ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2687/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів Головея В.М.,
Разюк Г.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду Одеської області
від 06 листопада 2019 року (повний текст складено 11.11.2019р.)
по справі № 916/2687/19
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача: ОСОБА_1
про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 39 369,67 грн., -
суддя суду першої інстанції: Смелянець Г.Є.
час та місце винесення рішення: 06.11.2019р., м. Одеса, просп. Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області
У вересні 2019 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (позивач, МТСБУ) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 (відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) шкоди в порядку регресу у розмірі 39 369,67 грн.
В обґрунтування позивних вимог позивач зазначив, що відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «КАМАЗ», реєстраційний № НОМЕР_2 із завданням останнім шкоди транспортному засобу «Хюндай», у зв'язку з чим та з відсутністю страхування цивільно-правової відповідальності відповідача на момент настання вказаного ДТП, позивач на підставі ч. 2 ст. 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільну-правову відповідальність. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, то відповідач як володілець транспортного засобу „КАМАЗ” реєстраційний № НОМЕР_2 зобов'язаний відшкодувати в порядку регресу позивача завдану шкоду.
Ухвалою суду першої інстанції від 07.10.2019р. залучено до участі у справі №916/2687/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.11.2019р. по справі №916/2687/19 (суддя Смелянець Г.Є.) у задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не було надано суду доказів наявності у відповідача права власності на транспортний засіб «КАМАЗ», реєстраційний № НОМЕР_2 . Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не надано до суду обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача оплачених позивачем послуг АТ „СГ „ТАС” в розмірі 1300 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2019р. по справі №916/2687/19 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України та стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача завдану шкоду в порядку регресу в розмірі 39 369,67 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що рішення Господарського суду Одеської області є необґрунтованим та прийнятим з порушеннями норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права та неправильним встановленням обставин справи, які мають значення для вирішення спору.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позову на підставі зміни МТСБУ підстав цього позову.
Так, позивач зазначає, що місцевий господарський суд помилково вважає, що позивач змінив підстави позову, з огляду на посилання останнього на те, що відповідач зобов'язаний відшкодувати в порядку регресу шкоду як особа, працівником якої (тобто, виконувала трудові обов'язки у відповідача) така шкода була спричинена.
Отже, позивач зауважує, що суд першої інстанції повинен був застосувати приписи частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України, згідно якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
МТСБУ наполягає на тому, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, суд під час ухвалення рішення повинен вирішити, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, тому, оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, а саме: відшкодування шкоди внаслідок дорожньо - транспортної пригоди в порядку регресу, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у якій звернуто увагу на те, що «…згідно з принципом yura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм...», апелянт вказує, що місцевий господарський суд, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, не врахував положення ст.ст. 14 та 237 Господарського процесуального кодексу та не застосував принцип yura novit curia («суд знає закони»).
Більш детально доводи Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо незгоди з оскаржуваним рішенням викладені в апеляційній скарзі позивача.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019р. апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2019р. по справі №916/2687/19 залишено без руху, встановлено апелянту строк для усунення недоліків виявлених при поданні апеляційної скарги.
Після надходження до Південно-західного апеляційного господарського суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України заяви про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої апелянтом було додано докази сплати судового збору у встановленому законодавством розмірі, ухвалою суду апеляційної інстанції від 23.12.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України. Відповідачу та третьої особі встановлено строк для подання відзиву.
Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
24.01.2020р. до Південно-західного апеляційного господарського суду від в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач не погоджується з доводами останньої та просить суд відмовити у її задоволенні.
29.01.2020р. до суду апеляційної інстанції від МТСБУ надійшла відповідь на відзив, яка повторює доводи апеляційної скарги та містить вимоги апеляційної скарги.
Згідно зі ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Відповідно до довідки Національної полії №3016366433915970 про дорожньо-транспортну пригоду, 27.12.2016р. о 20:01 на а/дорозі М-05 - Київ-Одеса, 214 км. + 950м, поблизу Собківки, відбулася ДТП за участю ТЗ: «КАМАЗ» 55102 номерний знак НОМЕР_2 , власником якого є Військова частина НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 та ТЗ: «HYUNDAI, SONATA», номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_2 (а.с. 27).
Водночас, у справі наявний лист Миколаївського зонального відділу військової служби правопорядку Міністерства оборони України від 24.09.2019р. №4705/3, яким повідомляється, що транспортний засіб «КАМАЗ»-55102 в/н НОМЕР_2 рахується за військовою частиною НОМЕР_5 , зареєстрований 17.05.2015р., технічний талон транспортного засобу ПД №034045 (а.с.70).
Матеріали справи свідчать, що власником транспортного засобу «HYUNDAI, SONATA», номерний знак НОМЕР_4 , є ДП «Одеський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації» (а.с. 16-19).
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника ТЗ «HYUNDAI, SONATA», номерний знак НОМЕР_4 застрахована ПрАТ „УСК „Княжа воєнна іншуранс груп”, що підтверджується відповідним страховим полісом №АК/1370908 від 18.11.2016р. (а.с. 20).
