29.01.2020 року м.Дніпро Справа № 908/1884/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Антоніка С.Г., Березкіної О.В.Г.
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Пясецький Д.В., довіреність № 14-416 від 27.11.2019 р., адвокат;
від відповідача: Корнієць О.А., довіреність № 536/20-19 від 22.05.2019 р., представник;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 року, ухвалене суддею Азізбекян Т.А., повний текст якого складений 21.11.2019, у справі №908/1884/19
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя
про стягнення 12 414 069,00 грн.,
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Концерну "Міські теплові мережі" (далі Відповідач) про стягнення пені в сумі 9661543,40 грн., трьох процентів річних у сумі 996510,67 грн., інфляційних витрат у сумі 1756014,93 грн. на підставі договору № 6261/1718-КП-13 постачання природного газу від 11.10.2017.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого природного газу в рамках договору постачання природного газу № 6261/1718-КП-13 від 11.10.2017. У зв'язку з порушенням виконання відповідачем грошового зобов'язання, як то передбачено п. 6.1 договору, позивач, з урахуванням умов п. 8.2 договору та приписів ст. ст. 611, 625 ЦК України нарахував та просить стягнути пеню у розмірі 9 661 543,40 грн., 996 510,67 грн. 3% та 1 756 014,93 грн. інфляційні втрати.
Відповідач не заперечує проти факту прострочки оплати, але просить зменшити розмір пені на 90% та розстрочити виконання рішення на 12 місяців.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 року у справі №908/1884/19 позовні вимоги задоволено частково.
Зменшено розмір пені, яка підлягає стягненню з Концерну “Міські теплові мережі” на 50% до суми 4 830 771,70 грн.
Стягнуто з концерну "Міські теплові мережі" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 4 830 771 грн. 70 коп. пені, 996 510 грн. 67 коп. 3 % річних, 1 756 014 грн. 93 коп. інфляційних втрат та 186 211 грн. 03 коп. судового збору.
Розстрочено виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 у справі № 908/1884/19 в частині стягнення пені, 3% річних та інфляції на 12 (дванадцять) місяців, починаючи з листопада 2019 року по листопад 2020 року, зі сплатою заборгованості щомісячно рівними частками по 631 941 грн. 44 коп.
Не погодившись із вказаним рішенням в частині зменшення пені та розстрочення виконання рішення суду, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального права, зокрема, ст.ст.219, 233 Господарського кодексу України, норм процесуального права, а саме ст.331 ГПК України, просить рішення господарського суду скасувати в цій частині, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, стягнув з відповідача на користь позивача 4 830 771,70 грн пені.
Зауважує на тому, що газ, який постачався за спірним договором, мав цільове призначення - для вироблення теплової енергії підприємствам, організаціям, які не є бюджетними установами. Тобто, однією з причин виникнення заборгованості є несвоєчасна сплата підприємствами одержаної теплової енергії. Однак, Відповідачем не надано жодного належного доказу проведення судової роботи щодо стягнення заборгованості, відсотків річних, та інфляційних втрат. Матеріали справи не містять доказів вжиття всіх належних заходів для недопущення правопорушення, відсутні також і будь-які докази неправомірних дій з боку позивача.
За твердженням апелянта судом всупереч приписів ст. 233 ГК України не враховано особливості майнового стану Позивача, ступінь виконання та період прострочення. Так, відповідно до консолідованого звіту про фінансовий стан за кінець 2017 року торгова дебіторська заборгованість (а основним видом діяльності підприємства є продаж газу) становила 58 988 тис. грн., має тенденцію до зростання - у 2016 році становила 49 209 тис. грн.; торгова кредиторська заборгованість у 2017 році становила 8 137 тис. грн., відстрочені додаткові зобов'язання складають 67 304 тис. грн.; розмір короткострокових позик складає 44 579 тис. гри., довгострокових - 14 736 тис. грн.
Наведені дані свідчать про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону 2017/2018 років.
На думку апелянта посилання відповідача на незадовільний фінансовий стан не може вважатися обставиною, що може слугувати підставою для відстрочки виконання рішення, оскільки п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України передбачає, що обов'язковість судових рішень не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів.
