ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
03 лютого 2020 року м. Київ№ 640/22099/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомленням учасників справи адміністративну справу
за позовом Міністерства охорони здоров'я України
до Міністерства юстиції України,
треті особи 1. Приватний нотаріус Дишлева Тетяна Володимирівна
2. Одеський національний медичний університет
про скасування наказу №4555/7 від 12.12.2018 та реєстраційних дій, зобов'язати вчинити дії,
Позивач - Міністерство охорони здоров'я України звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач) в якому, просить суд:
- скасувати наказ Міністерства юстиції України від 12.12.2018 № 4555/7 "Про відмову у задоволенні скарги Міністерства охорони здоров'я України від 21.11.2018 з доповненнями від 29.11.2018" та зобов'язати повторно розглянути скаргу Міністерства охорони здоров'я України від 21.11.2018 з доповненнями від 29.11.2018р.;
- скасувати реєстраційні дії: від 20.11.2018 № 15561070049022681, від 21.11.2018 № 15561070050022681, від 26.11.2018 № 15561070052022681 вчинені суб'єктом державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - приватним нотаріусом Дишлевою Тетяною Володимирівною.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2018р. відкрито спрощене позовне провадженні з повідомлення (викликом) учасників справи.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що Міністерство юстиції України приймаючи наказ від 12.12.2018 № 4555/7 «Про відмову у задоволенні скарги Міністерства охорони здоров'я України від 21.11.2018 з доповненнями від 29.11.2018» діяло з порушенням вимог передбачених Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», грубо проігнорувало висновки Комісії щодо того, що суб'єкт державної реєстрації - приватний нотаріус Дишлева Т.В. мала зупинити розгляд документів та відмовити у вчиненні реєстраційних дій, жодним чином не обґрунтувало прийняте рішення.
Як зазначає позивач, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 20.11.2018 (реєстраційна дія № 15561070049022681), 21.11.2018 (реєстраційна дія № 15561070050022681) та 26.11.2018 (реєстраційна дія № 15561070052022681) суб'єктом державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - приватним нотаріусом Дишлевою Тетяною Володимирівною (номер свідоцтва 4170) було внесено зміни до відомостей про керівника юридичної особи, а також внесено зміни до складу підписантів - Одеського національного медичного університету, а саме керівником та підписантом з 31.08.2018 року є ОСОБА_1 .
Однак, Міністерство охорони здоров'я України як орган управління, не уповноважувало ОСОБА_1 , чи будь-яких інших осіб, виконувати обов'язки ректора, оскільки у зв'язку із звільненням ректора Одеського національного медичного університету ОСОБА_2 , наказом МОЗ України від 17.07.2018 № 34-о «Про звільнення ОСОБА_2 » виконання обов'язків ректора Одеського національного медичного університету покладено МОЗ України на завідувача кафедри психології ОСОБА_4 до призначення ректора у встановленому законодавством порядку.
Не погоджуючись із вищезазначеними реєстраційними діями, вчиненими приватним нотаріусом Дишлевою Т. В., Міністерство охорони здоров'я України керуючись приписами частини першої статті 34 Закону, звернулось до Міністерства юстиції України зі скаргою від 21.11.2018 № 14-11/30914 та доповненням до скарги від 29.11.2018 № 14-11/31707. Також у доповненні до скарги від 29.11.2018 № 14-11/31707 позивач повідомив Міністерство юстиції України про відсутність судового розгляду справи за позовом МОЗ України до суб'єкта державної реєстрації - приватного нотаріуса Дишлевої Т.В. про визнання реєстраційних дій неправомірними та скасування реєстраційної дії.
Як зазначає позивач, Комісія у своєму Висновку звернула увагу на те, що Вчена рада Одеського національного медичного університету не мала повноважень щодо внесення до ЄДР ОСОБА_1., як керівника Одеського національного медичного університету з наявністю обмежень. Таким чином суб'єкт державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань - приватний нотаріус Дишлева Тетяна Володимирівна мала відмовити у державні реєстрації на підставі пункту 5 частини першої статті 28 Закону.
Однак, не дивлячись на виявлені порушення під час розгляду скарги МОЗ України, Комісія у своєму Висновку зазначає про те, що 03.12.2018 до Міністерства юстиції України надійшли заяви, додатком до яких було долучено ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29.11.2018 у справі 522/20834/18 та копію позовної заяви ОСОБА_5 до Одеського національного медичного університету та приватного нотаріуса Дишлевої Т.В. про скасування реєстраційних дій від 20.11.2018 № 15561070049022681, від 21.11.2018 № 15561070050022681 та від 26.11.2018 № 15561070052022681. Враховуючи виключно наявність вищезазначених документів та не беручи до уваги виявлені порушення вчинені приватним нотаріусом Дишлевою Т.В. Комісія прийшла до висновку про відмову у задоволенні скарги МОЗ України у зв'язку з наявністю інформації про судове провадження у зв'язку зі спором, зокрема, з такого самого предмета.
Таким чином, Міністерство охорони здоров'я України вважає, що Міністерство юстиції України при прийнятті оскаржуваного наказу не правильно застосувало положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань», що призвело до порушення прав МОЗ України.
Крім того, як зазначає позивач, для державної реєстрації змін до відомостей про Одеський національний медичний Університет, що містяться в ЄДР приватному нотаріусу Дишлевій Т.В. були подані документи з порушенням положень визначених Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», тому суб'єкт державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань мала зупинити розгляд документів, поданих для державної реєстрації та відмовити у державній реєстрації.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, посилаючись на те, що відповідно до пунктів 3, 4 частини восьмої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, зокрема, якщо: - у разі наявності інформації про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; - у разі наявності інформації про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави.
