Справа № 127/30217/19
Провадження № 1-в/127/678/19
24 січня 2020 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
за участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
засудженого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання засудженого ОСОБА_5 про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким,-
До Вінницького міського суду Вінницької області 06.11.2019 року надійшло клопотання засудженого ОСОБА_5 про умовно-дострокове звільнення чи заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_5 засуджений до довічного позбавлення волі та на даний час відбув більше 18 років ув'язнення і вважає, що подальше його тримання під вартою порушує статтю 3 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини та ст. 28 Конституції України. Крім того, послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пєтухов проти України (№ 2)», зокрема на те, що засудження національними судами до довічного позбавлення волі без можливості перегляду справи з подальшим звільненням від покарання суперечить вимогам статті 3 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Вказав, що дані обставини у відповідності до практики Європейського суду з прав людини є підставою для заміни йому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким - 20 років позбавлення волі з моменту затримання. У зв'язку із вказаним просив питання щодо умовно-дострокового звільнення не розглядати через відсутність рішення комісії установи, а замінити призначене покарання у виді довічного позбавленні волі на покарання у виді позбавлення волі строком 20 років з моменту затримання.
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_5 , який приймав участь в режимі відео конференції, клопотання підтримав з викладених в ньому підстав.
Зазначив, що не звертається до суду з клопотанням про умовно-дострокове звільнення, а вимогою його звернення є лише питання щодо заміни призначеного йому покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке покарання- 20 років позбавлення волі.
Захисник засудженого клопотання підтримала, просила його задоволити, застосувавши практику ЄСПЛ.
Прокурор в судовому засіданні заперечив щодо задоволення вказаного клопотання. Вважав, що підстави для задоволення клопотання відсутні, оскільки ОСОБА_5 засуджений до довічного позбавлення волі, яке не є строковим покаранням. Чинне
законодавство України не передбачає заміну невідбутої частини покарання для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Заслухавши доводи засудженого, його захисника, думку прокурора, дослідивши клопотання, додані до нього докази та особову справу засудженого, судом встановлено наступне.
З матеріалів особової справи вбачається, що ОСОБА_5 засуджений вироком Одеського обласного суду від 05.07.2001 року за п. "б", "з" ст. 93, ст. 17, п. "б", "ж", "з" ст. 93, ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 141, ч. 2 ст. 143 КК України (1960), до покарання у виді довічного позбавлення волі. Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України від 13.12.2001 року виключено з вироку рішення суду про визнання ОСОБА_5 особливо небезпечним рецидивістом, перекваліфіковано дії ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 143 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України в редакції 05 квітня 2001 року, за якою визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, а за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України в редакції 05 квітня 2001 року за п. "б", "з" ст. 93, ст. 17, п. "б", "ж", "з" ст. 93, ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 141, засудженому остаточно визначено основне покарання призначене судом - довічне позбавлення волі.
Згідно із розпорядженням про виконання вироку, вказаний вирок набув законної сили 13.12.2001 року.
Чинним законодавством України, а саме ст. 82 КК України визначено підстави та порядок можливої заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Зі змісту ст. 82 КК України, що розкривається із мовного сполучення “може бути”, судом встановлено, що питання щодо застосування чи відмову у застосуванні заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є правом, а не обов'язком суду. У вказаній законодавчій конструкції закріплено дискреційні повноваження суду, тобто сукупність прав і обов'язків, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень.
Аналіз ст. 82 КК України свідчить, що Законом передбачено три умови, що мають передувати розгляду питання щодо застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Першою умовою, що знайшла своє відображення у диспозиції ч. 1 ст. 82 КК України, передбачено вичерпний перелік видів покарання при відбуванні яких особа має право на заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, а саме обмеження та позбавлення волі. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК України для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Другою підставою для можливості розгляду питання щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким Законом визначено строк фактично відбутого засудженим покарання, який в залежності від тяжкості злочину, форми вини та даних щодо співвідношення часу вчинення нового злочину до попередніх судимостей, їх відбуття та погашення, сягає від 1/3 до 2/3 від загального строку призначеного покарання (ч. 4 ст. 82 КК України).
Зазначені підстави, передбачені ч. 1 та ч. 4 ст. 82 КК України є імперативними для суду, не надають суду дискреційних повноважень та є обов'язковими складовими для винесення на розгляд суду питання щодо можливості заміни засудженому невідбутої частини покарання більш м'яким
Так, ч. 4 ст. 82 КК України однозначно визначено, що заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим чіткої частини строку загального покарання, вказаний строк виражається не у кількості років чи днів, а у частці від загального строку : 1\3, 1\2, 2\3.