Відповідачем не надано жодного доказу (як-то довідка про відсутність коштів на рахунках, відсутність майна тощо), яким було б підтверджено ускладненість виконання рішення. Більш того, сам Відповідач на даний час продовжує здійснювати підприємницьку діяльність.
Концерн "МТМ" у своїй заяві робить припущення наявності загрози банкрутства у разі сплати суми позову у даній справі, однак, жодним належним доказом не доводить наведене. А відтак, саме лише припущення не має бути враховано судом як таке, що не відповідає вимогам ч. 3 ст.331 ГПК України.
Позивач також звертає увагу на те, що АТ "НАК "Нафтогаз України", як державне підприємство, є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави для безперервного постачання газу споживачам, повинно постійно проводити розрахунки за отриманий газ з іноземними постачальниками природного газу, що нерозривно пов'язано з оплатою вартості газу вітчизняними споживачами.
У відзиві на апеляційну скаргу Відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вважає, що доводи, наведені позивачем, не спростовують висновків господарського суду Запорізької області.
Відповідач вказує, що є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і природний газ споживається відповідачем не для власних потреб, а для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів. Кількість абонентів - споживачів теплової енергії всіх категорій складає понад 260 тис. особових рахунків.
При розгляді справи Відповідачем були надані докази, документи, щодо результатів фінансово-господарської діяльності Концерну "МТМ" за 2017 рік, 2018 рік (збитковість) та 2019 рік (дефіцит коштів за 7 місяців 2019 року становить - 261 509,7 тис. грн.), значний обсяг дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства паливно-енергетичного комплексу.
Звертає увагу на відсутність основного боргу за договором, а також на виконання Відповідачем Постанови № 217, відповідно до якої останній практично щоденно здійснював оплату, тобто добросовісно вживав всіх можливих заходів для виконання зобов'язання за договором.
В той же час, доказів, що порушення Відповідачем строків розрахунків за постачання газу призвело до виникнення збитків в сумі заявленої до стягнення пені саме з вини Відповідача, Позивач до суду не надав.
Вважає, що задоволення господарським судом позовної вимоги про стягнення пені частково та зменшення пені лише на 50 % ( у задоволенні якої Відповідач просив відмовити на 90%) свідчить про те, що суд врахував матеріальний стан та інтереси як Позивача, так і Відповідача, а також забезпечив дотримання справедливого балансу інтересів обох сторін.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2019 (у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова О.Г., суддів Березкіної О.В., Антоніка С.Г.) відкрито апеляційне провадження у справі №908/1884/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 23.12.2019.
Через відпустку судді - члена колегії суддів Березкіної О.В. та з урахуванням п.2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, судове засідання, призначене на 23.12.2019, не відбулось.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2020 розгляд справи призначено на 29.01.2020.
В судовому засіданні 29.01.2020 року Центральним апеляційним господарським судом були оголошені вступна та резолютивна частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
11.10.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник) та Концерном "Міські теплові мережі" (Споживач) укладено договір постачання природного газу № 6261/1718-КП-13, за умовами якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (п.1.2. договору).
Пунктом 3.7. договору визначено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Відповідно до п. 3.10. договору, Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.
Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором на дату його укладення становить 7 907,20 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 9 488,64 грн. (п. 5.2. договору).
Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У пункті 8.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Додатковими угодами № 1-5 до договору постачання природного газу від 11.10.2017 № 6261/1718-КП-13 сторонами вносились зміни до договору, а саме до пунктів 2.1 розділу 2 та розділу 12 договору.
Пунктом 12.1. договору (в редакції додаткової угоди від 05.09.2018 № 5) сторони передбачили, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 р. до 30 вересня 2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Як свідчать матеріали цієї справи, на виконання умов договору від 11.10.2017 № 6261/1718-КП-13 позивач у період з жовтня 2017 р. по вересень 2018 р. включно поставив відповідачу природний газ на загальну суму 148 466 074,30 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу за вказаний період, які підписані та скріплені печатками позивача (постачальника) та відповідача (споживача), копії яких надані до позовної заяви).
