Справа № 420/7303/19
04 лютого 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним наказу ГУ ДМСУ в Одеській області, його скасування та зобов'язання прийняти рішення,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №97 від 23 травня 2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина Гаїті ОСОБА_1 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Адміністративний позов обґрунтовано наступним.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначає, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом наслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Повідомленням №5/1-141 від 23.05.2019 року ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №97 від 23.05.2019 року на підставі п.6 статті 8 Закону У країни "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
В п. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", № 3671-VI від 08 липня 2011 року зазначено: "Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто, якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 нього Закону, якщо зазначені умови не змінилися".
Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області не прийняло до уваги реальні побоювання ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - до Гаїті.
Відтак, наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №97 від 23.05.2019 року позивач вважає необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Процесуальні дії.
Ухвалою суду від 10.12.2019 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно ст. 162 КАС України відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалу про відкриття провадження по справі та копію позову з додатками отримано представником відповідача Головного управління ДМС України в Одеській області 16.12.2019 року, що підтверджується розпискою про отримання нарочно копії ухвали.
27.12.2019 року за вх. 49715/19 представником відповідача Білоконь Н.О. (за довіреністю) через канцелярію суду надано відзив на адміністративний позов та додаткові докази - матеріали особової справи ОСОБА_1
Відзив обґрунтовано наступним.
По-перше: відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21.04.2019 позивач виїхав з Республіки Гаїті легально. Державний кордон України перетнув легально, на підставі паспортного документу громадянина Гаїті та оформленої електронної туристичної візи типу "С-06 (с)" № НОМЕР_1 .
Звернення позивача до ГУ ДМС України в Одеській області відбулося зі зволіканням 16.05.2019 року.
Згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 "Разом із цим судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Відповідної правової позиції дотримується Верховного Суду в постанові від 16 лютого 2018 року по справі №825/608/17 (К/9901/5193/17), постанові від 11.10.2018 року по справі 815/1892/17.
Тобто, вбачається порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
По-друге: Відповідно до положень Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 №8043/04, виділяються наступні фактори, які повинні досліджуватися при розгляді заяв шукачів притулку:
реальна спроба обґрунтувати заяву;
надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів;
правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника;
заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше;
заявник заслуговує на довіру.
Однією з основних причини звернення за міжнародним захистом до територіального підрозділу ДМС позивач зазначив отримання захисту в Україні, оскільки з політичних переконань ОСОБА_1 не може повернутися на Батьківщину.
З матеріалів особової справи спостерігається, що позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності у нього ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 2011 року.
Твердження позивача носять загальний характер, крім того встановлено, що він та його близькі не відносились до жодної політичної спільноти країни та особистої участі у мітингах на підтримку Президента країни не приймали.
Головне управління звертає увагу, що відмовляючи позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначає, що заявник не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1950 року та діючим Законом, однак не позбавляє його права залишатись на території України, якщо він має інші для цього підстави.
Беручи до уваги вищенаведене, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 23.05.2019 року №97 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законним та прийнятим з урахуванням усіх обставин справи.
30.01.2020 року за вх. 4181/20 представником позивача Смірновим В.С. (за довіреністю) через канцелярію суду надано відповідь на відзив на адміністративний позов.
Відповідь на відзив обґрунтовано наступним.
Позивач стверджує, що його заява відповідає критеріям визначеним в п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» 2011/95/ЕС від 13.12.2011.
Разом з тим, позивач наполягає, що його заява не є необґрунтованою, оскільки відповідає умовам, зазначеним у пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також не носить характер зловживання: позивач не видає себе за іншу особу та дійсно може зазнати переслідувань у рідній країні після повернення.
Перевірка наданої позивачем інформації була здійснена недбало, без з'ясування, всебічного вивчення та оцінки всіх обставин справи.
Таким чином спеціалісти ГУ ДМС України в Одеській області безпідставно ухилились від проведення перевірки всіх можливих причин переслідувань позивача, було недбало проведено аналіз підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що призвело до хибного висновку, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Республіки Гаїті (місце народження - м. Леоган) відповідно до офіційного перекладу паспорту Республіки Гаїті НОМЕР_3.
16.05.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою №649 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Requete a fin de reconnaitre la personne refugie ou comme telle qui a besoine dela protection supplementaire).
06.06.2019 року позивач отримав Довідку про звернення за захистом в Україні. Термін дії Довідки до 16.06.2019 року.
