ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 січня 2020 року м. Київ № 640/21555/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної фіскальної служби України
про стягнення заробітної плати за час затримки проведення розрахунку,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Державної фіскальної служби України) далі - відповідач та/або ДФС України) та просить суд стягнути з Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток позивача за час затримки у проведенні розрахунку з 11.01.2017 року по 27.11.2018 рік в розмірі 452 984, 38 грн та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/21555/18.
Крім того, вказаною ухвалою ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Як свідчать матеріали справи обґрунтовуючи позовні вимог позивач зазначає, що відповідачем в порушення статті 116 Кодексу законів про працю України не нараховано та не виплачено в день звільнення з посади щомісячної премії за період з вересня 2016 року по січень 2017 рік.
Разом з цим, ОСОБА_1 вказує, що у зв'язку з відсутністю правових підстав для не нарахування та не виплати позивачу щомісячних премій за період з вересня 2016 року по січень 2017 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2018 року у справі №826/4347/17, Державну фіскальну службу України зобов'язано вирішити питання про преміювання позивача за вказаний період на рівні середнього розміру премії за посадовою начальника управління у складі департаменту Державної фіскальної служби України у відповідному місяці, яке в свою чергу було виконано ДФС України лише 27.11.2018 року.
З урахуванням зазначеного, позивач вважає, що період затримки виплати йому при звільненні всіх належних сум склав 469 робочих днів (з 11.01.2017 року пл. 27.11.2018 рік включно).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволення адміністративного позову.
В свою чергу, позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому останній наводить спростування доводам ДФС України.
Водночас, представником відповідача подано відповідь на відзив позивача.
Так, заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що станом на момент звільнення позивача ДФС України не підозрювала, що певні виплати повинні були здійснюватися яким-небудь іншим чином, ніж це було зроблено
Тому, приймаючи до уваги дані факти, необхідно відзначити, що відсутні передумови для настання відповідальності роботодавцем за ст.ст.116-117 КЗпП України, а саме - на момент звільнення не було належних сум для виплати працівникові, які б були не виплачені (ні нарахованих бухгалтерією, ні таких, що не були нараховані бухгалтерією, але повинні були бути нараховані згідно якихось нормативних актів). А тому, була відсутня вина роботодавця, щодо такої невиплати.
Вина роботодавця відсутня, так як роботодавець не міг знати про те, що не визначалось нормативними актами, а було визначено судом, виходячи з юридичного аналізу обставин справи, яка розглядалась через значний час після звільнення працівника.
При звільненні спору між роботодавцем та працівником не було. Роботодавець вважав, що діє законно. І лише через певний проміжок часу після звільнення позивач подав позов, а судом встановлено, що виплати повинні були бути здійснені іншим чином, ніж це було зроблено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом Державної фіскальної служби України від 10.01.2017 року №10-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління нерухомого майна Департаменту інфраструктури Державної фіскальної служби за пунктом 1 статті 40 КЗпП України та за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі зміною організації структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2018 року у справі №826/1659/17 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України №10-о від 10 січня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Зобов'язано Державну фіскальну службу України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління нерухомого майна Департаменту інфраструктури Державної фіскальної служби України з 11 січня 2017 року.
Стягнуто з Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 січня 2017 року по 05 лютого 2018 року у розмірі 130 024,90 грн. (сто тридцять тисяч двадцять чотири грн.) 90 коп. за вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.
Стягнуто з Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 7 040, 00 грн. (сім тисяч сорок грн.) 00 коп.
Також, судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2018 року, яке набрало законної сили на підставі ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі №826/4743/17 зобов'язано Державну фіскальну службу України вирішити питання про преміювання ОСОБА_1 за період з вересня 2016 року по січень 2017 року на рівні середнього розміру премії за посадою начальника управління у складі департаменту Державної фіскальної служби України у відповідному місяці.
Як зазначає позивач, розрахунок на виконання вищевказаного рішення здійснено відповідачем лише 27.11.2018 року, а відтак затримка виплати йому при звільненні всіх належних сум становить 469 робочих днів.