З підстав порушення Відповідачем строків здійснення розрахунків за поставлений природний газ у період з жовтня 2017 р. по вересень 2018 р. позивачем заявлено вимоги про стягнення з концерну "МТМ" 9 661 543,40 грн. пені, 996 510,67 грн. 3 % річних та 1 756 014,93 грн. інфляційних втрат, що є причиною виникнення спору.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за вищевказаним договором в частині своєчасної оплати за отриманий природний газ, тому є правомірними вимоги позивача про стягнення з Відповідача 996 510,67 грн. - 3 % річних за загальний період з 28.11.2017 по 20.01.2019; 1 756 014,93 грн. - інфляційних витрат за загальний період з січня 2018 року по січень 2019 року включно; 9 661 543,40 грн. - пені за загальний період з 28.11.2017 по 20.01.2019.
В той же час, приймаючи до уваги сплату Відповідачем основного боргу у спірний період у повному обсязі та незначні строки прострочення, а також беручи до уваги, майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальну значущість підприємства відповідача, стягнення на користь позивача процентів річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем, тобто враховуючи, що при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру стягуваної пені на 50%.
Крім того, враховуючи фінансовий стан Концерну "Міські теплові мережі" та матеріальні інтереси обох сторін, приймаючи до уваги, що підприємство відповідача є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і природний газ споживається відповідачем для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів, в теперішній час триває опалювальний сезон, предметом спору є виключно нараховані штрафні санкції, враховуючи, що виконання рішення суду одночасно і в повному обсязі матиме негативні наслідки для фінансово-господарського стану Концерну "Міські теплові мережі", з метою реального виконання рішення суду та дотримання балансу інтересів сторін, суд вважав за можливе задовольнити заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяці починаючи з 01.12.2019 по 01.12.2020, зі сплатою заборгованості щомісячно рівними частками по 631 941,44 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності із ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В порушення умов договору Відповідач своєчасно не розрахувався за поставлений природний газ, що підтверджується матеріалами справи, та не спростовується Відповідачем.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач повністю розрахувався з позивачем за спожитий природний газ, але з порушенням строків передбачених п. 6.1 договору, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, який наявний в матеріалах справи (а.с. 12-23).
Згідно ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами; до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Положення статей 216-218 Господарського кодексу України також встановлюють, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Сторонами в п. 8.2 Договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підтвердження понесення інфляційних втрат та в обґрунтування здійснених нарахувань 3% річних і пені у зв'язку із простроченням відповідачем строку оплати зазначених обсягів природного газу позивачем надані до матеріалів справи відповідні розрахунки (т. 1 а.с. 12-23).
За розрахунком позивача, підлягає стягненню пеня за порушення грошового зобов'язання за період з 28.11.2017 по 20.01.2019, розрахована за кожним актом окремо, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, у загальному розмірі 9 661 543,40 грн.
На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та вимагає стягнути з відповідача суму 1 756 014,93 грн., на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляції за період з січня 2018 року по січень 2019 року включно, та суму 996 510,67 грн. - 3% річних за період з 28.11.2017 по 20.01.2019.
Відповідач правом на подання суду доказів, які б спростовували позовні вимоги, не скористався, власний контррозрахунок сум, заявлених до стягнення, суду не подав.
На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені прийшла до висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 756 014,93 грн. - інфляційних витрат за загальний період з січня 2018 року по січень 2019 року включно; 996 510,67 грн. - 3 % річних за загальний період з 28.11.2017 по 20.01.2019, нарахованих у відповідності із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Також, колегія суддів погоджується з розрахованим господарським судом розміром пені у сумі 9 661 543,40 грн. за загальний період з 28.11.2017 по 20.01.2019, яка підлягала стягненню з відповідача.
Приймаючи рішення Господарський суд Запорізької області частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив розмір пені на 50%, а також задовольнив клопотання про надання розстрочки виконання судового рішення, розстрочивши виконання рішення суду у даній справі на дванадцять місяців.
Саме питання про наявність або відсутність підстав для зменшення господарським судом заявленої до стягнення суми пені та надання розстрочки виконання рішення суду стало підставою для подання апеляційної скарги позивачем.
З цього приводу колегія суддів з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів встановила наступне.
Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розміру неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.
Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Як встановлено матеріалами справи, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (п. 1.2 Договору).
Відповідно до умов Договору (п. 6.3.) платежі за цим Договором здійснюються на поточний рахунок Постачальника з урахуванням вимог чинного законодавства щодо відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання підприємствами, що виробляють теплову енергію.