Безстрокова суть довічного позбавлення волі унеможливлює застосування та перевірку судом питання щодо дотримання другої умови (обов'язкової для суду) при вирішенні питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Вказане свідчить про відсутність можливості застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, з огляду на необхідність визначення строку як відбутої частини, так і невідбутої частини покарання,
оскільки ч. 1 ст. 81 КК України визначено, що суд у цих випадках призначає більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Вказане у сукупності з тим, що дві перші умови не містять в собі посилання на дискрецію суду, а навпаки є імперативними, виключає можливість самостійного віднесення судом виду такого покарання та необхідного строку його відбуття до обов'язкових умов для вирішення питання щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Рішенням у справі «Пєтухов проти України (№2)» ЄСПЛ констатував порушення Україною статті 3 Конвенції з основоположних прав та свобод відносно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Так, ЄСПЛ вказано, що відсутність у довічно ув'язнених осіб реальної перспективи звільнення та можливості перегляду довічного ув'язнення є порушенням ст. 3 Конвенції. Вказане порушення ЄСПЛ визнано системною проблемою, яку слід вирішити шляхом здійснення заходів загального характеру.
Таким чином, ЄСПЛ визначено, що для усунення встановлених порушень та відновлення порушеного права державі Україна слід вжити заходи загального характеру, виконавши позитивні зобов'язання держави у сфері прав людини.
Позитивними зобов'язаннями держави у сфері прав людини є обов'язки держави, які вимагають від національних органів влади застосувати необхідні засоби для гарантування прав людини.
Статтею 13 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.
Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема, внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування;
Статтями 14,15 вказаного Закону визначено, що саме Орган представництва, Кабінет Міністрів України включає пропозиції щодо вирішення зазначеної в Рішенні системної проблеми та усунення її першопричини, зокрема, вносить пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства; вносить у порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України законопроекти щодо прийняття нових, скасування чинних законів або внесення до них змін.
Сукупність вказаного свідчить, що Рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України (№2)» може бути виконано лише шляхом вжиття заходів загального характеру, фактично внесення змін до діючого законодавства, що регулює процедуру умовно-дострокового звільнення, заміну невідбутого покарання більш м'яким або прийняття спеціального Закону щодо регулювання перспектив звільнення чи можливості перегляду покарання особам, засудженим до довічного позбавлення волі.
Прийняття судового рішення у конкретній індивідуальній справі не є належним способом виконання Рішення ЄСПЛ.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що ЄСПЛ в рішенні «Пєтухов проти України (№2)» оперує такими поняттями як відбуття певного строку довічного ув'язнення. ЄСПЛ встановлено, що перспективи звільнення та можливості перегляду довічного ув'язнення мають наступати лише після відбуття частини покарання, вказаний строк або строки мають передбачатись національним законодавством.
Таким чином, поняття “фактично відбутого строку достатнього для розгляду питання щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким” є істотним і може визначатись лише на законодавчому рівні шляхом прийняття відповідного Закону.
Самостійне рішення суду щодо достатності терміну відбутого строку, при відсутності у чинному КК України чіткого визначення вказаного строку, є не реалізацією дискреційних повноважень суду, а свавільним рішенням.
Так, як вже зазначалось, дискреція суду при розгляді питання щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не розповсюджується на ч. 1, 4 ст. 82 КК України, що визначає обов'язковий строк фактично відбутого покарання після спливу якого суд має право приймати рішення щодо застосування чи не застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Саме в зв'язку з відсутністю визначеного Законом строку, як необхідної умови для розгляду питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, суд приймає рішення про відмову в задоволенні клопотання.
Одночасно з наведеним суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Довічно засуджений має знати, що саме він має зробити для того, щоб була розглянута можливість його звільнення.
З цією метою суд роз'яснює, що при умові внесення змін до чинного законодавства з вказаного питання (як вже зазначалось щодо строку відбутого покарання), за загальним правилом заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення (ч. 3 ст. 82 КК України).
Оцінка наявності вказаної підстави, а саме те, що засуджений став на шлях виправлення належить до повноважень суду при розгляді конкретної справи. Дискреційні повноваження суду реалізуються саме через оцінку доказів, що підтверджують або спростовують вказані обставини. Наявність чи відсутність зазначеної підстави і є передумовою прийняття судом рішення про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
З характеристики засудженого вбачається, що за час тримання у ДУ «Одеська установа виконання покарань (№21)» ОСОБА_5 характеризувався посередньо, стягнень та заохочень не мав. За час тримання в ДУ «Київський слідчий ізолятов» характеризувався посередньо, стягнень та заохочень не мав. За час відбування покарання в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» характеризується посередньо, не допускає установленого порядку відбування покарання, не приймає участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу.
Вказані обставини будуть підлягати оцінці при розгляді судом питання щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким після виконання державою Україна Рішення ЄСПЛ належним способом шляхом внесення змін до законодавства та будуть мати істотне значення щодо доведення того, що засуджений став на шлях виправлення та передумови можливості заміни йому невідбутої частини покарання більш м'яким.
Керуючись статтями 371, 537, 539 КПК, суд -
В задоволенні клопотання ОСОБА_5 про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою в той же строк з дня вручення копії ухвали.
Суддя: