справа №1.380.2019.005026
22 січня 2020 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сидор Н.Т.,
за участю секретаря судового засідання Колодій О.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
представників відповідача Стефунька Р.М., Глиняної І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 22.10.2018;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 22.10.2018, з врахуванням проведеного розрахунку у сумі 128808,10 грн.
Разом з позовною заявою позивач подав клопотання про визнання причин пропущення строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на день звільнення позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день виключення зі списків особового складу (звільнення). У відповіді командира Військової частини НОМЕР_1 на рапорт позивача щодо проведених нарахувань та виплат індексації, зазначено, що виплату індексації грошового забезпечення позивачу здійснено тільки по грудень 2015 року включно у розмірі 1027,99 грн, а останнім базовим місяцем визначено січень 2014 року. В подальшому на підставі роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 № 248/3/9/2, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 не проводилась з 01.01.2016. Протиправність не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення позивач аргументує тим, що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до чинного законодавства підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Поряд з цим, позивач покликається на неправильно визначений у військовій частині НОМЕР_1 базовий місяць для нарахування йому індексації заробітної плати. Вважає, що у його випадку базовим місяцем повинен вважатися місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) за посадою, яку він займав - січень 2008 року.
Відповідач позов не визнає. У відзиві на позовну заяву (вх. № 40900 від 06.11.2019) зазначає, що відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Відповідно до ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 №1282-ХІІ та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Відтак, вказує, що очевидним є те, що проведення індексації перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. Крім того, зазначив, що з 01.01.2016 грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України було значно збільшено за рахунок збільшення розмірів їх преміювання, однак відповідно до порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 не передбачено механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди.
08.11.2019 за вх. № 41439 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує, що наведені відповідачем у відзиві аргументи підлягають відхиленню через відсутність нормативно-правових актів, які надавали би право останньому не проводити нарахування та не здійснювати позивачеві виплату індексації заробітної плати за період з 01.01.2016 по день звільнення (відповідно до наданого розрахунку).
Відносно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.
Ухвалою судді від 04.10.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами. Щодо клопотання позивача про визнання причин пропущення строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку суддя зазначила, що оскільки індексація є складовою частиною заробітної плати, то у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Цією ж ухвалою витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії наказів про звільнення ОСОБА_1 із військової служби та про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини.
Ухвалою від 20.11.2019 суд постановив розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначити у справі підготовче судове засідання.
15.01.2020 протокольною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив такі задовольнити.
Представники відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечили, просили у задоволенні таких відмовити.
Заслухавши вступне слово позивача та представників відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 1993 по 2018 роки.
Наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 05.10.2018 № 293 підполковника ОСОБА_1 , начальника відділу проведення службових розслідувань Західного територіального управління Військової служби правопорядку, звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я (а.с. 59).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.10.2018 № 221 позивача виключено із списків особового складу (а.с. 58).
Проте, позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день виключення зі списків особового складу військової частини.
18.10.2018 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом, у якому просив надати інформацію щодо проведених йому нарахувань та виплат індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2018 року, а також просив разом з усіма належними йому при звільненні виплатами здійснити донарахування та провести виплату недоотриманих ним сум індексації грошового забезпечення (а. с. 11).
На рапорт позивача Військовою частиною НОМЕР_1 надіслано відповідь №10/4193 від 22.10.2018 у якій зазначено, що у військовій частині позивачу здійснено виплату індексації по грудень 2015 року включно. Розмір нарахованої індексації за грудень 2015 року становить 1027,99 грн. Основний базовий місяць визначений - січень 2014 року. Поряд з цим зазначено, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 у військовій частині не проводиться (а. с. 12).
Покликаючись на неправильне визначення відповідачем базового місяця при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача протягом 2014-2015 років та безпідставність ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх порушених законних прав та інтересів.
При прийнятті рішення, суд керується таким.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII).
Так, ч. ч. 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Так, ст. 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст.ст. 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році -103 відсотка, у 2018 році -103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як зазначено у відповіді на рапорт позивача №10/4193 від 22.10.2018 позивачу здійснено виплату індексації по грудень 2015 року включно. Розмір нарахованої індексації за грудень 2015 року становить 1027,99 грн. Основний базовий місяць визначений - січень 2014 року. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 у військовій частині не проводиться (а.с. 12).