Нормами ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. На кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями гарантованого постачальника, теплогенеруючих, теплопостачальних та теплотранспортуючих організацій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Постанова № 217 є обов'язковою для виконання в силу ст.117 Конституції України всіма учасниками, на яких вона розповсюджується.
Відповідно до вказаного Порядку уповноважений банк здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14 - 26 цього Порядку.
Згідно п. 14 Порядку, у разі коли теплопостачальна або теплогенеруюча організація здійснює продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води та самостійно виробляє всю необхідну для цього теплову енергію, кошти, що надійшли на спеціальний рахунок, відкритий теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від споживачів, розподіляються згідно з нормативами, розрахованими відповідно до пунктів 15 - 26 цього Порядку, і перераховуються в частині вартості, зокрема, послуг з транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) - на рахунок оператора газотранспортної системи.
Отже, розрахунки за поставлене тепло здійснюються на рахунки зі спеціальним режимом використання за схемою: споживач тепла сплачує грошові кошти за отриману теплову енергію теплопостачальній організації на рахунок зі спеціальним режимом використання. Грошові кошти, які надходять на цей рахунок, розподіляються за затвердженими постановами НКРЕКП Реєстрами нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію.
Таким чином, Відповідач самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання, та оплата із такого рахунку відповідних послуг, у тому числі послуг за отриманий природний газ, залежить від розміру коштів, які надійшли від споживачів.
Відповідно до матеріалів справи протягом січні - грудня 2018 року в середньому 87% коштів, що надійшли від споживачів відповідача перераховувалися в першу чергу за спожитий природний газ, послуги з його постачання, транспортування та розподілу, у відповідності та в порядку, встановленому Постановою № 217.
При цьому, право власності на кошти, що надходять від споживачів теплової енергії відповідач набуває тільки після здійснення розподілу коштів і повернення їх у відсотку (лише 13%), що залишився на його поточному рахунку. Розподіл коштів здійснюється без урахування коштів на виплату заробітної плати, першочерговість якої визначено Законом України "Про оплату праці", податків і зборів, які повинні бути сплачені у чітко визначені строки відповідно до Податкового кодексу України.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині зазнали імперативного регулюючого впливу держави шляхом прийняття, зокрема, Закону "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про теплопостачання", Постанови №217.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відсутність в діях відповідача прямого умислу на порушення зобов'язання.
Отже, стан розрахунків Відповідача з Позивачем залежить від стану розрахунків кінцевих споживачів з теплопостачальною організацією та від встановлених НКРЕКП нормативів перерахування коштів за категоріями споживачів, що дає можливість прийти до висновку про винятковість даного випадку, виходячи з інтересів сторін, які беруть участь у зобов'язанні та заслуговують на увагу.
Колегія суддів зазначає, що Позивач і Відповідач є юридичними особами - резидентами України. Проблема забезпечення теплом усіх категорій споживачів в опалювальний період, в тому числі господарюючих суб'єктів є суспільно-політичною проблемою, вирішення якої, зокрема, покладене на сторони спору. Діяльність Концерну "Міські теплові мережі", як теплогенеруючої організації здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу, що є винятковою обставиною.
За таких обставин недопустимим є порушення принципу рівності суб'єктів господарювання, оскільки весь тягар негативних наслідків, зумовлений несвоєчасністю розрахунків кінцевих споживачів за поставлену теплову енергію, несе теплогенеруюча організація, внаслідок застосування до неї штрафних санкцій постачальником природного газу.
Згідно з принципом співрозмірності (пропорційності) не можуть покладатися на юридичну особу, яка діє з метою задоволення суспільних інтересів, зобов'язання, які перевищують межі необхідності.
Цивільні та господарські відносини повинні гуртуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Окрім того, колегія суддів приймає до уваги той факт, що відповідачу потрібні грошові кошти на виплату заробітної плати робітникам та на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії з метою забезпечення своєчасного та належного надання відповідних послуг.
