Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 лютого 2020 р. Справа№200/13669/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради в якому просила:
визнати незаконним та скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про відмову призначення ОСОБА_1 виплати допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини, на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради призначити та здійснити виплату, ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її заявою від 16.07.2019р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 22.09.2018 року народила доньку та, на даний час, разом з дитиною має статус тимчасово переміщеної особи.
У липні 2019 року позивач звернулася до територіального відділу по роботі з громадянами Центрального та Приморського районів департаменту для призначення допомоги при народженні дитини. Однак у зв'язку з не підтвердженням місця перебування в призначенні допомоги було відмовлено.
Вважає, що відповідач безпідставно відмовив їй у виплаті державної допомоги при народженні дитини та просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до прийняття рішення по суті. Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Призначено засідання по справі.
Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, згідно змісту якого зазначив, що рішення про відмову у виплаті коштів прийнято в межах повноважень та на підставі діючого законодавства, просив відмовити в задоволенні позовної заяви.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , згідно довідки від 16.07.2019 року № 1411 - 5000160173 є внутрішньо переміщеною особою.
Відповідач - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради є суб'єктом владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері соціального захисту населення.
Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_3 - НОМЕР_4 № НОМЕР_5 , виданого 11.12.2018 року Торецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 доньку, ОСОБА_2 , яка, згідно довідки від 16.07.2019 року № 1411-5000160183, також зареєстрована як внутрішньо переміщена особа.
19.08.2019 року Департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради прийнято Розпорядження, яким позивачу відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини у зв'язку з тим, що заявник не мешкає по фактичному місцю проживання.
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача, щодо відмови в призначенні державної допомоги при народженні дитини.
Щодо дотримання стоків звернення до суду, то абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України регламентовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно матеріалів справи спірне розпорядження було прийнято відповідачем 19.08.2019 року. Відповідно даних на поштовому конверті, даний позов було відправлено до суду 23.11.2019 року. Тобто встановлений шестимісячний термін порушено не було, відповідно позивач не пропустив строк звернення до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Згідно статті 8 Закону України “Про охорону дитинства”, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України "Про державну допомогу сімям з дітьми" від 21.11.1992 року №2811-ХII (далі - Закон №2811-ХII), громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Стаття 10 Закону №2811-ХII визначає, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.
Згідно ч.1-3 ст.11 Закону № 2811 ХII, допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.
Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови предявлення паспорта або іншого документа, що посвідчуєособу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
Даний перелік документів є вичерпним.
Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.
Відповідно до положень ч.6, ч.8 ст.11 Закону №2811-ХII, допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Пунктами 10, 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сімям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2001р. (в редакції, яка діяла на момент звернення позивача щодо призначення допомоги при народженні дитини) (далі - Порядок №1751) передбачено, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання. Допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Слід також зазначити, що відмовляючи у відновленні виплати позивачу допомоги при народженні дитини відповідач посилається на непідтвердження факту проживання родини за вказаною адресою.
З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII від 20.10.2014р., яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст.7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюєтьсявідповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розвязання проблем, повязаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до ст.12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
З матеріалів справи, судом встановлено, що позивач та її дитина є внутрішньо переміщеними особами до м. Маріуполь, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.07.2019 року № 1411 - 5000160183 та № 1411-5000160173 відповідно. Зазначені довідки було надано відповідачу при зверненні із заявою про призначення допомоги при народженні дитини.
Суд вважає, безпідставними посилання відповідача на приписи постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016р. "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", як на підставу для припинення виплати допомоги при народженні дитини позивачу, з огляду на наступне.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для відмови в призначенні та виплати допомоги при народженні дитини, а Постанова Кабінету Міністрів України №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання допомоги при народженні дитини позивачем.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 року у зразковій справі № 805/402/18.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відмови позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини.
Відповідно до ст.3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави.
В силу вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності,втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообовязковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюютьсявони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обовязки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч.2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відмови позивачу у призначенні допомоги допомоги при народженні дитини і, враховуючи наведене, та те, що нормами чинного законодавства позивачу гарантоване право на отримання допомоги при народженні дитини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Поряд з цим суд наголошує, що повноваження відповідача з приводу призначення допомоги є дискреційними функціями суб'єкта владних повноважень, які делеговані останньому законодавством та які не можуть бути підмінені рішенням суду. Відтак, обираючи належний та достатній спосіб захисту прав позивача, суд вважає за належне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.07.2019 року урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 241-246, 250-251, 255, 257-263, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Миру, 70, ЄДРПОУ 41336065) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати незаконним та скасувати Розпорядження Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 19.08.2019 року про відмову призначення ОСОБА_1 виплати допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1
Визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини, на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.07.2019 року про призначення та здійснення виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду, визначених у даному рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Миру, 70, ЄДРПОУ 41336065) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768, 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Стойка