03 лютого 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2527/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
28 листопада 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_2 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у сумі 3 774,55 грн., грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2019 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.08.2019 року, та грошової компенсації під час виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні за період 2017-2019 рр.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (адреса АДРЕСА_1 , польова пошта НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса проживання АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_4 ): грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у сумі 3 774,55 грн.; грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2019 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.08.2019 року; грошову компенсацію під час виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні за період 2017-2019 рр.
Ухвалою суду від 02.12.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. (ст. 258 КАС України)
Враховуючи, що сторонами не надано клопотань про розгляд справи з викликом сторін, а також не надано заперечень щодо розгляду справи без їх повідомлення (виклику), суд вважає за можливе розглянути дану справу у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до змісту позовної заяви позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 , та наказом командира від 30.08.2019 р. № 242 був звільнений з військової служби у запас та виключений із списків особового складу частики та всіх видів забезпечення. Проте, відповідачем в порушення "Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178, при звільнені позивача не було виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно у зв'язку із відсутністю фінансування.
При цьому, позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим 06.03.2018 р. Проте, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, як учасником бойових дій, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач зазначає, що у зв'язку з настанням особливого періоду він не мав змоги скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати. Натомість Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, встановлено можливість виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, за минулі роки.
Крім того, позивач вказує на те, що частиною 2 статті 203 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що офіцерам, військовослужбовцям військової служби за контрактом, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня. Відповідно до ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Проте ОСОБА_1 у період 2017-2019 роки грошову компенсацію за несення військової служби у вихідні, святкові та неробочі дні не отримував.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
23 грудня 2019 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує щодо позовних вимог в повному обсязі з огляду на наступне. Так, позивач не отримав виплату грошової компенсації за недоотримані предмети речового майна згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2019 р. № 242 у зв'язку з відсутністю фінансування по даній статті видатків. Щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учасника бойових дій, то відповідач зазначає, що виплата компенсації після звільнення військовослужбовців розпочалась після надходження до військової частини роз'яснення від Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України від 04.10.2019 р. №248/7096. Але позивач отримав посвідчення учасника бойових дій 06.03.2018 року, отже, за позицією відповідача, набув право на виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій тільки за 2018-2019 роки. Також відповідач зазначає, що позивач не отримав виплату грошової компенсації за невикористані вихідні дні за виконання завдань в зоні проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях у вихідні та святкові дні за період 2017-2019 р.р. відповідно до наказу Міністерства оборони України № 27 від 19.01.2016 р. "Про затвердження Інструкції про організацію у Збройних Силах України соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори та членів їх сімей, працівників Збройних Сил України" у зв'язку з тим, що грошова компенсація за невідгуляні (невикористані вихідні дні) під час перебування в зоні АТО (ООС) законодавством не передбачена. З огляду на викладене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині надання позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017 рік та в частині надання компенсації за невикористані вихідні та святкові дні за період 2017-2019 р. повністю.
Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує про наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом, і наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2019 р. № 242 його звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту "а" (у зв'язку з закінченням строку дії контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 закону України "Паро військовий обов'язок і військову службу", з 30 серпня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Цим же наказом визначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 3 774,55 грн.
Станом на час розгляду справи вказана компенсація позивачу не виплачена у зв'язку з відсутністю належного фінансування, про що відповідач зазначає у змісті відзиву на позов.
Крім того, згідно довідок Військової частини НОМЕР_1 № 1232 від 22.08.2019 р. та № 1241 від 29.08.2019 р. ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції та операції Об'єднаних сил на території Донецької та Луганської областей в такі періоди з "24" липня по "06" грудня 2017 року; з "18" грудня 2017 року по "18" квітня 2018 року; з "29" квітня по "28" травня 2018 року; з "20" листопада по "28" грудня 2018 року; з "10" січня по "24" квітня 2019 року; з "15" травня по "07" липня 2019 року.
Згідно з посвідченням, виданим Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_6 від 06.03.2018 року серії УБД № 126160 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
16.11.2019 року представник позивача звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, у якому просив повідомити причини невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 3774,55 грн., компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки та грошової компенсації за виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні за 2017-2019 р.
Проте, як зазначає позивач, на момент звернення до суду з даним позовом будь-якої відповіді відповідачем на вказаний адвокатський запит не надано.
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017-2019 рр. та грошової компенсації за виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні за 2017-2019 р., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Тобто, останнім днем військової служби позивача (днем фактичного звільнення) є день його виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_7 , тобто - 03.07.2019 року.
Статтею 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям, зокрема, Національної гвардії, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
За змістом п. 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця (п. 3 Порядку № 178).
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (п. 4 Порядку № 178).
Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік (п. 7 Порядку № 178).
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція № 232), яка визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори.
Згідно із ч. 2 Розд. І Інструкції № 232 основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 232 передбачено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Як вбачається зі змісту відзиву на позовну заяву, відповідач не заперечує факт нарахування, розмір компенсації за неотримане речове майно та необхідність її виплати. При цьому, єдиним аргументом відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно є відсутність належного фінансування.
