справа №1.380.2019.002915
21 січня 2020 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Сакалоша В.М.,
секретаря судового засідання Гулкевича В.О.;
сторони не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Держави України в особі Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради (далі - Управління соцзахисту, відповідач 1), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, відповідач 2) у якій з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправними дії Держави України - Управління соціального захисту населення Бориславської міської ради, Державної казначейської служби України що виявилися у ненаданні пільги ОСОБА_1 , як учаснику війни, інваліду 1 групи по зору, одинокій, вдові, які визначені ст.8, 9, 14 Закону України №3551-ХІІ від 22.10.1993 “Про статус учасників війни і гарантії їх соціального захисту”, Законом України №966-IV від 19.06.1991 “Про соціальні послуги”, Законом України №875-XII від 21.03.1991 “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, Закону України №2629-VIII від 23.11.2018 “Про Державний бюджет України”, ст.22, 46, 48, 49 Конституції України;
- зобов'язати Державу Україну в особі Управління соціального захисту населення Бориславської міської ради, Державну казначейську служби України здійснити перерахунок ненаданих пільг, надати та виплатити пільги за 2017-2019 роки із урахуванням проведених виплат;
- стягнути солідарно з Держави України в особі Управління соціального захисту населення Бориславської міської ради, Державної казначейської служби України за рахунок бюджетних асигнувань моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. заподіяну ОСОБА_1 неправомірними діями, а саме ненаданням пільг визначених чинним законодавством та з метою покращення ефективності управління на засадах поваги до прав людини України, чинного законодавства, та Конституції України.
Ухвалою від 03.07.2019 суд відкрив провадження в адміністративній справі. Також ухвалами без виходу до нарадчої кімнати від 13.08.2019 суд задовольнив клопотання відповідача та призначив справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та від 24.10.2019 перейшов до розгляду справи по суті позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером, учасником війни, інвалідом першої групи, вдовою, одинока має право на соціальну допомогу та перебуває на персоніфікованому обліку осіб, які мають право на пільги управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради. Проте, протиправно та незаконно, на переконання позивача, їй не надаються державою у встановленому порядку усі належні пільги у зв'язку з чим порушено її Конституційні права.
Управління соцзахисту надало відзив на позовну заяву. На заперечення позовних вимог зазначено, що усі пільги передбачені чинним законодавством позивач отримувала своєчасно та у повному обсязі. Вказує, що ОСОБА_1 призначено муніципальну субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, право на безоплатне забезпечення позивача санаторно-курортним лікуванням також забезпечено (Санаторій «Салют» м. Одеси у 2018 році), тощо. Відповідач 1 просить повністю підмовити у позові оскільки вимоги заявлені ОСОБА_1 є необґрунтованими.
ДКС України заперечує позовні вимоги, надало суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що заявник повинен надати до суду обґрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути з Державного бюджету, і обов'язковою умовою стягнення шкоди є причинний зв'язок між шкодою і протиправними діяннями заподіювача такої шкоди, проте позивач, на думку відповідача 2, не надано належних та допустимих доказів того, що спричинило їй моральні страждання і яким чином дії саме ДКС України порушують її безпосередні права.
Позивач скористалася своїм процесуальним правом та подала до суду відповідь на відзиви. Зазначила, що обов'язок відшкодовувати громадянам України завдану шкоду протиправними діями державних органів покладається на державу незалежно від її вини. Відповідачі, на думку ОСОБА_1 у своїх запереченнях не спростували твердження та доводи зазначені в позові, не поновили добровільно її прямі Конституційні права та законні інтереси, не виконали приписи Закону України «Про ветеранів війни та гарантії соціального захисту населення» та Міждержавної Угоди від 09.09.1944. ОСОБА_1 зазначила, що крім іншого вона позбавлена пільг з житлово-комунальних послуг, санаторно-курортних путівок на лікування, доплата до її пенсії становить 10 а не 50 відсотків як учасника війни, також позбавлена 50-ти відсоткової пільги на користування телефоном, пільг на безкоштовний проїзд, протиправно не стоїть у черзі на одержання автомобіля як інвалід по зору. Як зазначає позивач, Держава Україна в особі Управління соціального захисту населення Бориславської міської ради протиправно не здійснює розгляд її звернень, не приймає відповідних рішень та не вчиняє жодних дій на відновлення порушених прав ОСОБА_1 . Вказує, що у зв'язку з систематичним порушенням її прав, позивач зазнає моральної шкоди, а прийняття нових законів не може звужувати чи обмежувати уже встановлені права та надані пільги.
На обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 стверджує, що відповідачами не виконуються їх соціальні зобов'язання щодо окремих категорій осіб, зокрема позивача. Також на обґрунтування вищенаведеного зазначає, що матеріальна та моральна шкода позивачці нанесена також ненаданням пільги щодо 50-ти відсоткової оплати за послуги телефонного зв'язку.
В судове засідання по розгляду справи сторони не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення. Клопотань про відкладення судом не отримано.
Підстав передбачених ст. 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для перенесення судового засідання, судом не встановлено підстав для відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Всебічно та повно дослідивши докази наявні у справі судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 є громадянкою України, відповідно до Посвідчення №113544 вид. 16.01.1995, їй призначено пенсію по віку.
Безтерміново згідно Посвідчення серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 має право на пільги встановлені Законодавством України для ветеранів війни, учасників війни.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 регулярно зверталася до відповідача 1 із інформаційними запитами, зверненнями та заявами щодо розміру, порядку, нормативно-правового обґрунтування надання їй пільг встановлених законодавством.
Проте, відповідачем 1 протиправно, на переконання позивача не надаються їй усі належні пільги та не здійснюється у відповідності до законодавства реагування на звернення, як це передбачено Законом України «Про звернення громадян», у зв'язку з чим, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пільг як складової частини права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі Закон №3551).
Згідно статті 1 Закону №3551 він спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до ст. 14 Закону №3551, учасникам війни (статті 8, 9) надаються такі пільги:
1) безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів;
2) безплатне першочергове зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);
3) безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України;
4) 50-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю);
5) 50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
6) 50-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення;
8) користування при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;
9) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів;
10) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;
11) виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 процентів середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;
12) використання чергової відпустки у зручний для них час; одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;
13) першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом;
14) одержання позики на будівництво, реконструкцію або капітальний ремонт жилих будинків і подвірних будівель, приєднання їх до інженерних мереж, комунікацій, а також позики на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок з погашенням її протягом 10 років починаючи з п'ятого року після закінчення будівництва. Зазначені позики надаються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України;
15) першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і садових будинків, технічне обслуговування та забезпечення стоянками транспортних засобів;
17) зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства;
18) позачергове користування всіма послугами зв'язку та позачергове встановлення телефонів (оплата у розмірі 20 процентів від тарифів вартості основних та 50 процентів - додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів.
Порядок користування послугами та оплати за встановлення квартирних телефонів визначається Кабінетом Міністрів України;
19) першочергове обслуговування підприємствами, установами та організаціями служби побуту, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту;
20) позачергове обслуговування закладами та установами, що надають соціальні послуги з догляду. У разі неможливості здійснення такого обслуговування закладами соціального захисту населення відшкодовуються витрати, пов'язані з доглядом за учасником війни, в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4-6 цієї статті, надаються учасникам війни та членам їх сімей, що проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.
Площа житла, на яку нараховується 50-процентна знижка плати, передбачена пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, визначається в максимально можливому розмірі в межах загальної площі житлового приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності в складі сім'ї осіб, які не мають права на знижку плати.
Учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Другої світової війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Другої світової війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Проте в матеріалах справи відсутні належні докази розгляду відповідачем 1 усіх звернень ОСОБА_1 , що стосуються надання їй пільг виходячи з повного вищенаведеного їх переліку (зокрема наприклад щодо забезпечення лікарським засобами, тощо).
З даного приводу суд зазначає, що потреба виправити минулу помилку, допущену державним органом, не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. постанову Верховного Суду від 27.06.2018 року, справа №294/220/14-ц).
Окрім цього, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію згідно якої, виходячи із принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (стаття 3 Конституції України), уповноважений державний орган належним чином буде виконувати свої повноваження з тією метою, з якою йому надано ці повноваження (див. постанову Верховного Суду від 21.01.2020 року, №820/5483/17).
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини другої статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення №6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення №9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
У рішенні №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, системне тлумачення статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина друга цієї статті гарантує «кожному» захист «своїх прав», які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Адже саме в такому контексті сформульовано частини третю, п'яту та шосту статті 55 Конституції України.
Приписами статті 40 Конституції України визначено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини, що виникають між громадянами та органами місцевого самоврядування та/або органами державної влади щодо розгляду звернень, скарг, заяв та клопотань, регулюються нормами Закону України «Про звернення громадян».
Статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності державних органів чи посадових осіб.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням щодо реалізації законних прав та інтересів або повідомлення про порушення законодавства чи недоліки в діяльності органів чи установ, до яких ви звертаєтесь.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
З сукупного аналізу вищевикладеного, суд приходить до висновку, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Частиною 1 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Однак, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи стосовно реагування на низку звернень ОСОБА_2 відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності, зокрема щодо пільг на оплату всіма послугами зв'язку та безкоштовний проїзд.
Суд звертає увагу, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі 813/1892/18 залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 відповідно до якого вона просила крім іншого - визнати протиправним рішення Бориславської міської ради від 25.01.2018 року № 1097, в частині позбавлення пільги 50% учасників війни на послуги на телефон, які суперечать матеріальним нормам п.18 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо покликань позивача на невірний обрахунок її пенсії, суд зазначає наступне.
Оскільки в силу ч.5 ст. 45 Закону передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії чи її виплаті, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) та виплати пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
Однак, щодо необхідності належного соціального забезпечення яке належне позивачу першочергово, як особі похилого віку, суд бере до уваги наступне.
Пункт 2 статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.
Спеціальним законом, який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР.
Згідно статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до частини 3статті 24 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно з пунктом 22 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції місцевих рад належить вирішення відповідно до закону питань затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування.
Частиною 20-4 ст.91 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: пільги з послуг зв'язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім'ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім'ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.
Як встановлено судом позивач є учасником війни та на неї розповсюджуються пільги, передбачені ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається що відповідач 1 наділений повноваженнями, щодо вирішення питань віднесених до його компетенції зокрема і щодо вжиття заходів на забезпечення соціально незахищених верств населення усіма належними їм пільгами та допомогами.
При цьому суд бере до уваги наступне.
У рішеннях по справах Клас та інші проти Німеччини, Фадєєва проти Росії, Єрузалем проти Австрії Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в ч.2 ст. 2 КАС України.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Слід зазначити, що право не виникає внаслідок неправомірних дій (ex iniuria ius non oritur) або бездіяльності; держава не може відмовитися від виконання свого зобов'язання, посилаючись на підстави, які визнано незаконними; те, що право виникає з факту (ex facto ius oritus), не означає, що право може виникати з несправедливості (ex iniuria ius non oritur). Зазначені підходи застосовані ЄСПЛ, зокрема, у рішенні Paradiso and Campanelli v Italy (№ 25358/12), Sidabras and Others v. Lithuania (№ 50421/08), Ioannou v Turkey (№ 18364/91), Schenk v. Switzerland (№ 10862/84), Stromblad v. Sweden (№ 3684/07).
Також суд бере до уваги Справу «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (заяви №№ 65731/01 та 65900/01) - де ЄСПЛ вказав, що в сучасній демократичній державі багато осіб протягом усього свого життя або ж його частини, коли йдеться про засоби для існування, перебувають у повній залежності від виплат за соціальним страхуванням або соціальним забезпеченням. В правових системах багатьох країн визнається, що такі особи потребують певного забезпечення, і відтак для них передбачається, що в разі дотримання умов, за яких вони можуть скористатися цими встановленими для них виплатами, вони автоматично будуть отримувати відповідні виплати.
Юридична природа соціальних виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права:
справа «Суханов та Ільченко проти України» (Заява № 68385/10 та № 71378/10) - якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35);
справа «Кечко проти України» (Заява №63134/00) - в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Окремо суд вважає за необхідно звернути увагу на вимогу позивача щодо стягнення моральної шкоди.
Відповідно допостанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, від 20.02.2018 року у справі № 818/1394/17.
Разом з тим, позивачем не надано обґрунтованих пояснень щодо стягнень моральної шкоди, не зазначено в чому полягає ця шкода, чим підтверджується факт її заподіяння, яких саме моральних (душевних/психічних) страждань вона зазнала від дій відповідачів, зокрема ДКС України, не надано детальний розрахунок моральної шкоди на суму саме 50 000 грн.
Отже, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами не надано достатньо доказів на повне спростування тверджень позивача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача.
Підстав встановлених ст. 139 КАС України для розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради щодо ненадання у повному обсязі ОСОБА_1 усіх належних їй пільг передбачених законодавством України.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради вирішити питання про надання та виплату ОСОБА_1 усіх належних їй пільг передбачених законодавством України з 2017 року з урахуванням раніше проведених виплат враховуючи позицію викладену у рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено 31.01.2020.
Суддя В.М. Сакалош