з питань закриття провадження у справі
31 січня 2020 року м. Рівне №460/3940/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Лютко М.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1 , представник Бойчук К.М.,
відповідача: представник Поліщук І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доРівненської міської ради
про визнання бездіяльності, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Рівненської міської ради (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати бездіяльність Рівненської міської ради щодо відведення йому у власність для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ), господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста, якою позивач користується більше 15 років;
- зобов'язати Рівненську міську раду розглянути на пленарному засіданні питання щодо відведення ОСОБА_1 у власність (або встановити земельний сервітут) для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ) господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста;
- зобов'язати Рівненську міську раду прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ) господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста.
Мотивуючи вимоги позову, ОСОБА_1 , зокрема, зазначав, що є власником квартири у чотириквартирному будинку по АДРЕСА_1 та неодноразово звертався до відповідача з заявами про відведення йому у власність земельної ділянки за рахунок забудованих земель запасу житлової та господарської забудови міста, якою він користується більше 15 років. Також зазначав, що подавав заяву про укладення договору суперфіцію на вказану земельну ділянку на 50 років. Однак, зазначені заяви Рівненською міською радою не були розглянуті належним чином, заява про укладення договору суперфіцію взагалі проігнорована. З покликанням на норми Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України, наголошував, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлю або споруду; до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Вказуючи на те, що його сусіди безперешкодно побудували на загальній земельній ділянці добудови та визнали право власності на них, вважав, що відмова Рівненської міської ради у наданні у власність відповідної земельної ділянки є дискримінаційною та незаконною. Просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 05.07.2019 відкрито загальне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20.11.2019, постановленою під час підготовчого провадження, справу передано для розгляду до Рівненського окружного адміністративного суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справі присвоєно єдиний унікальний номер: 460/3940/19, номер провадження: 5686/19 та розподілено судді Борискіну С.А.
Ухвалою суду від 10.12.2019 адміністративну справу №460/3940/19 прийнято до провадження судді Рівненського окружного адміністративного суду Борискіна С.А. Призначено підготовче засідання у справі на 10.01.2020 о 14:30 год.
10.01.2020 підготовче судове засідання відкладено до 31.01.2020 на 14:30 год.
Під час підготовчого судового засідання 31.01.2020 судом поставлено на обговорення питання щодо можливості закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Рівненської міської ради щодо відведення позивачеві у власність для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ), господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста, якою позивач користується більше 15 років; зобов'язання Рівненської міської ради розглянути на пленарному засіданні питання щодо відведення ОСОБА_1 у власність (або встановити земельний сервітут) вказаної земельної ділянки.
Позивач та представник позивача, представник відповідача у судовому засіданні заперечень щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог не висловили.
Заслухавши думку позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження в частині позовних вимог, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Відповідно до п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" від 09.09.2010 № 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.
Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов'язкову участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб'єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов'язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.
Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб'єктів (учасників спірного правовідношення). Обов'язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов'язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.
Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.
Відтак, віднесення до юрисдикції адміністративних судів спору лише з підстав того, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії, є неправильним.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.
На переконання суду, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватно-правовий характер.
У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права користування землею), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права, то спір стосується приватно-правових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Висновки аналогічного характеру викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 21.03.2018 у справі № 526/233/16-ц та від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що на земельній ділянці площею 208 м.кв. на вулиці АДРЕСА_1 розташований багатоквартирний житловий будинок, в якому знаходиться належна на праві приватної власності ОСОБА_1 квартира НОМЕР_4.
З метою отримання земельної ділянки у власність, позивач звертався до відповідача з відповідними заявами про відведення у власність для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ), господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста, якою позивач користується більше 15 років.
За результатами розгляду заяви позивача від 19.02.2019 (вх.№М-300/2-19 від 20.02.2019), відповідач повідомив позивача, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Відповідно до вимог ч.1 ст.42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Враховуючи вимоги ст.42 Земельного кодексу України, інформував, що чинним законодавством не передбачено право власника окремої квартири багатоквартирного будинку на виділення в натурі та на отримання безоплатно у власність частини земельної ділянки, на якій розташовано багатоквартирний будинок, а тому розглянути питання щодо відведення позивачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 208 кв.м. для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 не можливо.
