тілесних ушкоджень він не бачив, вказав, що останній був в неадекватному стані, а саме в стані алкогольного сп'яніння.
Допитаний в судовому засіданні 1 інстанції свідок ОСОБА_34 показав суду, що він в лютому 2017 року приїхав до гаражного кооперативу, де знаходиться його гараж, поставив свій автомобіль та разом з ОСОБА_29 почали виходити з кооперативу, як почули стук та крики з гаражу № НОМЕР_2 , на воротах якого висів навісний замок. Вони спитали хто в гаражі, на що чоловік сказав, що його там закрили. Після чого вони покликали чергового гаражного кооперативу та викликали поліцію. Через погане самопочуття він пішов додому, а ОСОБА_29 та черговий залишились чекати поліцію. Через деякий час йому подзвонив працівник поліції та попросив повернутись, щоб надати покази, повернувшись він побачив потерпілого, який був надзвичайно легко одягнутий та повідомив що він з Херсону, але про обставини злочину нічого не розказував.
В суді апеляційної інстанції свідки ОСОБА_29 та ОСОБА_34 надали аналогічні показання, якими підтверджується факт того, що в одному з гаражів була закрита на навісний замок людина, яка просила допомогти звідти вийти, та те, що ця людина була в стані алкогольного сп'яніння. З приводу того, яким чином він потрапив в гараж, коли та в зв'язку з чим, свідки не повідомляли. А тому, всупереч доводам апеляційної скарги, показання свідків ОСОБА_29 та ОСОБА_30 не свідчать про вчинення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 кримінальних правопорушень, у вчиненні яких вони обвинувачуються.
Що ж стосується показань свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , на які посилається прокурор в апеляційній скарзі, то як вбачається з матеріалів провадження, свідок ОСОБА_24 суду першої інстанції пояснив, що він працює в патрульній поліції. Їм надійшов виклик про те, що чоловік кличе на допомогу в гаражному кооперативі. Виїхавши на місце події, побачили заявника, який провів до гаражу, де кричав чоловік. ОСОБА_35 був зачинений. Коли підійшли до гаражу, спитали як потерпілий себе почуває, на що він відповів що змерз, після чого викликали службу МЧС, які зрізали замок. З гаражу вийшов молодий чоловік, який пояснив, що його посадили в багажник чорного ОСОБА_36 на іноземних номерах під приводом, що він щось викрав. Потім його відвезли до гаражу, залишили в ямі, накрили яму речами і закрили гараж. Потерпілий відкрив яму та сидів в гаражі. Потерпілий був легко вдягнений, в нього не було куртки, був тверезий, запаху алкоголю він не відчув, тілесних ушкоджень не бачив. Після чого приїхала слідчо-оперативна група і вони передали потерпілого їм.
В суді апеляційної інстанції свідок надав аналогічні за змістом показання.
З прослуханого під час апеляційного розгляду аудіозапису судового засідання суду першої інстанції вбачається, що свідок ОСОБА_25 показав суду, що працює в поліції. В один із днів, дати не пам'ятає, поступив виклик про те, що людина кликала на допомогу. Вони приїхали на місце події з напарником. Заявник показав гараж, в якому чоловік кликав на допомогу, він був зачинений. Вони викликали МЧС, останні приїхали та зрізали замок. З гаражу вийшов чоловік, який повідомив, що його насильно посадили до багажнику автомобіля, після чого привезли та зачинили в гаражі, а саме в ямі, накривши при цьому яму речами. Вказує, що з потерпілим спілкувався в автомобілі, він був у шоковому стані та не був у стані алкогольного сп'яніння, тілесних ушкоджень на ньому не було. Зазначив, що вони до гаражу не заходили. Після цього приїхала слідчо-оперативна група, вони віддали рапорт і передали потерпілого та поїхали з місця. Додатково повідомив, що спілкування з людиною, яку звільнили з гаража він здійснював, фіксуючи все на бодікамеру.
Показання вказаних свідків в частині стану потерпілого та обставин, за яких він опинився у гаражі, суперечать як показанням обвинувачених, потерпілого так і сторонніх свідків ОСОБА_29 та ОСОБА_30 , які не зацікавлені в розгляді провадження, а тому судом першої інстанції обґрунтовано відхилені як доказ на підтвердження вчинення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 кримінальних правопорушень.
