03 лютого 2020 року м. Рівне №460/3576/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління ДФС у Рівненській області
визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.10.2019 № Ф-335407-50 на суму 8448 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що нею помилково було подано звіт про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми єдиного внеску за 2017 рік, оскільки вона з 03.04.2014 отримує пенсію за віком, відтак в силу положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільнена від сплати єдиного внеску, про що повідомлялось відповідача, однак залишено ним поза увагою.
Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач позову не визнав, подав відзив на позовну заяву (а.с.40-41), у якому зазначив, що позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позаяк норми ПК України, в тому числі і щодо оскарження рішень контролюючого органу, не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. По суті позовних вимог, покликаючись до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вказує на те, що, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування якщо вони отримують пенсію за віком, проте можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування шляхом самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску. При цьому, у разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичні особи-підприємці формують та подають до контролюючих органів Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску самі за себе один раз на рік. Відтак стверджує, що отримання особою статусу пенсіонера звільняє від сплати єдиного внеску, проте не забороняє бути платником єдиного внеску при самостійному визначенні бази нарахування єдиного внеску та поданні звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за формою згідно з додатком 5. Вважає, що це і є добровільна згода такої особи на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. З огляду на викладене відповідач зазначає, що відомості зі звіту позивача, що був самостійно поданий 06.12.2018 № 30351 за 2017 рік, свідчать про самостійне визначення бази нарахування єдиного внеску, тому сплата єдиного внеску наразі здійснюється на загальних підставах. З таких підстав просить суд відмовити в позові повністю.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 з 28.07.1995 зареєстрована як фізична особа-підприємець, з 24.07.1995 перебуває на обліку в податковому органі як платник єдиного внеску за номером: 171702306731 (а.с.22-23).
З 03.04.2014 позивач перебуває на обліку у органі Пенсійного фонду та отримує пенсію за віком, що підтверджується довідкою Рівненського міського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 18.11.2019 № 4077/0216 (а.с.21) та пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 29.04.2014 (а.с.19).
06.02.2018 позивач подала до контролюючого органу Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік на суму 8448 грн єдиного внеску (а.с.11-13).
11.10.2019 позивач отримала спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.10.2019 № Ф-335407-50, якою позивача зобов'язано сплатити суму недоїмки по єдиному внеску в сумі 8448 грн за 2017 рік (а.с.10, 42).
22.10.2019 позивач звернулась до відповідача зі зверненням, у якому зазначила, що нею помилково подано річний звіт за 2017 рік про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, оскільки позивач є пенсіонером за віком, що звільняє від обов'язку сплати єдиного внеску. На підставі цього просила вважати поданий звіт недійсним (а.с.14).
Також, 22.10.2019 позивач звернулась до відповідача зі скаргою за спірною вимогою про сплату недоїмки зазначаючи про помилковість поданого звіту за 2017 рік, оскільки вона є пенсіонером та звільнена від сплати єдиного внеску (а.с.15).
Листом від 04.11.2019 № 8090/6/99-00-04-07-01-15 відповідач повідомив, що за даними ІТС «Податковий блок» позивач перебуває на обліку з 28.07.1995 на загальній системі оподаткування, з 03.04.2014 з позначкою «ФО пенсіонер», а отже був відсутній обов'язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, зокрема, за 2017 рік, та подавати Звіт. Оскільки позивачем самостійно подано Звіт, його дані завантажені до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому зазначає, що відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник, а у разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску сплата єдиного внеску здійснюється на загальних підставах. З огляду на викладене зазначено про відсутність підстав для скасування самостійно визначених позивачем зобов'язань (а.с.16-17).
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За пунктом 2 частини першої статті 1 вказаного Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з частиною четвертою статті 4 цього Закону особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом, позивач є фізичною особою-підприємцем та з 03.04.2014 є пенсіонером і отримує пенсію по віку, тобто є особою, яка звільняється від сплати за себе єдиного внеску.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.05.2018 № 511) (далі - Порядок № 435) фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається.
Аналіз положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску, однак такі фізичні особи-підприємці звільняються від його сплати якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
У таких випадках фізичні особи-підприємці можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також такі особи не мають обов'язку щодо подання звіту про суми нарахованого єдиного внеску.
Як зазначила у позовній заяві позивач, нею було помилково подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік.
Враховуючи відсутність законодавчо визначеної можливості відкликати або у інший спосіб анулювати поданий до контролюючого органу Звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та беручи до уваги те, що у позивача відсутній обов'язок по сплаті за себе єдиного соціального внеску та позивач зверталась до контролюючого органу повідомляючи, що звіт за 2017 рік подано помилково і вона як пенсіонер по віку звільнена від сплати єдиного внеску, такі обставини не можна вважати добровільною участю позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд вважає безпідставними доводи відповідача, що подання позивачем відповідного Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску є свідченням добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Суд зазначає, що ані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ані жодним іншим нормативно-правовим актом не визначено порядку укладення договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування шляхом подання до контролюючого органу Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.
Суд зазначає, що добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Однак жодної інформації про наявність такого договору у 2017 році матеріали справи не містять, відповідний договір щодо добровільної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідачем суду не наданий.
Слід зазначити, що відповідачем було прийнято відповідну звітність позивача за 2017 рік, а також відповідачем не заперечується, що за даними ІТС «Податковий блок» позивачу з 03.04.2014 присвоєно статус «фізична-особа-пенсіонер», однак не враховано той факт, що така особа повинна подавати таку звітність в разі укладення договору щодо добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування шляхом подання звітності закон не передбачає.
