03 лютого 2020 року Справа № 280/6472/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Сонгулія О.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-б; код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, Управління), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.06.2018 (в розмірі 41 861,46 грн.), з 01.09.2019 по 30.11.2019 (в розмірі 6 481,38 грн.) та доплати перерахунку з 11.07.2018 по 31.07.2018 в розмірі 5,12 грн;
2) зобов'язати відповідача виплатити позивачу пенсію за період з 01.03.2016 по 30.06.2018 (в розмірі 41 861,46 грн.), з 01.09.2019 по 30.11.2019 (в розмірі 6 481,38 грн.) та доплату перерахунку з 11.07.2018 по 31.07.2018 в розмірі 5,12 грн.
Крім того, просить суд зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а також стягнути з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 768,40 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що є внутрішньо переміщеною особою, з 2014 року йому призначено пенсію за віком. У зв'язку із зупиненням виплати пенсії позивач звернувся до Управління із заявою щодо роз'яснення підстав зупинення виплати пенсії та просив поновити виплату пенсії. З отриманої відповіді позивачу стало відомо, що йому нараховані суми пенсії за період з 01.03.2016 по 30.06.2018 в розмірі 41 861,46 грн., з 01.09.2019 по 30.11.2019 в розмірі 6 481,38 грн. та доплату з перерахунку пенсії за період з 11.07.2018 по 31.07.2018 в розмірі 5,12 грн., однак вказані суми будуть виплачуватись на умовах окремого порядку після визначення його Кабінетом Міністрів України. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії за вказані періоди є протиправною. Просить позов задовольнити та зобов'язати відповідача виплатити заборгованість по пенсійним виплатам.
Ухвалою суду від 02.01.2020 відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
20.01.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву (вх.№2947), в якому він зазначає, що позивач перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа. Поновлення виплати пенсії здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Порядок №365), відповідно до якого виплата пенсії таким особам здійснюється на підставі рішення Комісії з питань щодо призначення (відновлення) соціальних виплат, утворених виконавчими органами рад. 23.01.2018 до Управління надійшло рішення комісії з питань щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №55 від 18.01.2018, згідно якого стосовно позивача прийнято рішення про поновлення соціальних виплат. Із заявою про поновлення виплати пенсії позивач звернувся 11.07.2018. Нарахування пенсії позивачу поновлено з 01.03.2016, заборгованість з 01.03.2016 по 30.06.2018 складає 41 861,46 грн. У липні 2018 року позивач звернувся до Управління із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку зі звільненням, тому на виплатну відомість серпня 2018 року було нараховано доплату по перерахунку пенсії за період з 11.07.2018 по 31.07.2018 у сумі 5,12 грн. Пенсія з липня 2018 року виплачувалась у встановлений законом термін. 13.08.2019 на адресу Управління надійшов протокол №103 від 09.08.2019 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації щодо призупинення виплати пенсії позивачеві до з'ясування обставин. Таким чином виплата пенсії з 01.09.2019 була призупинена. Пенсію позивачу поновлено з 01.12.2019 після звернення позивача з відповідною заявою та перевірки Управлінням чинності довідки внутрішньо переміщеної особи. Нарахована сума пенсії за період з 01.09.2019 по 30.11.2019 становить 6 481,38 грн. Щодо виплати позивачу нарахованих сум зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №788 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» 05.11.2014 №637 (далі - Постанова №637), згідно з якими - «суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України». Таким чином, у спірних правовідносинах Управління діє у спосіб передбачений чинним законодавством. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
На підставі наданих сторонами письмових доказів судом встановлено такі обставини.
Відповідно до паспорту серії НОМЕР_2 , виданого Шахтарським МВ УМВС України в Донецькій області, ОСОБА_1 є громадянином України.
Позивач є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Управлінні.
20.12.2017 позивача взято на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка №0000444971 від 20.12.2017. Довідка є чинною, відомості про зворотне відсутні.