Будь - яких інших об'єктивних доказів на підтвердження показань свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , матеріали справи не містять, як відсутні і відеозаписи з нагрудних відеокамер поліцейських, на які посилався свідок ОСОБА_25 в суді першої інстанції.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що за клопотанням прокурора, суд першої інстанції звертався до Управління патрульної поліції у місті Києві, проте, відповідно до інформації, від 26 лютого 2018 року, відеозаписи з нагрудних відеокамер ( відеореєстраторів) працівників УПП у місті Києві не збереглись.
Що стосується інших письмових доказів у провадженні, зокрема, з дослідженого як під час судового розгляду судом першої інстанції, так і апеляційного розгляду, протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 12.02.2017 року, складеного о/у КП управління поліції у Дарницькому районі Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_37 , то вбачається що 12.02.2017 року близько 15 години 00 хвилин по вул. Малишка, буд.1 в м. Києві наглядно знайомі особи примусово посадили чоловіка в автомобіль марки «Ягуар» та відвезли до гаражного кооперативу, зачинивши у приміщенні гаражу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .
По даному протоколу потерпілий ОСОБА_14 пояснив, що він тексту заяви не писав, хто писав та коли він не знає, але допускає, що писали працівники поліції в той час, коли він був в управління поліції в нетверезому стані, і надали йому для підпису, адже, свій підпис на цьому документі він не заперечував.
З дослідженого як судом першої, так і апеляційної інстанцій, протоколу огляду місця події 12.02.2017 року, складеного слідчим Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_38 , за участі двох понятих, було оглянуто приміщення гаражу № НОМЕР_2 , який знаходиться на території гаражного кооперативу «ГСК №6» за адресою:м. Київ, вул. Росошанська, 4. Під час огляду, з воріт даного гаража вилучено 4 сліди папілярних узорів, металевий ключ від навісного замка.
Разом з тим, в подальшому дактилоскопічна експертиза не проведена та належність виявлених слідів папілярних узорів не встановлена.
Протоколом огляду місця події встановлено, що ліворуч від входу до гаража на стіні висить вішалка, на якій висить одяг (як пояснили обвинувачені це робочий одяг, в тому числі, і зимовий), а праворуч від входу знаходиться обігрівач, прямо від входу на відстані близько 1 метру знаходиться оглядова канава, накрита листами ДСП. При огляді даної канави, встановлено, що в ній знаходяться автомобільні покришки, стіл, ліжко та ін. речі.
Наведені обставини в свою чергу, повністю узгоджуються з показаннями обвинувачених з приводу того, що в ямі потерпілий заснув саме на ліжку, а вони, коли їхали мити машину, включили ще й обігрівач.
Будь - яких об'єктивних доказів про те, що в даному гаражі відключена електроенергія, до матеріалів кримінального провадження, долучено не було.
Згідно копій з журналу реєстрації автомобілів, які заїжджають до гаражного кооперативу «ГСК №6», дослідженої також як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, вбачається, що автомобіль марки «Ягуар» заїхав до гаражного кооперативу 12.02.2017 року о 15:30 годині та виїхав о 15:00 годині. Проте суд обґрунтовано не прийняв його як допустимий доказ, оскільки він містить у собі взаємовиключні речі щодо часу заїзду та виїзду, більш того незрозуміле походження даного доказу, оскільки жодних протоколів, супровідних листів щодо його отримання суду першої інстанції не надано. В зв'язку з недопустимістю даного доказу, він не може спростувати показання обвинувачених про те, що 12.02.2017 року вони вдруге заїжджали на територію кооперативу, щоб забрати ОСОБА_14 .
Так, незаконне позбавлення волі, передбачене ст. 146 КК України, полягає в протиправному перешкоджанні людині вибирати за своєю волею місце перебування. Воно може виявитися у затриманні потерпілого в тому місці, де він знаходиться не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 146 КК України характеризується прямим умислом, коли особа усвідомлює незаконність своїх діянь, як незаконне позбавлення волі людини проти її волі та бажає їх вчинити.
Органами досудового розслідування дії ОСОБА_10 та ОСОБА_11 кваліфіковані за попередньою змовою групою осіб, тобто у останніх виник спільний злочинний умисел, як зазначено у обвинуваченні, направлений на незаконне позбавлення волі ОСОБА_14 .