Суд також бере до уваги, що відсутність права подання уточнюючих звітів в разі помилкового подання звітів не може бути обставиною, що зобов'язує сплатити відповідні внески, оскільки Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачає обов'язкову згоду такого платника, яка висловлюється у вигляді укладання відповідного письмового договору, який наразі не укладався, що відповідачем не заперечується.
Оскільки в матеріалах справи відсутній договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а позивач стверджує, що нею такого не укладалось, то помилкова подача позивачем звіту за 2017 рік не свідчить про добровільну участь у системі страхування.
Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у постанові 04.09.2019 у справі № 806/1503/16 (адміністративне провадження № К/9901/17085/18).
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом слід зазначити таке.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Дія Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).
Згідно з абзацами 4, 5, 6 частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Відповідно до абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Пунктом 1.3 статті 1 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Зазначене свідчить про те, що положення ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.
Таким чином суд зазначає, що при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», строк звернення до адміністративного суду визначений приписами пункту 56.18 статті 56, статті 102 ПК України не застосовується, на що також вказував Верховний Суд в постановах від 31.01.2019 у справі № 802/983/18-а, від 17.07.2019 у справі № 0740/1050/18 та від 08.08.2019 у справі № 480/106/19.
Отже, правове регулювання, наведене у абзаці 9 частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», свідчить, що навіть у випадку обрання адміністративного способу оскарження, за наслідками якого згоди з органом доходу і зборів не досягнуто (відмова у розгляді або у задоволенні скарги), у особи зберігається право оскаржити вимогу про сплату внеску ще і в суді. Таке право має бути реалізоване протягом 10 днів з дня надходження відповідного рішення органу ДФС України платнику ЄСВ.
При цьому, для висновку, що особа скористалась процедурою адміністративного оскарження вимоги та дотрималась строку звернення до суду, слід дослідити як саму скаргу, так і надану податковим органом відповідь із з'ясуванням дати отримання останньої платником ЄСВ.
Як встановлено судом, 22.10.2019 позивач вернулась до відповідача зі скаргою, у якій зазначила, що не погоджується з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 07.10.2019 № Ф-335407-50 на суму 8448 грн у зв'язку з тим, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком, а тому звільнена від сплати єдиного внеску, просить відповідача скасувати помилково поданий звіт (а.с.15).
Вказане свідчить про те, що позивачем вживалися заходи для скасування нарахованої відповідачем суми недоїмки за єдиним внеском, яка була визначена за спірною вимогою.
Листом від 04.11.2019 № 8090/6/99-00-04-07-01-15 Державна фіскальна служба України повідомила позивача, що подане звернення від 22.10.2019 та скарга від 22.10.2019 щодо визнання Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску розглянуті, однак відсутні підстави для скасування самостійно визначених зобов'язань (а.с.16-17).
Визначаючись щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом суд враховує, що згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ухвалою суду від 04.12.2019 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі у відповідача витребовувались докази надіслання (вручення) позивачу спірної вимоги від 07.10.2019 № Ф-335407-50 та докази направлення (вручення) позивачу рішення ДПС України по скарзі позивача № 8090/6/99-00-04-07-0/15 від 04.11.2019.
У відзиві на позовну заяву відповідач пояснював, що у володінні Головного управління ДПС у Рівненській області відсутні докази направлення (вручення) позивачу рішення ДПС України по скарзі позивача № 8090/6/99-00-04-07-0/15 від 04.11.2019, оскільки останнє направлялося ДПС України. Зазначає, що не має можливості виконати вимоги ухвали суду, тому просив продовжити строк для надання таких документів до 28.12.2019.
Водночас, на час вирішення даного спору відповідачем на подано суду жодних доказів направлення (вручення) позивачу рішення ДПС України по скарзі позивача № 8090/6/99-00-04-07-0/15 від 04.11.2019.
Отже, в порушення процесуального обов'язку доказування відповідачем не надано суду жодних доказів щодо вручення відповідного рішення органу ДПС України позивачу.
В той же час, позивач звернулась до суду з даним позовом 25.11.2019.
03.01.2020 позивач подала суду заяву, у якій просила поновити строк звернення до суду зазначаючи про отримання відповіді відповідача 11.11.2019 та необхідність збирання у період 11-22 листопада доказів для подання даного позову.
Враховуючи встановлені обставини справи суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).
З Рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Іліан проти Туреччини» слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Водночас Рішенні у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Оскільки позивач зверталась до відповідача із відповідним зверненням від 22.10.2019 повідомляючи про помилковість подання Звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а можливості скасування, анулювання тощо поданого звіту ані Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ані Інструкція № 499 не передбачають, вказане призвело до порушення прав позивача та покладення надмірного фінансового тягара у вигляді безпідставно нарахованої суми недоїмки за єдиним внеском згідно з оспорюваною вимогою по сплату недоїмки.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53) Європейський суд з прав людини висловив позицію, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Суд зазначає, що один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
В ході судового розгляду справи відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Натомість, доводи позивача щодо порушення відповідачем його прав та законних інтересів грунтуються на матеріальному законі та відповідають обставинам справи.
Враховуючи викладене, суд вважає спірну вимогу такою, що не відповідає встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям обгрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 07.10.2019 № Ф-335407-50 на суму 8448 грн.
З огляду на наведене, позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.
Документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору (а.с.5) суд присуджує на користь позивача відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 07.10.2019 № Ф-335407-50 на суму 8448 грн (вісім тисяч чотириста сорок вісім гривень).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 03 лютого 2020 року.
Суддя Нор У.М.