Справа № 522/17843/19
Провадження № 2/522/2218/20
28 січня 2020 року м.Одеса
Приморський районний суд м. Одеси, у складі:
головуючого - судді Домусчі Л.В.,
за участю секретаря судового засіданні - Вадуцкої В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому просили визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Сегенюк С.Б., однак у вказаній квартирі зареєстрована проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка фактично в квартирі не проживає. Реєстрація відповідачки перешкоджає позивачам вільно розпоряджатись власником майном, добровільно врегулювати спір не виявилось можливим, а тому змушені звернутись до суду з дійсним позовом.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.11.2019 року відкрито спрощене провадження у справі. У зв'язку з неявкою сторін 11.12.2019 року розгляд справи відкладено на 23.01.2020 року.
Позивачі та їх представники у судове засідання не з'явилися, представник позивачів надав заяву, в якій просив справу слухати у його відсутність, позовні вимоги підтримав, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідачу у встановленому законом порядку було направлено копію ухвали про відкриття провадження по справі з копіями позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів, згідно відміток пошти направлені документи не було вручено за закінченням терміну зберігання. У встановлений строк відповідачем відзив на позовну заяву подано не було, зустрічні позови не заявлено, будь-які інші документи до суду не направлено.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, у зв'язку з неявкою позивача і відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з цим, датою складення цього судового рішення є 28.01.2020 року.
Суд, дослідивши докази по справі, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками (по 1/2 частці кожний) квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №178170876 та 178171016 відповідно.
Право власності набуте на підставі договору купівлі-продажу від 20.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Сегенюк С.Б., укладеного позивачами із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.15-18).
Між тим, у вказаній квартирі зареєстрована за місцем проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка фактично ній не проживає. Доказів протилежного у судовому засіданні не досліджено. При цьому, ОСОБА_3 у родинних зв'язках із позивачами не перебуває.
Позивачі з відповідачем членами сім'ї у справі не є.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частини перша та друга статті 328 ЦК України).
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Отже, права і обов'язки членів сім'ї власника будинку (квартири) регулюються статтями 156, 157 ЖК України, а права і обов'язки наймачів - статтями 158 - 170 ЖК України, а також главою 59 ЦК України.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Таким чином, з аналізу викладеного вбачається те, що право членів сім'ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Зазначена висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14.
Правову позицію з цього питання з аналогічними висновками висловлено Верховним Судом у Постановах від 15.08.2018 року у справі № 595/1271/16-ц, від 25.04.2019 року по справі № 761/13293/16-ц, які в силу Закону є обов'язковою до застосування цій справі, оскільки мають місце аналогічні по своїй суті фактичні обставини справи та відповідно правовідносини.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» - зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Враховуючи вищевказані обставини, та те що між сторонами по справі договори найму на проживання у спірному житловому приміщенні не укладались, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_3 , залишаючись зареєстрованою у квартирі АДРЕСА_1 , власниками якої є позивачі, є сторонньою для них особою, яка перешкоджає позивачам належним чином користуватися і володіти вказаним житловим приміщенням, чим порушує їх права, як власників.
Існування домовленості між сторонами про право користування житловим приміщенням не встановлено.
З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні позивачами квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування квартирою.
Рішення суду про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням є підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 15-16, 316, 317, 318, 319, 321, 328, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 76-81, 141, ч.2 ст. 247, 258-259, 265, 268, 280, 282, 284, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний тест рішення виготовлено 28.01.2020 року.
Суддя: Домусчі Л.В.