Проте, під час судового розгляду судом першої інстанції, а згодом і під час апеляційного розгляду з показів обвинувачених, потерпілого та свідків було беззаперечно встановлено, що дійсно потерпілий був зачинений в гаражі гаражного кооперативу за адресою: АДРЕСА_5 в гаражі № НОМЕР_2 та кликав на допомогу.
Разом з тим, у судовому засіданні потерпілий показав, що не заперечував проти того, щоб його закрили, пояснив свою поведінку в частині прохань про допомогу тим, що перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, та за наслідками розгляду справи просив обвинувачених виправдати.
За таких умов, дослідивши надані докази та покази свідків, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, обґрунтовано керувався показаннями потерпілого, який неодноразово у судовому засіданні підтвердив, що і в багажнику автомобіля і в зачиненому гаражі опинився за власної волі, та відповідно, обґрунтовано ОСОБА_10 та ОСОБА_11 виправдав по ч. 2 ст. 146 КК України.
Що стосується доводів прокурора про безпідставне виправдання ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у пред'явленому їм обвинуваченні за ч. 2 ст. 189 КК України, то колегія суддів доходить висновку, що і в цій частині вирок суду є законним та обґрунтованим, виходячи з наведеного.
Перш за все, колегія суддів відмічає про те, що згідно протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 12.02.2017 р. вбачається, що мова йшла виключно за незаконне позбавлення волі потерпілого ОСОБА_14 .
І лише, згідно рапорту працівника поліції ОСОБА_39 , від 14.02.2017 р. на ім'я начальника Дніпровського УПГУ НП в м. Києві було повідомлено, що 12.02.2017 р., перебуваючи на авто мийці, ОСОБА_10 разом з ОСОБА_11 вимагали з погрозою застосування насильства, грошових коштів в розмірі 4000 грн., проектору, вартістю 3000 доларів США у громадянина ОСОБА_14 .
З даного приводу потерпілий ОСОБА_14 повідомив, що ніхто і нічого у нього не вимагав. Він підтвердив, що в нього був конфлікт, щоправда з іншими особами та напередодні, а саме 11 лютого 2017 р.
Згідно висновку експерта №374 від 15.02.2017 року у ОСОБА_14 виявлено садно в лівій щічній ділянці. Вказане ушкодження спричинене тупим предметом, могло утворитись 11.02.2017 - 12.02.2017 року та відноситься до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень (за критерієм тривалості розладу здоров'я).
Дане ушкодження обвинувачення пов'язує з нанесенням потерпілому 12 лютого 2017 обвинуваченими ударів кулаками по голові, проте, із даних цього ж висновку вбачається, що зі слів потерпілого: «в ніч з 11 лютого 2017 року на 12 лютого 2017 року наглядно знайомі на ім'я наносили удари по голові, стискали шию. По медичну допомогу не звертався» (т. 1 а.с. 208). На цьому наполягав потерпілий як під час судового розгляду судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду.
Згідно вимог закону, кримінальна відповідальність за ч. 2 ст.189 КК України наступає у випадку вчинення особою наступних дій: вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.
В судовому засіданні встановлено, що в даному кримінальному провадженні стороною обвинувачення не доведено наявність кваліфікуючих ознак вимагання, адже, потерпілий стверджував, що жодних вимог передачі будь-яких грошових коштів чи речей від обвинувачених не надходило, а тілесні ушкодження ним отримані напередодні та обвинувачені до цього не причетні.
Відтак, наведені стороною обвинувачення докази, та досліджені судом, на думку колегії суддів, не підтверджують винуватість ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях. А інших, більш переконливих доказів, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції не було надано, в зв'язку з чим, довід апеляційної скарги прокурора про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, є безпідставним.
Перевіривши встановлені судом першої інстанції обставини кримінального провадження та висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає їх слушними і підстав для скасування вироку суду та призначення нового розгляді в суді 1інстанції, як про те просить в апеляційній скарзі прокурор, колегія суддів не вбачає.
При перевірці кримінального провадження, істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування чи зміни вироку суду, не встановлено також .
Таким чином, вирок суду першої інстанції, як законний та обґрунтований, має бути залишено без змін, а апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні щодо його скасування - без задоволення.
Керуючись ч. 2 ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 07 березня 2018 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
__________ _____________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4