Як вбачається з пояснень наданих представником відповідача у відзиві на позовну заяву та доповнення до відзиву, при визначенні базового місяця відповідач виходив з того, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка виплачувалась позивачу у розмірі 20% місячного грошового забезпечення з 01 квітня 2013 року, у розмірі до 40% місячного грошового забезпечення з 01 вересня 2013 року, у розмірі до 40% місячного грошового забезпечення з 01 вересня 2013 року та у розмірі до 60% з 01 січня 2014 року є об'єктом індексації.
Втім, враховуючи, що щомісячна грошова винагорода, не мала постійного характеру, не була основною та змінювалась (збільшувалась) від 20% до 60% місячного грошового забезпечення та з 01.03.2018 скасована (а.с. 17-22), суд дійшов висновку, що така не повинна впливати на розмір індексації грошового забезпечення, з огляду на наступне.
Відповідно до роз'яснення Мінсоцполітики від 08.08.2017 №48/о/66-17 на запит ДФ Міноборони від 18.07.2017 № 248/3/9/1/863, зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.
У роз'ясненні Мінсоцполітики від 18.04.2018 № 28/о/66-18 на запит військової частини НОМЕР_2 від 29.03.2018 №2376 вказано, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.
Зі змісту роз'яснення Мінсоцполітики від 09.02.2005 № 024-106 встановлено, що зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим, при розрахунку індексу для проведення індексації.
Відповідно до роз'яснення Мінсоцполітики від 06.08.2012 №169/10/137-12, у разі коли грошовий дохід з урахуванням суми підвищення менше суми грошового доходу з урахуванням індексації до його підвищення, у базовому місяці сума загального доходу визначається з таким розрахунком, щоб сума грошового доходу з урахуванням індексації не перевищувала загального доходу до його підвищення.
У абзаці 5 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення №1078 визначено, що у разі збільшення зарплати за рахунок постійної надбавки, доплати, премії тощо без підвищення посадового окладу суму індексації не потрібно зменшувати на розмір такого підвищення зарплати, тобто збільшення розміру заробітної плати за рахунок надбавок, доплат та винагород без збільшення посадового окладу не впливає на зміну “базового” місяця.
Також, судом встановлено, що розмір щомісячної грошової винагороди, протягом усього періоду нарахування не враховувався при нарахуванні одноразових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, вихідна допомога при звільненні тощо), а також при нарахуванні пенсії військовослужбовців, які набули право на її отримання.
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода не впливає на розмір індексації грошового забезпечення, відтак січень 2014 року не повинен визначатися як базовий місяць.
Так, базовим місяцем вважається місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) військовослужбовця за посадою, яку він займає. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яке вперше відбулось у січні 2008 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007, місяці, у якому відбулося збільшення розміру посадового окладу штату. При цьому, загальна сума збільшення грошового забезпечення перевищила суму індексації нараховану в цьому місяці і відповідно до абз. 1 і 2, п. 5 Порядку № 1078 січень 2008 року став базовим місяцем для нарахування індексації заробітної плати позивача.
В такому порядку, нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 № 90 “Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України”.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскільки при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивачу неправильно встановлено базовий місяць, у спірний період позивачу нарахування індексації здійснювалось неправильно та призвело до нарахування індексації грошового забезпечення у занижених розмірах, що свідчить про протиправність таких дій.
Невиплату позивачу індексації грошового забезпечення у січні 2016 року - лютому 2018 року відповідач пояснює обмеженим фінансовим ресурсом Міністерства оборони України, що унеможливило виплату індексації військовослужбовцям Збройних Сил України.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас, п. 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
У свою чергу, як зазначив відповідач у відзиві на позов, він як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно у межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом.
Проте, суд вважає необґрунтованим вищевказане посилання відповідача, оскільки у відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 22.10.2018.
При цьому, суд не вправі визначити конкретні суми індексації, яка підлягає виплаті позивачу, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум належить до компетентних структур відповідача.
Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача донарахувати й виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 22.10.2018, з врахуванням раніше проведених виплат. При цьому відповідачу за базовий місяць для нарахування індексації заробітної плати позивача потрібно брати січень 2008 року.
Щодо вимоги позивача провести виплату індексації заробітної плати позивачеві за КЕКВ 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”, суд зазначає, що саме визначення конкретних рахунків для стягнення коштів за судовим рішенням може утруднити або й унеможливити виконання такого, оскільки коди економічної класифікації видатків можуть бути змінені, що в подальшому утруднить виконання судового рішення. Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги в цій частині.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 139 КАС України, судовий збір стягненню не підлягає, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 22.10.2018 у повному обсязі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 донарахувати й виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 22.10.2018, з врахуванням проведеної виплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Повний текст рішення складено та підписано 03.02.2020.
Суддя Сидор Н.Т.