ОСОБА_1 звернувся до Управління 20.11.2019 зі зверненням, у відповідь на яке Управління листом від 03.12.2019 №164-/т-4 повідомило позивача, що Управління має заборгованість перед ним з виплати пенсії за період з 01.03.2016 по 30.06.2018 в розмірі 41 861,46 грн., з 01.09.2019 по 30.11.2019 в розмірі 6 481,38 грн. та з доплати перерахунку пенсії з 11.07.2018 по 31.07.2018 в розмірі 5,12 грн. З посиланням на Постанову №637 зазначено, що суми пенсії за вказані періоди взяті на облік Управлінням та будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На теперішній час окремий порядок не визначений.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати сум пенсії за вказані періоди, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача на підставі поданих сторонами письмових доказів, наявних в матеріалах справи, суд виходить з такого.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: - якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; - якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; - якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; - внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; - в інших випадках, передбачених законами.
Отже, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування не визначають вичерпного переліку випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII)
Згідно з нормами статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статтею 49 Закону №1058. Згідно з положеннями частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: - якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; - на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; - у разі смерті пенсіонера; - у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; - в інших випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства відповідне рішення про припинення виплати позивачу пенсії у спірні періоди органами Пенсійного фонду не приймалось.
З аналізу норм статті 49 Закону №1058 вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що за змістом наведеної норми законодавства «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Відповідач не послався на конкретну норму Закону №1058, що передбачає припинення виплати пенсії.
Доводи відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що у спірні періоди виплата пенсії ОСОБА_1 припинялась (призупинялась) на підставі рішень комісій з питань призначення/відновлення соціальних виплат у відповідності до Порядку №365 є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону №1058.
Суд звертає увагу, що сам факт існування у позивача права на отримання пенсії за періоди з 01.03.2016 по 30.06.2018, з 11.07.2018 по 31.07.2018, та з 01.09.2019 по 30.11.2019 не оспорюється сторонами. Відповідач не виплатив позивачу пенсію за вказані періоди з посиланням на Постанову №637.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 21.08.2019 №788 внесено зміни до Постанови №637, зокрема, пункт 1 доповнено реченням такого змісту «Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Разом з тим, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26.12.2011 та №2-рп-99 від 02.03.1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст.9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Суми пенсійних виплат, виплата яких гарантована державою та на отримання яких правомірно розраховує особа, охоплюються поняттям «майно» в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Таким чином, суд дійшов висновку, що здійснивши нарахування пенсії минулих періодів, відповідач безпідставно не виплатив заборгованість з виплати пенсії, що утворилася за періоди з 01.03.2016 по 30.06.2018, з 11.07.2018 по 31.07.2018, та з 01.09.2019 по 30.11.2019.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати сум пенсії за вказані періоди та зобов'язання виплатити такі сум пенсій.
Щодо заяви позивача про зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналізуючи вказані нормативно-правові приписи суд дійшов висновку, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Враховуючи характер спірних правовідносин та склад учасників адміністративної справи, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань позивача щодо невиконання відповідачем даного судового рішення, зокрема, не зазначення конкретних випадків невиконання відповідачем рішень судів щодо виплати заборгованості з пенсій, суд вважає, що підстави для зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення у справі відсутні.
Згідно з ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із викладеним, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 768,40 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 263 КАС України, суд,
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсію за період з 1 березня 2016 року по 30 червня 2018 року в розмірі 41 861,46 грн., з 1 вересня 2019 року по 30 листопада 2019 року в розмірі 6 481,38 грн., та доплату за перерахунок пенсії за період з 11 липня 2018 року по 31 липня 2018 року у розмірі 5,12 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 1 березня 2016 року по 30 червня 2018 року в розмірі 41 861,46 грн., з 1 вересня 2019 року по 30 листопада 2019 року в розмірі 6 481,38 грн., та доплату за перерахунок пенсії за період з 11 липня 2018 року по 31 липня 2018 року у розмірі 5,12 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.
Повне судове рішення складено 03.02.2020.
Суддя М.О. Семененко