Проте, суд критично оцінює такий довід відповідача, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі "Сук проти України" (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за не отримане ним речове майно у сумі 3774,55 грн. та, як наслідок, задоволення позовним вимог у цій частині.
Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки та зобов'язання її нарахування та виплати, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни, умови створення належних умов для їх життєзабезпечення, формування в суспільстві шанобливого ставлення до них визначено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до ст. 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовців та членів їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі № 620/4218/18.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на викладене суд приходить до висновку про те, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, а тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої компенсації є протиправною.
Щодо посилання відповідача на відсутність підстав для виплати такої компенсації до надходження роз'яснень Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних сил України, викладених в листі № 248/7096 від 04.10.2019, то суд зазначає, що за своєю правовою природою вказане роз'яснення не є нормативно-правовим актом та джерелом права відповідно до ст. 7 КАС України, а тому посилання відповідача на їх відсутність на момент виникнення спірних правовідносин не є обґрунтованим.
Разом з тим, суд приймає до уваги та погоджується з доводами відповідача, що право на додаткову пільгу, передбачену п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 набуває з моменту набуття статусу учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_5 від 06.03.2018 р.
При цьому, Довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 1241 від 29.08.2019 про те, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції та операції Об'єднаних сил на території Донецької та Луганської областей, зокрема, у періоди з "24" липня по "06" грудня 2017 року; з "18" грудня 2017 року по "18" квітня 2018 року, на яку посилається позивач, обґрунтовуючи вказану вимогу, є лише підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 рік не підлягають задоволенню.
Отже, з огляду на зазначене суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним протягом 2018-2019 років додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у цій частині.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації під час виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні за період 2017-2019 рр. та зобов'язання її нарахувати та виплатити, то суд зазначає наступне.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут ЗСУ).
Згідно ч. 2,3 статті 199 Статуту ЗСУ для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин) встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Для військовослужбовців строкової військової служби і курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Тривалість робочого тижня встановлюється законом.
Військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби у добовому наряді здійснюються у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу.
Відповідно до статті 203 Статуту ЗСУ вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурологічної роботи, спортивних заходів та ігр.
Офіцерам, військовослужбовцям військової служби за контрактом, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня.
Інструкцією про організацію у Збройних Силах України соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 19.01.2016 № 27 (далі - Інструкція) визначено порядок організації у Збройних Силах України (далі - ЗСУ) роботи щодо реалізації державної політики з питань здійснення соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей (далі - військовослужбовці та члени їхніх сімей), працівників Збройних Сил України (далі - працівники), а також створення сприятливих матеріально-побутових та соціально-правових умов для реалізації військовослужбовцями їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно з положеннями пункту 3 розділу II Інструкції в умовах особливого періоду на військові частини додатково покладаються завдання, серед яких, надання військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, відповідного часу (іншого дня) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім'ї.
Системний аналіз вказаних приписів законодавства дає суду підстави вважати, що військовослужбовцям, які виконують службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні у межах пункту дислокації військової частини, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня, а у випадку виконання ним службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, військовослужбовцю надається відповідний час (інший день) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім'ї.
При цьому, наведеними нормами не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та не робочі дні, у які той чи інший військовослужбовець виконував обов'язки військової служби.
Вказане твердження узгоджується з приписами п. 7 розділу І Порядку № 260, згідно якого за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки питання оплати праці врегульоване спеціальними нормами, які не передбачають компенсації за виконання військових обов'язків понад встановлений службовий час. Норми Кодексу законів про працю могли б бути застосовані, як субсидіарні, в разі не врегулювання спірного питання спеціальними нормами.
Розділом XXXI Порядку № 260 визначено складові сум грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцю у разі його звільнення з військової служби, і вказаними нормами також не передбачено виплату військовослужбовцю компенсації невикористаних днів відпочинку за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині" від 10.06.2018 року № 161 за виконання завдань в зоні проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях надано вихідні дні з виїздом до місця проживання сім'ї терміном на 15 діб з 11 по 25 червня 2018 року солдату ОСОБА_1 . Також наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині" від 16.07.2019 року № 197 за виконання завдань в зоні операції Об'єднаних Сил в Донецькій та Луганській областях надано вихідні дні з виїздом до місця проживання сім'ї терміном на 15 діб з 17 по 31 серпня 2019 року солдату ОСОБА_1 .
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем використано надані йому дні відпочинку за виконання службових обов'язків понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні. Доказів щодо наявності інших невикористаних ним днів відпочинку позивачем не надано.
З огляду на викладене, вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації під час виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні за період 2017-2019 рр. та зобов'язання її нарахувати та виплатити, задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_2 (місце знаходження АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у сумі 3 774,55 грн.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у сумі 3 774,55 грн.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2018-2019 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2018-2019 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.А. Дубровна
кат. 106030000