23.05.2019 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2019OD0086, яким громадянину Республіки Гаїті ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23.05.2019 року за підписом заступника начальника Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області Максименко А.В. видано наказ №97, яким громадянину Республіки Гаїті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23.05.2019 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області складено повідомлення №5/1-141 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Повідомлення №5/1-141 від 23.05.2019 року отримано позивачем 30.05.2019 року, що підтверджується його особистим підписом.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Стаття 19 Конституції України в першому реченні закріплює автономію особистості в її різноманітній життєдіяльності, а у другому реченні містить її королларій, передбачаючи, що держава не може виходити за межі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».
Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2-3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Пункт 1 частини 1 статті 1, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 13 частини 1 статті 1, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Частина 1 статті 5, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Стаття 6 цього закону визначає, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Частина 1 статті 7, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Частина 1 статті 8, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Частина 4 статті 8, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Частина 6 статті 8, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Термін «біженець» означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань (підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року (далі - Конвенція).
Частина 1 статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011 «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» зі змінами (далі - Директива): обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
ВИСНОВКИ СУДУ.
У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі».
Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.
В даній справі підставою виникнення спору слугувало винесення наказу №97 від 23.05.2019 року на підставі п.п. 4, 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який позивач вважає протиправним.
Відповідно п. 13 зазначеної норми Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Частина 1 статті 5, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З Анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту від 21.05.2019 року встановлено, що позивач 21.04.2019 року на автобусі дістався м. Лас Амерікас (Домініканська Республіка), на території Домінікани перебував протягом доби. 22.04.2019 вибув до України авіарейсом Лас-Амерікас (Домініканська Республіка) - Франкфурт (Німеччина) - Київ (Україна) на підставі паспортного документа серії НОМЕР_2 та е-Візи № НОМЕР_1 . На території Франкфурта (Німеччина) позивач перебував протягом 3 годин. До України заявник потрапив 23.04.2019 року через пункт пропуску аеропорт Бориспіль, м. Київ. Державний кордон України перетнув легально, на підставі паспортного документу громадянина Гаїті та оформленої електронної туристичної візи типу "С-06 (с)".
Термін дії електронної туристичної візи типу "С-06 (с)" №EV19926 з 16.04.2019 року по 15.05.2019 року.
З 23.04.2019 року позивач жодних виїздів за межі України не здійснював.
Зі слів позивача також встановлено, що раніше він ніколи не зверталась за наданням статусу біженця у інших регіонах України.
Крім того, довідками про надання інформації від 27.05.2019 року від Управління ДМС України у Львівській області, від 27.05.2019 року від Управління ДМС України в Івано-Франківській області, від 27.05.2019 року від Управління ДМС України в Сумській області, 27.05.2019 року від Управління ДМС України у Черкаській області, від 27.05.2019 року від Управління ДМС України в Хмельницькій області, від 29.05.2019 року від Управління ДМС України в Дніпропетровській області, що ОСОБА_1 до вище зазначених управлінь із заявою щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, надання дозволу на імміграцію в Україні, продовження строку перебування, документування посвідкою на постійне або тимчасове проживання не звертався.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, якими є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.
Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.
У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Згідно з п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
За матеріалами особової справи не спостерігається фактів переслідування позивача в країні громадянської належності за наступними конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Основною причиною звернення позивача за міжнародним захистом на території України є конфлікт між опозиціонерами та прихильниками Президента Республіки Гаїті, що робить подальше перебування ОСОБА_1 на території Батьківщини небезпечним для його життя.
З матеріалів особової справи позивача спостерігаються суттєві розбіжності в твердженнях, що, в свою чергу, істотно знижує рівень довіри та свідчить про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.
На Батьківщині позивач виступав в підтримку Президента Республіки Гаїті
Так, в заяві про звернення за міжнародним захистом від 16.05.2019 позивач стверджує, що він та інші прибічники президента приймали участь в мітингах за підтримку діючої влади через що зазнавали фізичного насильства зі сторони опозиції (арк. 1,2 заяви від 13.03.2018).
Однак, з анкетування від 21.05.2019 року випливає, що насильство по відношенню до позивача жодного разу не застосовувалось (арк. 4 анкети від 21.05.2019), крім цього, під час проведення із позивачем протоколу співбесіди від 23.05.2019 було встановлено, що насправді він жодного разу не приймав участь у будь-яких волевиявленнях народу (арк. 5).
На питання "Чому в заяві від 16.05.2019 року Ви повідомили, що приймали участь в мітингах, наразі повідомляєте, що не приймали?" позивач відповів: "коли я писав в заяві, що ми (сторонники президента) виходимо на мітинги, я не мав на увазі себе, я мав на увазі всіх сторонників, але я не виходжу ,я тільки вмовляю інших".