Під час розгляду скарги по суті до Міністерства юстиції України надійшли заяви від 03.12.2018, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 03.12.2018 за № 38227-33-18 та № Г-25528, додатком до яких подано копію позовної заяви ОСОБА_5 до Одеського національного медичного університет та приватного нотаріуса Дишлевої Т.В. від 27.11.2018, у якій позивач просить, зокрема, скасувати реєстраційні дії від 20.11.2018 № 15561070049022681 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах», від 21.11.2018 № 15561070050022681 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах» та від 26.11.2018 № 15561070052022681 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах», проведені приватним нотаріусом Дишлевою Т.В., а також копію ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 29.11.2018 у справі № 522/20834/18 про відкриття провадження у справі за вказаним позовом, (додано до матеріалів справи).
Дані обставини були прийняті відповідачем до уваги та перешкоджали прийняттю рішення про скасування реєстраційних дій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2019р. залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача приватного нотаріуса Дишлеву Тетяну Володимирівну.
Приватний нотаріус Дишлева Тетяна Володимирівна пояснень на позовну заяву не подала.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2019р. залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Одеський національний медичний університет.
Одеський національний медичний університет у поданому пояснення проти позову заперечило, зазначаючи, що чинним законодавством не передбачено повноважень МОЗ України призначати в.о. ректора Одеського національного медичного університету.
Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Розглянувши матеріали справи судом встановлено наступне.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 згаданої Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Згідно ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як убачається з матеріалів справи, Міністерство охорони здоров'я України звернулось до Міністерства юстиції України зі скаргою від 21.11.2018р. на реєстраційні дії, вчинені суб'єктом державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - приватним нотаріусом Дишлевою Тетяною Володимирівною (номер свідоцтва 4170) стосовно Одеського національного медичного університету, а саме, щодо:
- реєстраційної дії № 15561070049022681 від 20.11.2018 - зміна керівника юридичної особи;
- реєстраційної дії № 15561070050022681 від 21.11.2018 - зміна складу підписантів;
- реєстраційної дії реєстраційна дія № 15561070052022681 від 26.11.2018 - зміна складу підписантів,
відповідно до яких керівником та підписантом Одеського національного медичного університету з 31.08.2018 року є ОСОБА_1 .
12.12.2018р. Міністерством юстиції України прийнято наказ №4555/7, згідно з яким відмовлено у задоволенні скарги Міністерства охорони здоров'я України.
Отже, виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України, прийнятим за наслідками розгляду скарги на дії державного реєстратора - приватного нотаріуса щодо зміни складу керівного органу юридичної особи - ректора Одеського національного медичного університету.
Зокрема, позивач обґрунтовує позов тим, що лише Міністерство охорони здоров'я України наділене повноваженням на призначення ректора Одеського національного медичного університету. Водночас, вчена рада Одеського національного медичного університету не мала повноважень щодо внесення до ЄДР ОСОБА_1., як керівника Одеського національного медичного університету.
Тобто, позивач фактично оспорює правомірність зміни керівника юридичної особи - Одеського національного медичного університету.
В свою чергу, питання призначення керівника вищого навчального закладу, який у розумінні КАС України є не є посадовою особою публічної служби, регулюється нормами цивільного та господарського законодавства.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулюються Законом України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року № 1556-VII.
Відповідно до ч.7 ст.27 ЗУ «Про вищу освіту», заклад вищої освіти діє на підставі власного статуту.
За змістом ч. 2 ст.15 цього Закону засновник (засновники) закладу вищої освіти або уповноважений ним (ними) орган здійснює інші повноваження, передбачені законом та статутом закладу вищої освіти.
Розділом ІІІ Статуту Одеського національного медичного університету визначено права та обов'язки МОЗ України як засновника Одеського національного медичного університету.
Відповідно до п.п. 8, 9 п.1 розділу ІІІ Статуту Одеського національного медичного університету визначено повноваження МОЗ України укладати в місячний строк контракт з ректором Університету, обраним за конкурсом у порядку, встановленому Законом України «Про вищу освіту», та достроково розривати контракт із ректором Університету.
Суд звертає увагу, що займана посада ректора Одеського національного медичного університету не є публічною службою в розумінні наведених норм КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.03.2007 року у справі №21-1385во06.
В даному випадку не вбачається, що між сторонами існує публічно - правовий спір, відповідач у даному випадку не виконує владних управлінських функцій щодо позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування наказу МЮУ є похідними від вимог щодо відновлення порушених цивільних прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а, а також в постановах Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №826/15515/18, від 13 серпня 2019 року у справі №826/20205/16.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття на публічну службу її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно п.17 ч.1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, суд дійшов висновку, що вказаний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
За практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України», суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Оскільки спір, що виник між сторонами, не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, є цивільно-правовим і не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Отже, такий спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі вищенаведеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 238, ст.ст. 239, 241, 242, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Закрити провадження у справі за адміністративним позовом Міністерства охорони здоров'я України до Міністерства юстиції України, треті особи: Приватний нотаріус Дишлева Тетяна Володимирівна, Одеський національний медичний університет, про скасування наказу №4555/7 від 12.12.2018 та реєстраційних дій, зобов'язати вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України. Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана в порядку, визначеному ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя О.В. Патратій