Іменем України
03 лютого 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5490/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом адвоката Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
28 грудня 2019 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області, у якій позивач просила суд:
- визнати протиправним, дискримінаційним та скасувати рішення відповідача, викладене у листах №19690/03-22 від 16.09.2019, № 20649/03-22 від 30.09.2019, № 22697/07-22 від 23.10.2019, про припинення виплати пенсії позивачу, на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон, в тому числі якщо воно було прийнято, але не передано позивачу;
- визнати дії відповідача по припиненню виплати пенсії позивачу на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон - протиправними та дискримінаційними;
- визнати бездіяльність відповідача, щодо не продовження виплати пенсії позивачу з серпня 2019 року (за період з 17.08.2017) на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон протиправною та дискримінаційною;
- зобов'язати Відповідача виплатити усі неотримані позивачем пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з серпня 2019 року (нараховані за період з 17.08.2017) до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми позивачу, починаючи з серпня місяця 2019 року (нараховані за період з 17.08.2017) до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу довічно;
- стягнути з відповідача коштів в сумі 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач припинив виплату пенсії позивачу на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є громадянкою України. По досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу. Позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон. У 1999 року позивач виїхала з України на постійне проживання до Ізраїлю. Після її виїзду за кордон - виплата пенсії їй була припинена.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 у адміністративній справі №360/2115/19 зобов'язано відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 17 серпня 2017 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
24.09.2019 відповідач своїм листом №19690/03-22 від 16.09.2019 повідомив позивачу, що УПФУ проведено поновлення пенсії позивачу. Також даним листом було повідомлено, що для отримання виплати пенсії позивачу необхідно надати паспорт, оскільки термін дії поданого паспорту закінчився 20.01.2019.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 02 січня 2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 59-60).
16 січня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 65-70), в обґрунтування якого зазначено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі №360/2115/19 позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення управління від 13.12.2018 №2171/07/2018 про відмову в поновлені пенсії позивачу за заявою від 11.05.2017. Зобов'язано управління поновити виплату пенсії позивачу з 17.08.2017 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
На виконання цього рішення суду, управлінням Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області було проведено поновлення виплати пенсії з 17.08.2017. відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», про що було повідомлено представника позивача Меламеда В.Б., також представнику було повідомлено, що для проведення виплати пенсії необхідно надати паспорт, оскільки термін дії поданого паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_1 закінчився 20.01.2019, відповідно з чим зазначений паспорт є недійсним.
Відповідач також зазначив, що ОСОБА_1 не звернулась до управління особисто. Крім того, позивач ніколи не перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області, пенсія відповідачем їй не призначалась, виплата пенсії ОСОБА_1 управлінням не припинялась, відповідно пенсійна справа позивача в зазначеному управлінні відсутня. Таким чином, ОСОБА_1 звернулась через представника за довіреністю до органу, що призначає пенсію, в якому ніколи не перебувала на обліку. Це повністю суперечить викладеним вище нормам законодавства України про пенсійне забезпечення.
Крім того, позивачем (представником позивача) не надано до управління оригіналу документу, який підтверджує громадянство України, тобто паспорту громадянина України. Проте надано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_1 від 19.01.1999 №АЕ566994 (чинний до 19.01.2019), який на теперішній час є недійсним.
Для проведення виплати пенсії необхідно надати паспорт позивача, оскільки термін дії поданого паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_1 закінчився 20.01.2019, відповідно з чим зазначений паспорт є недійсним. На теперішній час, необхідні документи, до управління надані не були.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд зазначає, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду у справі №360/5490/19 від 13.06.2019, що набрало законної сили, встановлено такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю та 11.05.2002 була прийнята на консульський облік в консульському відділі Посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданим 19.01.1999 органом 1200.
До виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі 812/374/18, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018, позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії шляхом призначення її знову з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів задоволено частково, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення/перерахунок пенсії від 11.05.2017.
Представник позивача за довіреністю прибула до УПФУ в м. Сєвєродонецьку 17.08.2017 та подала до управління заяву позивача про поновлення пенсії та копії документів (довіреності, паспорта, трудової книжки).
Рішенням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 13.12.2018 № 2171/07/2018 відмовлено ОСОБА_1 у поновлені пенсії за віком за її заявою від 17.08.2017.
При цьому, рішенням Луганського окружного адміністративного суду у справі №360/5490/19 від 13.06.2019, визнано протиправним та скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 13 грудня 2018 року № 2171/07/2018 про відмову в поновлені пенсії ОСОБА_1 за заявою від 11 травня 2017 року. Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 17 серпня 2017 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 30-36).
Листом Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області №19690/03-22 від 16.09.2019 повідомлено представника позивача, що для проведення виплати пенсії необхідно надати паспорт, оскільки термін дії поданого паспорту закінчився 20.01.2019 (а.с. 39).
Також листом Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області №22697/07-22 від 23.10.2019 у відповідь на звернення представника позивача від 16.10.2019 №5802 повідомлено, що надана копія паспорту позивача свідчить про те, що термін дії паспорту закінчився 20.01.2019 та відповідно є недійсним, для проведення виплати пенсії необхідно надати паспорт ОСОБА_1 (а.с. 47).
Не погоджуючись із діями відповідача, представник позивача звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачений Конституцією та законами України.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Згідно із частиною першою статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення тощо) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Статтею 45 Закону № 1058-IV визначаються строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії.
Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Суд зазначає, що пенсія за віком, за вислугу років та інші форми соціального захисту зумовлені певними особливостями, а саме, призначаються у зв'язку з попередньою трудовою діяльністю (працею) особи, ґрунтуються на примусовому вилучені (крім податків із заробітної плати) з боку держави частини коштів для гарантування функціонування системи пенсійного забезпечення, передбачають безумовний та безстроковий обов'язок держави забезпечувати утримання особи у старості, враховуючи, в тому числі, фінансові можливості такої держави, а також право встановлювати особливі умови для отримання таких форм соціального захисту, які, за будь-яких умов не повинні суперечити самій суті відповідного права, бути справедливими та недискримінаційними.
При цьому, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2005 року №22-1, затвердженого на виконання наведеного вище Закону, встановлено наступне.
Згідно із пунктом 1.1 зазначеного Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 наведеного Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку, а днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Відповідно до пункту 2.1 зазначеного вище Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, та довідку згідно з додатком 1 до цього Порядку; документи про місце проживання (реєстрації) особи; документи, які засвідчують особливий статус особи.
Відповідно до пункту 2.22 наведеного Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
Згідно із пунктом 2.23 Порядку документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Відповідно до пункту 2.25 до заяви про виплату пенсії у зв'язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.
Згідно із пунктом 4.1 зазначеного Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Відповідно до пункту 4.2 наведеного Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Відповідно до пункту 4.3 вказаного вище Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Частиною першою статті 18 зазначеного Закону передбачено, що громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням.
Відповідно до пункту 1 статті 22 Закону України «Про громадянство України» Президент України приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України.
Отже, громадянство припиняється в момент видання Указу Президента України про припинення громадянства України.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 07 лютого 2014 року.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що законами України не передбачено таких підстав для відмови особі, яка офіційно виїхала на постійне місце проживання за кордон, у призначенні пенсії, як відсутність реєстрації в Україні та проживання за кордоном - в країні, з якою відсутній міждержавний договір щодо пенсійного забезпечення.
Частиною 1 статі 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження виходу позивача з громадянства України.
Таким чином, позивач є громадянином України і має право на соціальний захист відповідно до норм статті 46 Конституції України.
Одночасно суд зауважує, що частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Натомість, Законом № 1058-IV така підстава для не виплати пенсії, як закінчення терміну дії паспорту, не передбачена.
Таким чином, втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
На підставі вищевикладеного, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Крім того, згідно із положеннями Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності (частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої, частина п'ята статті 129). Конституційний Суд України вказав, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).
Як встановлено судом рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.06.2019, що набрало законної сили у справі №360/2115/19 зобов'язано УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 17.08.2017.
Жодних додаткових умов для поновлення виплати пенсії позивачу, зокрема надання паспорту громадянина України або, зазначеним рішенням не встановлено, а тому такі посилання позивача є протиправними.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним, дискримінаційним та скасування рішення відповідача, викладене у листах №19690/03-22 від 16.09.2019, № 20649/03-22 від 30.09.2019, № 22697/07-22 від 23.10.2019 про припинення виплати пенсії позивачу, суд зазначає таке.
Зазначені листи не є рішенням відповідача про припинення виплати пенсії у розумінні статті 49 Закону №1058-IV, оскільки ними лише надано роз'яснення щодо порядку виплати пенсії позивачу.
Таким чином, відповідач не приймав рішення про припинення виплати пенсії позивачу у розумінні акту індівідуальної дії, а тому в даній частині позовних вимог слід відмовити. При цьому відповідачем не заперечувався сам факт не виплати пенсії позивачу, що судом визнається як протиправня бездіяльність.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Як вбачається з позовної заяви позивач просить суд визнати дії відповідача по припиненню виплати пенсії позивачу, та визнати протиправною бездіяльність щодо не продовження виплати пенсії позивачу з серпня 2019 року.
Проте, зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не виплати з 17.08.2017 позивачу нарахованої пенсії з підстав не передбачених законодавством.
Тому суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу нарахованої пенсії та зобов'язання відповідача виплатити позивачу нараховані суми пенсії починаючи з 17.08.2017.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити усі недоотримані позивачем пенсійні виплати з проведенням компенсації втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми починаючи з серпня 2019 року до їх фактичної виплати, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення органом Пенсійного фонду встановлених строків виплати нарахованої пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про передчасність вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки відповідно до ст.4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 522/535/17.
Щодо вимоги про продовження виплати пенсії довічно, суд зауважує, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Також суд не заходить підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача коштів в сумі 100000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправним рішенням, дією та бездіяльністю відповідача, з огляду на таке.
В обґрунтування заявленої суми моральної шкоди позивач посилається на конфлікти з близькими та моральне виснаження та депресивний стан, який вона не зможе долати без допомоги лікаря.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Пунктом 5 цієї постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд зауважує, що позивачем не доведено обставини і підстави, які зумовлюють наявність моральної шкоди, так як, позивачем не надано жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння їй моральної шкоди. Отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо інших доводів позивача суд зазначає, що за практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
В межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позивача є обґрунтованими, а відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів обґрунтованість його дій.
За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн, згідно квитанції від 26.12.2019 №641 (а.с.24).
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 384,20 грн.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов адвоката Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 нарахованих сум пенсії починаючи з 17.08.2017.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код: 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, будинок 9) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) нараховані суми пенсії починаючи з 17.08.2017 по день прийняття рішення у справі.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код: 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, будинок 9) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Суддя О.В. Ірметова