Крім того, як встановлено судом, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02.02.2015 у справі №569/17055/14-а, що набрало законної сили, раніше вже було зобов'язано Рівненський міськвиконком розглянути на пленарному засіданні питання щодо відведення ОСОБА_1 у власність (або встановити земельний сервітут) для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ) господарських будівель і споруд - земельну ділянку орієнтовною площею 208 кв.м. за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста згідно поданої заяви від 15.12.2014 № М-165/18, з вирішенням цього питання на підставі вимог ст.118 Земельного кодексу України.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі від 18.02.2016 №569/222/16-а, що набрало законної сили, визнано протиправною відмову Рівненської міської ради, що була прийнята на 49 сесії Рівненської міської ради рішенням від 26 березня 2015 року №5070 "Про відмову в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок на АДРЕСА_1 Визнано протиправним та скасовано рішення Рівненської міської ради Рівненської області від 26 березня 2015 року №5070 "Про відмову в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок на АДРЕСА_1. Зобов'язано Рівненську міську раду Рівненської області повторно розглянути на черговій сесії Рівненської міської ради питання щодо відведення ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ) господарських будівель і споруд земельну ділянку орієнтовною площею 208 кв.м. за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста згідно поданої заяви від 17.06.2014 вх. № М-165/8 (15.12.2014 вх. № М-165/18), з вирішенням цього питання на підставі вимог ст. 118 Земельного кодексу України.
З оскаржуваною бездіяльністю Рівненської міської ради позивач пов'язує порушення його права на отримання у приватну власність (встановлення земельного сервітуту) земельної ділянки для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ), якою він користується більше 15 років.
У відповідності до положень ст.119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п'ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.
Разом з тим, набуття права власності на земельні ділянки за набувальною давністю, не може бути предметом розгляду публічно-правового спору, оскільки в його межах не може вирішуватися питання набуття особою речового права.
Крім того, позивач у своїй заяві від 19.02.2019 та у позовній заяві неодноразово наголошує про здійснення та узаконення його сусідами самочинного будівництва, у порядку ст.376 Цивільного кодексу України, на території спірної земельної ділянки, що вважає дискримінаційним щодо себе.
Суд враховує, що ч.1 ст.1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015 №417-VIII визначено, що багатоквартирний будинок це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири.
У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна. Прибудинкова територія це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Враховуючи зазначене, зобов'язання Рівненської міської ради вирішити питання щодо відведення у власність частини земельної ділянки загальною площею 208 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 власнику квартири НОМЕР_4 може вплинути на майнові права інших власників квартир та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна багатоквартирного житлового будинку.
Тому, враховуючи наведене в сукупності, суд вважає, що даний спір в частині вирішення питання про надання у власність (встановлення сервітуту) земельної ділянки за своєю суттю, характером правовідносин, підставами та предметом позову є приватно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спрямований на захист майнових прав позивача.
Згідно з ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" у якому суд вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для закриття провадження в частині позовних вимог.
Згідно п.2 ч.2 ст.183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.
Керуючись статтями 238, 239, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Провадження в адміністративній справі №460/3940/19 в частині позовних вимог про визнання бездіяльності Рівненської міської ради щодо відведення ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ), господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста, якою позивач користується більше 15 років; зобов'язання Рівненської міської ради розглянути на пленарному засіданні питання щодо відведення ОСОБА_1 у власність (або встановити земельний сервітут) для будівництва та обслуговування частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_1 ) господарських будівель і споруд земельну ділянку, орієнтовною площею 208 м. кв., за рахунок забудованих земель запасу житлової та громадської забудови міста - закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення з даним позовом в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну ухвалу суду складено 04 лютого 2020 року
Суддя Борискін С.А.