Вирішуючи спір по суті суд враховує наступне.
Згідно статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Таким чином, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, роботодавець не звільняється від відповідальності, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України №21-1765а-15 від 15 вересня 2015 року.
Факт невиплати позивачу преміювання за період з вересня 2016 року по січень 2017 року на рівні середнього розміру премії за посадою начальника управління у складі департаменту Державної фіскальної служби України у відповідному місяці встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2018 року у справі №826/4743/17, яке набрало законної сили, а тому обставини в силу частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не потребують додатковому доказуванню.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2017 року по 27.11.2018 рік (дата виплати коштів).
Схожий правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 25.04.2019 року №524/3937/15-а.
Разом з цим, в цій частині суд відхиляє твердження ДФС України, що зазначене вище рішення пов'язане саме із невиконання судового рішення у справі №524/5275/14-а, з огляду на його безпідставність.
Суд акцентує увагу на тому, що обставини даної адміністративної справи та справи №524/3937/15-а є аналогічними, оскільки стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після встановлення рішення суду розміру недоплачених коштів вже після звільнення працівника.
В даному випадку відмінними є виключно ті обставини, що у справі №524/3937/15-а позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день звернення до суду, у той час, в рамках спірних правовідносин по дату їх фактичної сплати.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
У відповідності до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
У відповідності до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
Оцінюючи питання істотності суми середнього заробітку, що підлягає стягненню суд зверне увагу на наступне.
Так, у разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статті 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16., постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №461/6803/16-ц.
Таким чином, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, яке залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
При цьому, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком
Разом із тим необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Суд звертає увагу, що станом на час звільнення позивача спір між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення був відсутній.
Обов'язок відповідача щодо вирішення питання про преміювання ОСОБА_1 за період з вересня 2016 року по січень 2017 року на рівні середнього розміру премії за посадою начальника управління у складі департаменту Державної фіскальної служби України у відповідному місяця виник на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2018 року у справі №826/4773/17.
Частиною 2 статті 255 КАС України встановлено, що у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Слід вказати, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду міста від 25.05.2018 року у справі №826/4773/17 апеляційну скаргу повернуто скаржнику.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Таким чином, в контексті частини 2 статті 255 КАС України рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2018 у справі №826/4773/17 набрало законної сили 26 вересня 2018 року.
В свою чергу, грошові кошти на виконання зазначеного рішення сплачено позивачу 27.11.2018 року.
Між тим, суд наголошує, що обов'язок відповідача щодо вирішення питання про преміювання ОСОБА_1 стосується періоду з вересня 2016 року по січень 2017 року.
Тобто, сума преміювання позивача у період з вересня 2016 року по січень 2017 року становить - 15524, 52 грн без вирахуванням податків.
Кількість робочих днів за вказаний період становить - 832.
Оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено встановлення обчислення середньоденної суми нарахованої премії суд вважає за необхідне застосувати аналогію закону, а саме Порядок №100.
Звідси слідує, що середньоденний розмір премії становить - 18, 66 грн. Кількість робочих днів затримки у здійсненні розрахунку становить 469 робочих днів.
Таким чином, сума, яка підлягає стягненню з відповідача становить 8 751, 54 грн. без вирахування податків.
Разом з цим, суд при вирішення спору по суті не враховує посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №825/203/16, оскільки остання стосується питання затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, яке в свою чергу, не є предметом розгляду даної адміністративної справи. Обставини встановлені зазначеним рішенням стосуються виплати середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки у виконанні відповідного рішення суду щодо поновлення працівника незаконно звільнено.
Також суд зазначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановленого вище судом.
Частиною 2 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями, 72, 73, 77, 90, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток у вигляді премії ОСОБА_1 за час затримки у проведенні розрахунку з 11.01.2017 року по 27.11.2018 рік в розмірі 8 751 (вісім тисяч сімсот п'ятдесят одну) грн. 54 коп. без вирахування податків.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Судові витрати в розмірі 768,40грн. присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197).
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Амельохін