До того ж, Відповідачем ведеться робота зі стягнення дебіторської заборгованості зі споживачів теплової енергії, з контрагентів по господарським договорам. А саме:
- сума заборгованості, стягнута за рішеннями суду на користь Концерну "МТМ" станом на 01.08.2019 року становить - 66 299.3 тис. грн.;
- в той же час, сума заборгованості, стягнута через ВДВС становить лише 2 703,2 тис.грн., відсоток виконання судових рішень - 17.9 %;
- на виконанні в ВДВС станом на 01.08.2019 року знаходиться судових рішень на суму - 73 275.09 тис.грн.
Вищенаведеним спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що Відповідачем не надано жодного належного доказу проведення судової роботи щодо стягнення заборгованості, відсотків річних, та інфляційних втрат.
Закони та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини Відповідача і споживачів комунальних послуг, в тому числі з теплопостачання, не сприяють підвищенню платіжної дисципліни. Масове невиконання судових рішень, відповідно до яких на користь Відповідача стягнута заборгованість громадян та юридичних осіб за надані послуги з теплопостачання ускладнює належне виконання Відповідачем своїх зобов'язань з оплати енергоносіїв, зокрема за спірним Договором.
Таким чином, оскільки Відповідач не є кінцевим споживачем теплової енергії, а є підприємством, яке використовує отриманий природний газ для виробництва та забезпечення безперебійного постачання теплової енергії споживачам для потреб опалення; є стратегічним комунальним підприємством, то здійснення оплати поставленого Позивачем газу значною мірою залежить від розрахунків споживачів з Відповідачем за спожиту теплову енергію.
На думку колегії суддів апеляційного господарського суду, надані Відповідачем до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції вищезазначені докази, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором, сплату Відповідачем основного боргу у спірний період у повному обсязі та незначні строки прострочення, причини несвоєчасного виконання зобов'язання, значимість підприємства відповідача для населення та держави, постачання відповідачем теплової енергії усім категоріям споживачів; стягнення на користь позивача процентів річних та інфляційних, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем - містять об'єктивні відомості, які підтверджують висновок місцевого господарського суду про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення неустойки та спростовує доводи апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано належних у розумінні статей 74, 76, 79 Господарського процесуального кодексу України доказів отримання збитків/понесених ним втрат в результаті несвоєчасної оплати відповідачем вартості наданих послуг.
Так, в апеляційні скарзі Позивач наголошує на тому, що відповідно до консолідованого звіту про фінансовий стан за кінець 2017 року торгова дебіторська заборгованість становила 58 988 тис. грн., має тенденцію до зростання - у 2016 році становила 49 209 тис. грн.; торгова кредиторська заборгованість у 2017 році становила 8 137 тис. грн., відстрочені додаткові зобов'язання складають 67 304 тис. грн.; розмір короткострокових позик складає 44 579 тис. гри., довгострокових - 14 736 тис. грн.
Поряд із цим Скаржником не надано детальних розшифровок по Консолідованому звіту про фінансовий стан на 31.12.2017, 31.12.2018 в розрізі окремо ідентифікованих покупців/споживачів підприємств теплоенергетики, зокрема, обсягу заборгованості, яка обраховується конкретно за Відповідачем із зазначенням суми такого боргу (заборгованості) протягом дії Договору № 6261/1718-КП-13 від 11.10.2017 з листопада 2017 року по січень 2019 року включно.
Будь-яких інших доказів, в тому числі на підтвердження наявності значного обсягу несплаченої заборгованості підприємствами, нестачі коштів для здійснення поточної діяльності, Позивачем на підтвердження своєї позиції господарському суду не надано.
В той же час, відповідно до загальновідомої інформації:
- звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід), розміщеному на сайті (htpp://smida.gov.ua) у 2016 році ПАТ "НАК "Нафтогаз України" як окрема юридична особа отримав чистий фінансовий результат: прибуток у розмірі 26 528 989 000,00 грн.;
- звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід), розміщеному на сайті (htpp://smida.gov.ua) у 2017 році ПАТ "НАК "Нафтогаз України" як окрема юридична особа отримав чистий фінансовий результат: прибуток у розмірі 39 330 152 000,00 грн. (рядок 2355), що на 48% більше за результат 2016 року;
- звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід), розміщеному на сайті (htpp://smida.gov.ua) у 1 кварталі 2018 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" отримав чистий фінансовий результат: прибуток 13 587 935 000,00 грн.
