ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 лютого 2020 року м. Київ №640/873/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
за позовомОСОБА_1
до третя особаМіністерства оборони України Одеський обласний військовий комісаріат
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022), в якому просить:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві";
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2019 відкрито провадження у справі та визнано здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2019 залучено ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності як військовослужбовцю, який отримав захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби в Афганістані за наявності документів, які підтверджують причини та обставини поранення.
Міністерством оборони України подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не додано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Також зазначає, що інвалідність позивачу встановлена більше ніж через три місяці після звільнення зі служби, а тому позивач не має права на виплату одноразової грошової допомоги. Також, представник відповідача наголошував на тому, що позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 4 квітня 2006 року № 3597- IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому взагалі немає права на отримання одноразової грошової допомоги.
Розглянувши подані сторонам документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , у період з 14.10.1986 по 16.02.1989 року проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР, у тому числі з 10.02.1987 по 15.02.1989 приймав участь в бойових діях на території Республіці Афганістан.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №74 від 01.03.2016 року поранення позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно довідки МСЕК серії 10 ААВ №792125 первинно, 22..03.2016 року, встановлено ІІ групу інвалідності, причиною якої є поранення, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
З наданих позивачем доказів вбачається, що відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, він 11.04.2016 звернувся до Одеського обласного військового комісаріату, з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 200- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, надавши всі необхідні документи для призначення допомоги.
Одеським обласним військовим комісаріатом,18.04.2016 складено висновок, відповідно до якого, за доводами Одеського обласного військового комісаріату, ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Вказаний висновок разом із заявою позивача та наданим останнім пакетом документів направлено до Департаменту фінансів Міністерства оборони України .
Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №46 від 10.06.2016 року повернуто на доопрацювання документи, подані на розгляд особами з числа колишніх військовослужбовців, оскільки відсутні документи, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нерозгляду питання в частині призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби закріплене у статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
У спорах про оскарження акта індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, який стосується прав та обов'язків особи, суд при вирішенні справи має надати повну та об'єктивну правову оцінку такому акту.
Отже, з урахуванням завдань адміністративного судочинства, суд вважає, що необхідним при вирішенні даної справи є перевірка дотримання відповідачем законодавчо визначених підстав для прийняття рішення про повернення на доопрацювання документів про призначення одноразової грошової допомоги.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 груддя 1991 року №2011-XII.
Однак основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-Х1І.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закону) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога). - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з ним Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п. 4 ч. 2. ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначаєгься і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до ч.9 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Пунктом 3 наведено Порядку визначено, що у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з п.11 цього Порядку військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до п.12 вказаного Порядку призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Пунктом 13 наведеного Порядку передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
З огляду на зазначене, при наданні висновку про причинний зв'язок поранення позивача, встановлювались обставини отримання поранення та зроблено висновок, що захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Доводи відповідача щодо відсутності у поданих позивачем матеріалах документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), не є обґрунтованими, оскільки форма такого документу законодавчо не визначена, а тому за приписами діючого законодавства такими документами можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Системний аналіз наведених правових норм свідчить, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), у той же час, прийняття рішення про повернення на доопрацювання документів про призначення одноразової грошової допомоги законодавством не передбачено.
Проте, суд зазначає, що дослідженню у цій справі підлягає саме законність прийнятого рішення, тобто чи прийнято таке у межах та у спосіб визначених законодавством повноважень, а не підстави за яких документи були надіслані на доопрацювання.
Відповідачем одне із передбачених законодавцем рішень за результатами розгляду питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги не прийнято. Тобто, має місце факт ухилення суб'єкта владних повноважень від виконання покладених на нього законодавством обов'язків.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Отже, оскільки відповідачем відповідне рішення за наслідками розгляду заяви позивача прийнято не було, належним способом захисту позивача у даному випадку має бути розгляд звернення відповідно до вимог чинного законодавства України.
Верховний Суд України в постановах від 18 березня 2014 року (справа № 21-11а14) та від 22 квітня 2014 року (справа № 21-484а13) сформулював правову позицію у подібних правовідносинах, згідно з якою підставою для повідомлення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є рішення суб'єкта владних повноважень, прийняте з цього питання. Оскільки відповідач відповідного рішення не приймав, то суд повинен зобов'язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог для повного захисту прав та інтересів позивача, необхідних для поновлення порушених прав, визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо невирішення питання про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії на підставі поданої ОСОБА_1 заяви разом з доданими до неї документами у відповідності до вимог статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ; зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії на підставі поданої ОСОБА_1 заяви разом з доданими до неї документами у відповідності до вимог статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року №747/678/16-а, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM» № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02) (номер рішення в ЄДРСР 72899340).
З огляду на викладене, позовні вимоги належить задовольнити частково.
Розподіл судових витрат судом не здійснюється, оскільки позивач згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо невирішення питання про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії на підставі поданої ОСОБА_1 заяви разом з доданими до неї документами у відповідності до вимог статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ.
Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії на підставі поданої ОСОБА_1 заяви разом з доданими до неї документами у відповідності до вимог статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).
Суддя Н.Г. Вєкуа