Іменем України
03 лютого 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5322/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом адвоката Суткового Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
18 грудня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви адвоката Суткового Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
В обґрунтування позову зазначено, що 07.12.2019 року фізична-особа підприємець ОСОБА_1 , отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6324-17 від 07.11.2019, видану ГУ ДПС у Луганській області, щодо сплати суми заборгованості (недоїмки) з єдиного соціального внеску на суму 45824,82 грн.
Позивач вважає, що в силу закону, п.9-4 Розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» його звільнено, у тому числі, від обов'язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
На підставі викладеного позивач просив визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6324-17 від 07.11.2019.
Ухвалою суду від 03.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 19-20).
21 січня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 28-30), в якому зазначено, що посилання позивача на пункт 9-4 Закону №2464 відповідач вважає недоречними, оскільки підставою для звільнення від виконання обов'язків зі сплати єдиного внеску, є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 25.02.2002 зареєстрований як фізична особа-підприємець Сєвєродонецькою міською радою Луганської області за №23830170000009083, в стані припинення не перебуває (а.с. 6).
07 листопада 2019 року Головним управлінням ДПС у Луганській області сформовано позивачу вимогу про сплату боргу № Ф-6324-17, у якій зазначено, що станом на 31 жовтня 2019 року загальна сума заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску становить 45824,82 грн, з яких 45824,82 грн - недоїмка, 0,00 грн - штраф, 0,00 грн - пеня (а.с. 4).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10 частини першої статті 1 Закону № 2464).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4 частини другої статті 6 Закону № 2464).
Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено таке:
- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (абзац перший частини п'ятої);
- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (абзац перший частини сьомої);
- платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзаци перший, третій частини восьмої);
- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (абзац перший частини дванадцятої).
Абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону № 2464 передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац п'ятий частини четвертої статті 25 Закону № 2464).
З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
Однак, особливістю даної справи є те, що на час виникнення спірних правовідносин, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464 необхідно застосовувати з урахуванням норм Закону України № 1669-VII від 02.09.2014 “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” (далі - Закон № 1669).
Зокрема, підпунктом 8 пункту 4 ст. 11 Закону № 1669 розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 доповнено пунктом 9-3, в наступному 9-4, такого змісту: “Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Стаття 25 Закону № 2464-VІ регламентує заходи впливу та стягнення, і частиною першої цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Спірна вимога прийнята податковим органом 07 листопада 2019 року відповідно до статті 25 Закону №2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення.
Суд зазначає, що саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників, зокрема заходів впливу за порушення Закону № 2464-VІ, якою є спірна вимога.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».
Пунктом 28 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2016 року, виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669, але положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464. Тобто, положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 після набрання ними чинності стали невід'ємною складовою Закону № 2464, а сам підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 вичерпав свою функцію. Аналогічний підхід застосовано Конституційним Судом України в ухвалі від 05 лютого 2008 року у справі № 2-1/2008.
Пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 є діючим на теперішній час, зміни безпосередньо до Закону № 2464 щодо виключення (або викладення в новій редакції) цієї норми не вносились.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Згідно абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669 перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.
Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція” (втратив чинність), від 02 грудня 2015р. № 1275-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України” до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено м.Сєвєродонецьк (Сєвєродонецька міська рада).
Судом встановлено, що у спірному періоді позивач був платником єдиного внеску, який перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території проведення антитерористичної операції, а отже є суб'єктом правовідносин, до яких необхідно застосувати положення п. 9-4 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464.
З аналізу зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства слідує, що для звільнення платників єдиного внеску від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції згідно з положеннями пункту 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 достатньо лише факту перебування відповідного платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
При цьому, суд зауважує, що платники єдиного внеску звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції без встановлення додаткових умов, зокрема, отримання сертифікату (висновку) Торгово-промислової палати України. Отримання сертифікату (висновку) Торгово-промислової палати України є додатковою умовою звільнення від відповідальності для інших зобов'язань.
Таким чином, судом встановлено, що позивач звільнявся від виконання обов'язків платника єдиного внеску, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.
30.03.2018 Президент України підписав Указ “Про затвердження рішення РНБО “Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей” №116/2018, яким вводиться в дію рішення РНБО про зміну формату широкомасштабної антитерористичної операції, яка була запроваджена у 2014 році.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що станом на дату розгляду справи по суті Указу Президентом України про завершення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей не приймалось, а вказаний вище нормативно-правовий акт лише змінив формат її проведення.
Також, позивач подав відповідну заяву до органу доходів і зборів про звільнення його від виконання обов'язків платника єдиного внеску. Відповідно, позивач є суб'єктом правовідносин, на якого поширюється дія положень пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI (а.с. 5).
Крім того, слід зазначити, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) органом доходів і зборів прийнято з посиланням на статтю 25 Закону № 2464-VI, абзацом 2 частини першої якої визначено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Оскільки, як вже вищевказано, позивач на період проведення антитерористичної операції звільнений від виконання обов'язків платника єдиного внеску, орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника за період його звільнення від виконання обов'язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI.
Наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, за невиконання обов'язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, унеможливлює й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період.
Щодо посилань відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем отримано спірну податкову вимогу 05.12.2019.
При цьому, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву помилково посилається на те, що позивач звернувся до суду з позовною заявою щодо оскарження зазначеної вимоги про сплату боргу 18.12.2019.
Суд зазначає, що 18.12.2019 є датою надходження матеріалів позовної заяви до суду, а не датою звернення, оскільки позовну заяву було надіслано засобами поштового зв'язку 16.12.2019, що вбачається з відповідного конверта (а.с. 11). Строк звернення до суду визначався з урахуванням вимог ч. 8 ст. 120 КАС України.
Отже, фактично позивач звернувся з пропуском строку звернення до суду лише на 1 день.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою ( п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).
Так, у справі «Bellet проти Франції» суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Суд зазначає, що в даному випадку строк пропуску звернення до суду з даною позовною заявою є незначним (1 день).
Таким чином, враховуючи обґрунтованість позовних вимог позивача, та те, що строк пропуску звернення до суду з даною позовною заявою є незначним (1 день), а тому такі обставини не можуть позбавити позивача права на належний судовий захист та відповідно на доступ до правосуддя.
За таких обставин, судом встановлено, що вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 №Ф-6324-17 є протиправною та підлягає скасуванню.
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн, що підтверджується №1010472966 від 16.12.2019 (а.с. 3).
З огляду на те, що позовні вимоги позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, задоволено, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління ДПС у Луганській області судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача у сумі 768,40 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-250, 255,295, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов адвоката Суткового Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Луганській області № Ф-6324-17 від 07.11.2019 в частині зобов'язання ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску в сумі 45824,82 грн (сорок п'ять тисяч вісімсот двадцять чотири гривні 82 коп.).
Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Ірметова