Що стосується фінансового стану підприємства Відповідача, то при розгляді справи Відповідачем були надані докази, документи, щодо результатів фінансово-господарської діяльності Концерну "МТМ" за 2017 рік, 2018 рік (збитковість) та 2019 рік (дефіцит коштів за 7 місяців 2019 року становить - 261 509,7 тис. грн.)
Отже, зменшення нарахованої пені на 50% не призведе до порушення прав Позивача.
Вищезазначене спростовує доводи заявника апеляційної скарги про недотримання судом балансу інтересів сторін.
Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про відстрочку виконання рішення суду з наступних мотивів.
За приписами ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 № 9 підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
При цьому, на відміну від ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017 року) ст. 331 ГПК України не містить вимогу про винятковість випадків, коли може бути відстрочено чи розстрочено виконання рішення суду.
Таким чином, обов'язковою умовою надання відстрочення виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання такого рішення, які заявник повинен довести відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд для юридичних осіб зобов'язаний також враховувати ступінь вини відповідача у виникненні спору.
Колегія суддів вважає, що заявником доведено наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення по даній справі з огляду на наступне.
Концерн "Міські теплові мережі" є комунальним підприємством, що здійснює свою господарську діяльність у сфері централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води споживачам усіх категорій міста Запоріжжя.
Відповідач є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і природний газ споживається відповідачем не для власних потреб, а для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів. Кількість абонентів - споживачів теплової енергії всіх категорій складає понад 260 тис. особових рахунків.
Відповідно до Закону України "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги" Відповідач зобов'язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від зовнішніх факторів, тому що його господарська діяльність направлена на забезпечення життєдіяльності м. Запоріжжя.
Не дивлячись на виниклі обставини та несвоєчасні розрахунки споживачів за використану теплову енергію, Відповідач докладає зусилля, щоб своєчасно виконувати взяті на себе зобов'язання з оплати за використані енергоресурси задля постачання теплової енергії Споживачам.
Поряд з цим, відповідно до Закону України "Про теплопостачання", "Про житлово- комунальні послуги", "Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених Постановою Кабінету Міністрів № 630 Відповідач зобов'язаний здійснювати постачання теплової енергії безперебійно, незалежно від зовнішніх факторів, нормативних чинників, наявності заборгованості у споживачів-боржників. Це зумовлено специфікою роботи всіх підприємств теплоенергетики, що, в свою чергу, лише сприяє накопиченню заборгованості за теплову енергію.
Тарифами на теплову енергію не передбачені витрати на покриття штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань, що свідчить про відсутність джерел для покриття вказаних витрат.
Надходження від споживачів теплової енергії - це єдиний дохід Відповідача.
Зважаючи на дію Постанови № 217, Відповідач не може впливати на встановлений державою порядок розрахунків, оскільки кошти від споживачів надходять на спеціальні рахунки, розподіляються і одразу перераховуються банком на рахунок позивача, незалежно від його волі і дій. Отже, Відповідач не міг/не може користуватися зазначеними коштами, оскільки вони не попадають в його розпорядження до здійснення розподілу. Іншого порядку проведення розрахунків за спожитий природний газ не передбачено. Тоді як надходження від споживачів теплової енергії - це єдиний дохід Відповідача.
Таким чином, підприємство Відповідача змушене функціонувати в умовах жорсткого державного регулювання проведення розрахунків за спожитий природний газ відповідно до Порядку №217, який обмежує можливість Відповідача розпоряджатись коштами, що надходять від споживачів теплової енергії.
В той же час, доказів, що порушення Відповідачем строків розрахунків за постачання газу призвело до виникнення збитків в сумі заявленої до стягнення пені саме з вини Відповідача, Позивач до суду не надав.
Отже, як вбачається з фінансових звітів, підприємство на даний час спроможне виконувати лише поточні зобов'язання (які є першочерговими) для недопущення накопичення нових боргів, а не зобов'язань, які виникли за минулі роки, отож перебуває у тяжкому фінансовому стані.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що за наведених об'єктивних, нездоланних на даному етапі чинників, першочерговими завданнями підприємства Відповідача, перш за все, є збереження трудового колективу; одномоментне стягнення суми боргу більше 12 мільйонів гривень може призвести до зупинки підприємства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, який вважав, що даний випадок можна визнати винятковим, а також беручи до уваги:
- поважні причини несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання (Відповідач самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання);
- ту обставину, що Відповідач є підприємством, яке надає послуги з централізованого теплопостачання;
- поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення порушення та його наслідків;
- ступінь виконання зобов'язань відповідачем по Договору (повну сплату основної заборгованості ще до звернення позивача із позовом);
- дотримання балансу інтересів обох сторін, з урахуванням їх фінансового стану;
- Відповідач не є кінцевим споживачем одержаного природного газу;
- прострочення платежу має не значний період;
- стягнення з Відповідача 3 % річних , інфляційних втрат у даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси Відповідача, а й інтереси інших споживачів - бюджетних установ, організацій та населення;
- неможливість на даний час одночасного виконання судового рішення, однак, за наявності можливості його виконання в майбутньому,
вважає, що є законні підстави для зменшення розміру стягнення з відповідача пені на 50% від належної до стягнення суми, а відтак, господарський суд підставно прийшов до висновку про можливість зменшенні пені на 50% з 9 661 543,40 грн. до 4 830 771,70 грн., а також правомірно розстрочив виконання рішення суду на дванадцять місяців.
З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про порушення господарським судом приписів ст. ст. 218, 219, 233 ГПК України, ст. 551 ЦК України. Не знайшли свого підтвердження й доводи скаржника про недотримання судом вимог ст. ст. 7, 74, 86 ГПК України, так як висновки господарського суду про майновий стан Відповідача базуються на доказах, наявних в матеріалах справи.
Судом також було враховано інтереси Позивача, прийнято до уваги, що діяльність АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" має важливе значення щодо надійного і безпечного функціонування газотранспортної системи та беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, господарський суд лише частково задовольнив клопотання Відповідача, який просив зменшити розмір пені до 10 %, та зменшив розмір заявлених штрафних санкцій лише на 50%, чим забезпечив дотримання балансу інтересів обох сторін.
Колегія суддів зауважує, що зменшення розміру пені є правом суду. При цьому, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів.
Крім того, відповідно до ст. 207 ГПК України суд не лише мав право, а й зобов'язаний був розглянути по суті клопотання Відповідача про зменшення штрафних санкцій.
Приймаючи до уваги викладене, доводи АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про незаконність прийнятого судового рішення в частині зменшення місцевим господарським судом належної до стягнення пені на 50% та розстрочення виконання рішення суду слід визнати необґрунтованими, підстави для зміни або скасування рішення суду, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду відсутні, тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.
В той же час, колегія суддів вважає, що господарським судом неправильно застосовано норму ч. 5 ст. 331 ГПК України.
Так, за приписами ч.5 ст.331 Господарського процесуального кодексу України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Також у постанові від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17 Верховний Суд зробив наступний висновок: "Так, ГПК України передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення... Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частини перша і п'ята статті 331)."
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до протоколу судового засідання від 07.11.2019 під час ухвалення судового рішення були присутні учасники справи.
Отже, датою ухвалення оскаржуваного рішення є саме 07.11.2019, тому період його розстрочення не може перевищувати більше одного року та тривати більше ніж до 07.11.2020.
В той же час, господарський суд розстрочив виконання рішення суду по 01.12.2020, через що абзац четвертий рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 у справі №908/1884/19 необхідно змінити, зазначивши період розстрочення до 07.11.2020.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282, 283 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 у справі №908/1884/19 - залишити без задоволення.
Змінити абзац четвертий рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 у справі №908/1884/19, виклавши його у наступній редакції:
"Розстрочити виконання рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 у справі № 908/1884/19 в частині стягнення пені, 3% річних та інфляції на 12 (дванадцять) місяців, починаючи з 07.11.2019 до 07.11.2020, зі сплатою заборгованості щомісячно рівними частками по 631 941 (шістсот тридцять одна тисяча дев'ятсот сорок одна) грн. 44 коп.".
В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 у справі №908/1884/19 залишити без змін.
Судові витрати Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 03.02.2020.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя С.Г. Антонік
Суддя О.В. Березкіна