03 лютого 2020 року Чернігів Справа № 620/3597/19
Чернігівський окружний адміністративний суду складі головуючого судді Лобана Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати неправомірною та скасувати вимогу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № ф3у від 04.06.2019.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Пенсійним органом з порушенням норм чинного законодавства сформовано та направлено позивачу оскаржувану вимогу.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки у оскаржуваних правовідносинах діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
27.12.2019 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримано, позивач наполягає на їх задоволенні з підстав, викладених у позові.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позов та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2011 року вимога управління Пенсійного фонду України у м. Ніжині Чернігівської області № ф 2910 від 05.05.2011 про стягнення з позивача 1742 грн 80 коп. боргу зі сплати страхових внесків визнана незаконною та скасована (а.с. 8).
04.10.2011 Ніжинським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України у Чернігівській області сформована нова вимога № Ф 3385 на ту ж саму суму недоїмки 1742 грн 80 коп. та за той же період.
Ніжинське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області подало у 2018 році вимогу № Ф 3385 від 04.10.2011 до Ніжинського ВДВС ГТУЮ у Чернігівській області, яке 08.11.2018 року відкрило виконавче провадження.
Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України", зокрема, Ніжинське об'єднане управління Пенсійного фонду України реорганізоване шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2019 року у справі № 620/3829/18, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано постанову Ніжинського ВДВС ГТУЮ у Чернігівській області про відкриття виконавчого провадження № 57631334 від 08.11.2018, на підставі вимоги № Ф 3385 від 04.10.2011 Ніжинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області (а.с. 11-13).
04.06.2019 приймається нова вимога № ф3у на саму1742 грн 80 коп.
Вважаючи вказану вимогу від 04.06.2019 № ф3у відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
При цьому, порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера "У" (узгоджена вимога).
Згідно пункту 8.1 розділу 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до пенсійного фонду, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1 (далі - Інструкція № 21-1) (яка діяла на час визначення періоду сплати заборгованості зі сплати страхових внесків) стягнення заборгованості із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, або застосування штрафних санкцій.
У відповідності до 8.5 розділу 8 Інструкція № 21-1 у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату боргу, страхувальник узгоджує її з органами Пенсійного фонду, а у разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Ніжинського міськрайсуду Чернігівської області вимога управління Пенсійного фонду України у м. Ніжині Чернігівської області № ф 2910 від 05.05.2011 (за недоїмку II кварталу 2011 року) про стягнення з позивача 1 742 грн 80 коп. боргу зі сплати страхових внесків визнана незаконною та скасована.
Однією з підстав неправомірності вимоги відповідача суд визнав прийняття останньої всупереч Інструкції (в редакції, що діяло на момент виникнення такої заборгованості).
Згідно пп. в) п. 8.6. розділу 8 вказаної Інструкції вимога вважається відкликаною, якщо: вимога органу Пенсійного фонду про сплату боргу скасовується чи змінюється судом.
Крім того, судом встановлено, що 04.10.2011 Ніжинським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України у Чернігівській області сформована нова вимога № Ф 3385 про стягнення с позивача суму недоїмки 1742 грн 80 коп. та за той же період, на підставі якої Ніжинським ВДВС ГТУЮ у Чернігівській області 08.11.2018 відкрито виконавче провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2019 року у справі № 620/3829/18, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано постанову Ніжинського ВДВС ГТУЮ у Чернігівській області про відкриття виконавчого провадження № 57631334 від 08.11.2018, на підставі вимоги № Ф 3385 від 04.10.2011 Ніжинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області (а.с. 11-13).
У вказаному рішенні встановлено, що з тексту вимоги Ніжинського ОУ ПФУ № Ф 3385 від 04.10.2011 вбачається, що остання набрала чинності 27.02.2012. Протилежного відповідачем суду доведено не було.
За загальним правилом, відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону № 1404-VIII, порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
Частиною четвертою статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущений встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
З наведеного суд дійшов висновку, що отримавши до виконання виконавчий документ - вимогу ПФУ від 04.10.2011, пред'явлену до виконання з пропуском строку, державний виконавець був зобов'язаний за встановленою процедурою, повернути виконавчий документ стягувачу та не мав будь-яких підстав та повноважень для відкриття виконавчого провадження, тобто діяв у порушення, встановленої Законом процедури.
У відповідності до п. 8.2. розділу 8 Інструкції № 21-1 (у редакції чинній на момент винесення оскаржуваної вимоги) органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків; б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків; в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.
Як вбачається з оскаржуваної вимоги від 04.06.2019 № ф3у, доданої відповідачем до відзиву (а.с. 29), вона винесена на загальну суму боргу платника страхових внесків 1742,80 грн, але було встановлено судом, та не заперечується сторонами, вказана сума боргу платника страхових внесків була визначена у вимозі Ніжинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області № Ф 3385 від 04.10.2011. Вказана вимога не є відкликаною чи скасованою судом.
Вказане дає підстави вважати, що у Пенсійного органу були відсутні підстави, визначені у п. 8.2. розділу 8 Інструкції № 21-1, для надсилання позивачу нової вимоги про сплату недоїмки.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, серед іншого про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
З урахуванням зазначеного, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування вимоги № ф3у від 04.06.2019 про сплату заборгованості зі сплати страхових внесків, оскільки оскаржувана вимога не виносилась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Але, як встановлено судом, Ніжинське об'єднане управління Пенсійного фонду України реорганізоване шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У даному випадку відповідачем не доведено суду законності прийняття оскаржуваної вимоги № ф3у від 04.06.2019 про сплату заборгованості зі сплати страхових внесків.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Крім того, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Крім того, частина п'ята статті 134 КАС України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу на те, що на підтвердження обставин щодо понесення стороною у справі судових витрат на правничу допомогу повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Такі висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 21.09.2018 по справі № 820/5938/16, та повинні застосовуватись до спірних правовідносин на виконання статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і частини п'ятої статті 242 КАС України.
Як вбачається із матеріалів справи, 25.11.2019 між позивачем (клієнтом) та ОСОБА_2 укладено договір про надання правничої допомоги на суму 1500 грн. Відповідно до умов договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання на надання правничої допомоги зі складання адміністративного позову про визнання неправомірною та скасувати вимогу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № ф3у від 04.06.2019. До правничої допомоги також включено консультацію з клієнтом з приводу ймовірного вирішення справи та вивчення процесуальних документів.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із частиною першою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У частині другій статті 79 КАС закріплено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Разом з тим, наданий позивачем договір лише свідчать про домовленість сторін щодо надання правничої допомоги, однак не підтверджують виконання цих робіт (акт виконаних робіт), їх оплату, а отже, документально не підтверджені та не доведені.
Крім того, матеріали справи не містять довіреності або ордеру адвоката, як передбачено частиною четвертою статті 59 КАС України, якою визначається, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Отже, відсутність документального підтвердження, а саме наявність довіреності або ордеру, виданого відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», акта виконаних робіт (наданих послуг), квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касового чеку про оплату послуг адвоката, свідчать про те, що клопотання позивача про відшкодування таких витрат на правничу допомогу є передчасним, тому задоволенню не підлягає.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу № ф3у від 04.06.2019 про сплату заборгованості зі сплати страхових внесків.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ - 21390940).
Повний текст рішення виготовлено 03 лютого 2020 року.
Суддя Д.В. Лобан