Справа № 495/11725/18
рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
27 січня 2020 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.
при секретарі Завацькій І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області про позбавлення батьківських прав,-
ОСОБА_1 27.12.2018 року звернулась з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області про позбавлення батьківських прав.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась, але надала електронне повідомлення про розгляд справи у її відсутність, позов підтримає у повному обсязі, просить його задовольнити.
В судовому засіданні адвокат Оснач О.А., яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтримав думку свого адвоката, проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник третьої особи органу опіки та піклування Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області у судове засідання не з'явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, висновки, суд приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 23.04.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано шлюб (а.с. 30).
Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 02.01.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області, актовий запис №01 (а.с.4).
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачка ОСОБА_1 стверджує, що батько дитини - відповідач по справі ОСОБА_2 самоусунувся від належного виховання та утримання дитини, не дбає про її здоров'я, фізичний та моральний розвиток. Починаючи з 2013 року відповідач проживає окремо від сім'ї, за весь час він жодного разу не спілкувався з дитиною і не відвідував її, фінансової допомоги не надає. В оплаті аліментів, які стягуються з відповідача за рішенням суду, утворилась велика заборгованість, яку відповідач навіть не думає погашати (а.с. 10).
За захистом інтересів дитини позивачка звернулась до комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Тульчинської міської ради, де 19 вересня 2018 року було прийнято висновок №188 про доцільність звернення до суду за позбавленням відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).
Зокрема, у зазначеному висновку вказано, що батько ОСОБА_2 самоусунувся від належного виховання та утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , не дбає про здоров'я дитини, про її фізичний, моральний та духовний розвиток. Починаючи із 2013 року, батько став проживати окремо від сім'ї. Жодного разу дитину не відвідував, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення дитини відповідного віку, не цікавився станом здоров'я, її захопленнями, дозвіллям, існуючими проблемами. Фінансової допомоги не надає, знаючи, що його дочка на даний час знаходиться на повному утриманні матері - ОСОБА_1 , яка піклується про її здоров'я, фізичний, моральний та духовний розвиток, утримує та забезпечує матеріально.
Малолітня ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір'ю ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . Нею створені всі умови для всебічного розвитку, освіти та виховання дитини. На засідання комісії батько дитини не з'явився.
Суд критично відноситься до доводів позивача щодо обґрунтування своїх позовних вимог, та приймає до уваги доводи відповідача ОСОБА_2 , який стверджує, що твердження позивача про те, що він самоусунувся від належного виховання та утримання дитини ОСОБА_4 не відповідають дійсності.
Неодноразово відповідач на ім'я ОСОБА_1 пересилав поштові посилки з подарунками для донечки: солодощі, ляльки, однак поштові посилки поверталися у зв'язку із закінченням терміну зберігання, хоча він ставив до відома позивачку, що надсилатиме посилку для дитини, та чув лише образи в свій бік і категоричну відмову в отриманні від нього подарунків для дитині. Даний факт підтверджується копією експрес - накладної №59000151021014 від 17.12. 2015 року (а.с. 53).
Від позивачки відповідач ОСОБА_2 часто чув, що донька ОСОБА_4 не його дитина, тобто що він не є її біологічним батьком, тому він звернувся до Тульчинського районного суду Вінницької області з позовом про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька (справа №148/2030/17), так як вважав, що лише в такій спосіб можливо було провести судово-генетичну експертизу і дізнатися достеменно щодо його батьківства відносно доньки.
Так, судово-генетичною експертизою встановлено його батьківство відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач приїздив декілька разів за адресою мешкання своєї дитини, а саме: АДРЕСА_1 , однак, двері ніхто не відчинив, на телефонні дзвінкі позивачка не відповідала.
Щодо сплати відповідачем аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 відповідач пояснив, що він систематично сплачував аліменти, які призначені згідно рішення Тульчинського районного суду Вінницької області №148/1940/13-ц та виконавчого листа, виданного 18.07.2013 року на користь позивачки на утримання доньки, але деякий час він не міг сплачувати аліменти в розмірі, який було призначено (1/4 частини зі всіх видів заробітку), так як не мав постійної роботи, тому виникла заборгованість по сплаті аліментів.
Твердження позивачки ОСОБА_1 щодо не погашення ним заборгованості по аліментам суперечить дійсним обставинам справи та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Так, згідно довідки про заробітну плату ОСОБА_2 №06-13-19-1 від 13.06.2019 року, з заробітної плати відповідача щомісячно утримуються аліменти у розмірі 25% (а.с. 58).
Щодо Висновку №188 комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Тульчинської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Тульчині Вінницької області від 19.09.2018 року, відповідач зазначає наступне. Він не був присутнім на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, тому що не був належним чином повідомлений про місце, час та дату засідання на якому розглядалося питання про позбавлення його батьківських прав, що суперечить Типовому положенню про комісію з питань захисту прав дитини затвердженому постановою Кабінету
Міністрів України від 24.09.2008 року №866 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 року №800). Згідно п.8 Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини до участі в засіданнях комісії обов'язково запрошуються повнолітні особи, стосовно яких приймається рішення або складається висновок органу опіки та піклування. Ці особи повинні бути належним чином повідомлені про час та місце проведення засідання.
Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені статтею 164 Сімейного Кодексу України. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Отже, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, є основою для позбавлення його судом батьківських прав.
З аналізу норм сімейного законодавства слід зробити висновок, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для самої дитини (ст.166 СК України).
Способи та методи ухилення від обов'язку з виховання та утримання дитини зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року в п.16: «Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
За змістом роз'яснень, п.п. 15, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини, Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт оскарження заявником заяви про позбавлення батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. При цьому суд звертає увагу на те, що позивач у цій справі намагався побачити дитину та оскаржував заяву про позбавлення батьківських прав і цей факт міг свідчити про його інтерес до дитини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, зокрема, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України, зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості, безпідставності та недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись ст.ст. 164, 165, 166, ст.ст. 2-13,76-80, ч.1 ст. 82, ч.4 ст. 206, ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя