Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Рішення
Харків
"29" січня 2020 р. № 520/14248/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Спірідонов М.О.
за участю секретаря судового засідання Ліпчанська Я.В.
представника позивача - Маленко Ю.А.,
представника відповідача - Шапошника С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46 код ЄДРПОУ 39599198)
про визнання протиправною та скасування вимоги ,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11020-56 від 24.07.2019 року винесену ГУДФС у Харківській області.
2. Судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позову зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11020-56 від 24.07.2019 року винесена ГУДФС у Харківській області є протиправною, та такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11020-56 від 24.07.2019 року є законною та такою, що винесена в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 13.03.2001 року позивачка - ФОП ОСОБА_1 , була зареєстрована як фізична особа-підприємець, однак фактично позивачка підприємницької діяльності не здійснювала, не подавала податкової та іншої звітності.
З 2005 р. по листопад 2017 р. позивачка працювала, як найманий працівник, у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 . З листопада 2017р. по 15.11.2019р. в ТОВ «Аптека-277», що підтверджується копією трудової книжки.
Під час розгляду справи представником позивачки було зазначено, що протягом 2017-2018 років роботодавцями позивачки - ОСОБА_1 було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника в розмірі 22% від суми нарахованої заробітної плати в сумі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць, а отже визначена відповідачем в оскаржуваній вимозі сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, фактично є повторною сплатою одного й того ж податку, який позивачкою вже було сплачено, а отже вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11020-56 від 24.07.2019 року є такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Крім того судовим розглядом встановлено, що датою припинення підприємницької діяльності позивачки є 25.10.2019 року.
В інтегрованій картці платника обліковувався борг (недоїмка) по ЄСВ у сумі 18276,72 грн. на підставі чого було сформовано вимогу від 24.07.2019 №Ф-11020-56 про сплату боргу (недоїмки) у вигляді єдиного соціального внеску в розмірі 18276,72 грн.
Мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців в 2017 р. становила 704,00 грн. на місяць (8448 грн. на рік), у 2018р. - 819,06 грн. на місяць (9828,72 грн. нарік), а у 2019 році -918,06 грн. на місяць (2754,18 грн. на квартал).
Виходячи з вищевикладеного, згідно з даними ІС «Податковий блок» відповідачем позивачці було нараховано єдиного внеску ОСОБА_1 за 2017 - 2018 pp., а саме:
09.02.2018 - 8448 грн. за І- IV квартали 2017 року;
19.04.2018 - 2457,18 грн. за І квартал 2018 року;
19.07.2018 - 2457,18 грн. за II квартал 2018 року;
19.10.2018 - 2457, 18 грн. за III квартал 2018 року;
21.01.2019 - 2457,18 грн. за IV квартал 2018 року,
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Спеціальним Законом України, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов'язкове соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) із змінами та доповненнями.
Згідно з статтею 1 Закону № 2464-VI - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне страхування (далі - ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 спи 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
Відповідно до п. 4 ч. 1 cm. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Суд зазначає, що Закон України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов'язкове соціальне страхування» розмежовує роботодавців та фізичних осіб - підприємців як різних платників єдиного внеску, більше того, перебуваючи найманим працівником, особа не позбавлена можливості здійснювати підприємницьку діяльність.
Також, будучи найманим працівником, фізична особа - підприємець не звільняється від виконання своїх обов'язків як ФО- ОСОБА_3 , в тому числі передбачених ст. 6 Закону №2464.
Також суд зазначає, що Законом № 2464 не передбачено звільнення особи від сплати за себе єдиного внеску у разі перебування у статусі фізичної особи підприємця та одночасно перебуваючи найманим працівником.
відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону встановлено, що платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною 12 статті 9 Закону передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464, для платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Ставка єдиного внеску встановить 22 відсотки (частина п'ята ст. 8 Закону № 2464).
Отже, з 1 січня 2017 року у разі, якщо фізична особа - підприємець не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов'язана самостійно визначити базу нарахування єдиного внеску, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Крім того суд зазначає, що оскільки позивачку - ФОП ОСОБА_1 не було знято з обліку у контролюючого органу як платника єдиного соціального внеску, то позивачці відповідачем було нараховано єдиний соціальний внесок в його мінімальних сумах.
Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 5 Закону встановлено, що зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - Фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
На підставі Закону України № 2464-VI розроблено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449 (далі - Інструкція № 449) та визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, нарахування фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів та Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015р. №435, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.04.2015р. за №460/26905 (далі - Порядок №43 5).
Відповідно до п.1 розділу IV Інструкції №449 єдиний внесок нараховується на суми, що визначені базою для нарахування єдиного внеску, які не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до Закону сплачуються із зазначених сум. Єдиний внесок нараховується на суми, що визначені базою для нарахування єдиного внеску, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати. Єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється в натуральній формі.
Відповідно до п. 3 розділу VI Наказу №449 від 20.04.2015 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів надсилають платнику вимогу про сплату боргу, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11020-56 від 24.07.2019 року винесена ГУДФС у Харківській області в межах чинного законодавства України, а тому є законною та такою, що не підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46 код ЄДРПОУ 39599198) про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 04 лютого 2020 року.
Суддя Спірідонов М.О.