Необхідно відзначити, що позивачу особисто ніхто ніколи не погрожував, взагалі будь-яких труднощів через його погляди він не зазнавав, місця проживання не змінював (з моменту переїзду до столиці, точна дата особі невідома, арк. 2-5, протоколу співбесіди від 23.05.2019).
З протоколу анкетування та співбесіди з'ясовано, що ані позивач, ані жоден член його родини взагалі не мають жодного відношення до політичної спільноти Гаїті (арк. 4 анкетування від 21.05.2019, арк. 3 протоколу співбесіди від 23.05.2019).
Додатково, права позивача та його рідних в Гаїті жодним чином не порушувались, будь-яких проблем з представниками влади в них ніколи не виникало (арк. 3,4 співбесіди від 23.05.2019). Також, жодних проблем під час отримання візи в Україну та виїзду з Гаїті в позивача також не виникало (арк. 4 співбесіди від 23.05.2019).
ОСОБА_1 не надав жодних документальних доказів, що свідчили б про переслідування на Батьківщині у випадку повернення. Крім того, позивач не надав жодних конкретних фактів (усних тверджень) або документальних доказів, які б підтверджували прямі загрози життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину.
Словосполучення "політичне переслідування" не застосовується до позивача, оскільки, з його слів, він вільно та безперешкодно вибув з країни громадянської належності у 2019 році, у той же час, елемент виїзду позивача з Гаїті до Німеччини з використанням паспортного документу для виїзду за кордон вказує на відсутність елементу його переслідування з боку представників державної влади Гаїті.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 прибув на територію України легально на підставі паспорту та туристичної візи, терміном дії з 16.04.2019 по 15.05.2019 року, але із заявою до територіального органу ДМС звернулась тільки 16.05.2019 року, тобто, відразу після закінченні терміну дії туристичної візи.
Наразі на території Гаїті проживають близькі родичі позивача, а саме: рідний брат та сестра. Зі слів ОСОБА_1 йому не відомо чи загрожує щось життю сестри та відомо, що брату погрожує одна особа з невідомих причин. Родичі позивача не зазнають пригнічень, обмежень, погроз, переслідувань, фактів фізичного насилля через зазначений конфлікт.
Також відсутня дискримінація у реалізації загальних прав та користуванні загальними комунікаціями; позивач спілкувався з рідним братом напередодні співбесіди за допомогою мобільного телефону (арк. 3 протоколу співбесіди від 23.05.2019).
Стабільна ситуація стосовно безпеки проживання, працевлаштування підтверджується також інформацію про країну походження позивача (ІПК).
Соціально-політична ситуація в країні визначає перспективи до покращення, за допомогою погоджених дій міжнародної спільноти можливо визначити покращення економічної та соціально-політичної ситуацій в регіоні походження заявника згідно з ІКП:
- джерело за посиланням: https://reports.unocha.org/en/country/haiti/;
- джерело за посиланням: https://reliefweb.int/report/haiti/mandate-united-nations-justice-support-mission-haiti-extended-final-time-security,
- джерело за посиланням: https://www.un.org/press/en/2019/sc13764.doc.htm ).
Беручи до уваги інформацію стосовно країни громадянської належності позивача, а також факт проживання близьких родичів позивача на території Гаїті (без переслідувань та погроз), суд прийшов до висновку, що відсутні обставини щодо загрози життю та свободи безпосередньо самому позивачу.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Відтак, дослідивши матеріали особової справи ОСОБА_2 , суд доходить висновку, що інформація надана позивачем має розбіжності, крім того, відсутні підтвердження щодо реальних погроз та переслідування позивача та його родини, відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, тільки за наявності яких особі може бути надано статус біженця, проте в даному випадку вказані підстави відсутні, позивачем не доведені твердження щодо реального переслідування.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Постанова Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №816/591/15-а, провадження №К/9901/4844/18).
Частиною 4 статті 8 Закону передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Позивачем не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску відповідних органів з країни походження, що унеможливлює існування на території країни походження.
З урахуванням зазначеного, наказ від 27.05.2019 року №99 прийнятий Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області є правомірним, прийнятим в межах дискреційних повноважень з урахуванням усіх фактичних обставин справи.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 2-9, 12, 14, 241, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним наказу ГУ ДМСУ в Одеській області, його скасування та зобов'язання прийняти рішення - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , телефон: НОМЕР_4.
Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, телефон:НОМЕР_5, е-mail:ІНФОРМАЦІЯ_2.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
.