ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 лютого 2020 року м. Київ № 640/8203/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код юридичної особи: 42098368) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири від 17.01.2019 року у розмірі 21 593,94 грн, сплаченого згідно з квитанцією № 1307601EF8 від 17.01.2019 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при придбанні житла позивач змушений був сплатити збір на обов'язкове держане пенсійне страхування, оскільки відсутність сплати даного збору є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії з оформлення договору купівлі-продажу. Однак, оскільки житло придбавалось позивачем вперше, то відповідно до положень пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» позивач звільнений від сплати такого збору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.03.2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши що відсутня інформація про підтвердження придбання позивачами квартири вперше. З огляду на відсутність такої інформації, відповідач вважає, що підстави для повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна відсутні. Крім того, відповідачем вказано на те, що позивач просить стягнути суму сплаченого збору саме з відповідача, однак кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України та їх використання на цілі, не передбачені законодавством не допускається.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.01.2020 від позивача було витребувано належним чином засвідчений витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за ідентифікаційними даними фізичної особи.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 17.01.2019, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А.В., зареєстрованим в реєстрі за №94.
17.01.2019 перед оформленням договору купівлі-продажу квартири, позивачем сплачено збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від вартості нерухомого майна в сумі 21 593,94 грн, що підтверджується квитанцією від17.01.2019 №1307601EF8.
Право власності на придбану квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності .
11.03.2016 позивачем направлено заяву про повернення помилково сплачених грошових коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 21593,94 грн на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві.
Листом від 09.04.2019 №76001/05 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило позивачу у поверненні коштів, у зв'язку із неможливістю встановити факт придбання ним нерухомого майна вперше, а також повідомило, що право громадянина на придбання нерухомого майна без сплати відповідного збору може бути визнано у судовому порядку.
Вказуючи на протиправність відмови у поверненні суми сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його задовольнити.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 року №400/97-ВР, (далі - Закон №400/97-ВР).
Відповідно до абзацу першого пункту 9 статті 1 даного Закону, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Таким чином, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Станом на час придбання позивачем нерухомості - 15.03.2019 як і станом на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін'юсту від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088).
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.07.2018 року по справі №819/33/17 та від 01.11.2018 року по справі №819/1353/17.
Згідно з поясненнями позивача, ним придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 17.01.2019 інша нерухомість ним не придбавалась.
На виконання вимог ухвали суду від 14.01.2018 про витребування у ОСОБА_1 належним чином засвідченого витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за ідентифікаційними даними фізичної особи, на підтвердження придбання майна вперше, представником позивача 23.01.2020 надано суду витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (номер інформаційної довідки 197265911).
У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів придбання ним нерухомого майна (жилого приміщення) до укладення договору купівлі-продажу від 17.01.2019.
За таких обставин відповідач зобов'язаний довести, що позивач придбав житло, згідно з договором від 17.01.2019, не вперше.
Отже, за відсутності відповідних доказів щодо придбавання позивачем житла не вперше, останній має право на повернення суми помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу.
Необхідно зазначити, що відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації щодо сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% не звільняє відповідача від обов'язку повернення безпідставно сплачених коштів, зважаючи на те що Пенсійний фонд України згідно з пунктом 5 частиною шостою Постанови Кабінету Міністрів "Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України" Пенсійний фонд України організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення надходжень від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства
Одночасно суд зазначає, що згідно чинного законодавства збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов'язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з пунктом 5 названого Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а такими органами є органи Пенсійного фонду України, то саме на відповідача в даному випадку покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 року по справі №813/1126/17.
Відтак, враховуючи встановлену законодавством процедуру повернення помилково сплачених коштів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).
Керуючись статтями 2, 77, 159, 243-245, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) задовольнити повністю.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код юридичної особи: 42098368) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири від 17.01.2019 року у розмірі 21 593,94 грн, сплаченого згідно з квитанцією № 1307601EF8 від 17.01.2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).
Суддя Н.Г. Вєкуа