Докази страхування цивільно-правової відповідальності відповідача у матеріалах справи відсутні.
У матеріалах справи наявна копія постанови Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04.07.2017р. у справі №484/1600/17, якою, зокрема, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 25-26).
У даній в постанові зазначено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , але, на час скоєння ДТП знаходився у відрядженні у зоні проведення АТО, що також підтверджується витягами з наказів командира в/ч НОМЕР_1 від 06.10.2016р. №218 та від 10.07.2017р. №148 (а.с. 64-65).
Внаслідок настання страхового випадку 20.03.2017р. до МТСБУ звернулась потерпіла сторона - ДП “Одесастандартметрологія” із заявою про відшкодування шкоди власнику ТЗ «HYUNDAI, SONATA», номерний знак НОМЕР_4 , заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 15).
Відповідно до висновку від 27.01.2017 за №310/16 експертного автотоварознавчого дослідження, складеного судовим експертом Кеосаком А.П. за заявою ДП “Одесастандартметрологія”, розмір матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу «HYUNDAI, SONATA», номерний знак НОМЕР_4 , в результаті ДТП становить 42 352,57 грн. (а.с. 29-37).
Згідно з довідкою Моторного (транспортного) страхового бюро України №1 від 27.12.2017р. розмір відшкодування шкоди ДП «“Одесастандартметрологія» з фонду захисту потерпілих становить 38 069,67 грн.
Наказом Моторного (транспортного) страхового бюро України від 14.11.2017р. №10549 „Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ДП „Одесастандартметрологія”, сума до сплати за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди становить 38 069,67 грн. (а.с. 49).
Вказана сума, відповідно до платіжного доручення від 14.11.2017р. №1261595 перерахована ДП „Одесастандартметрологія” (а.с. 50).
Крім того, наявне у справі платіжне доручення №1260479 від 10.10.2017р. свідчить, що Моторним (транспортним) страховим бюро України сплачено АТ „СГ „ТАС” 1300 грн. за послуги за врегулювання справ №38647 згідно рах.№137 від 12.09.2017р.
На підставі вищевикладеного 13.03.2018р. МТСБУ листом №3.1-02/7365 запропонувало в/ч НОМЕР_1 компенсувати витрати позивача у сумі 39 369,67 грн., у зв'язку з тим, що, як вказав позивач, в/ч НОМЕР_1 є особою , відповідною за шкоду завдану потерпілому (а.с. 52).
Проте, вимоги зазначеного листа не були добровільно виконані відповідачем, що стало підставою для звернення Моторного (транспортного) страхового бюро України з відповідним позовом.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 39 369,67 грн. в порядку регресу з власника автомобіля, водій якого визнаний винним у ДТП, у зв'язку із виплатою страхового відшкодування потерпілій особі.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди.
Але, частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. А саме, таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Аналогічна позиція викладена у п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" від 01.03.2013р. №4.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
При цьому, відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності повного господарського відання, оперативного управління або інших підстав.
Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Таким чином, вирішуючи питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за статтею 1187 Цивільного кодексу України, слід визначити 2 основні ознаки володільця: 1) юридичну та 2) матеріальну (фактичну).
Юридична ознака володільця полягає в тому, що володільцем визнається лише та особа, яка на відповідних правових підставах володіє об'єктом, діяльність із яким створює підвищену небезпеку.
Своєю чергою, матеріальна, або фактична, ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечними об'єктами. У разі якщо управління об'єктом підвищеної небезпеки передається третій особі без належного юридичного оформлення (наприклад, управління транспортним засобом без оформлення довіреності), вважається, що об'єкт не виходить із володіння його безпосереднього володільця, і саме він нестиме відповідальність за заподіяну шкоду. Тобто зазвичай обидві ознаки володільця небезпечного об'єкта повинні мати місце, крім випадків, передбачених законом.
Як зазначалось вище, встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, станом на момент вчинення ДТП транспортний засіб «КАМАЗ»-55102 в/н НОМЕР_2 був закріплений за військовою частиною НОМЕР_5 (лист Миколаївського зонального відділу військової служби правопорядку Міністерства оборони України від 24.09.2019р. №4705/3). При цьому, довідкою Національної поліції про дорожньо-транспортну пригоду №3016366433915970 зазначено, що власником ТЗ «КАМАЗ» -55102 в/н НОМЕР_2 є Військова частина НОМЕР_3 , що в свою чергу, не спростовується самим позивачем (довідка Моторного (транспортного) страхового бюро України від 27.12.2017р.).
Доказів щодо підтвердження права власності або доказів щодо експлуатації, використання, зберігання транспортного засобу «КАМАЗ»-55102 в/н НОМЕР_2 у матеріалах справи не міститься.
Саме з того, що позивачем не було доведено обставин, які б свідчили про наявність у відповідача права власності на ТЗ «КАМАЗ» -55102 в/н НОМЕР_2 , виходив суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з цим, апеляційна колегія вважає безпідставним зауваження апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов висновку про зміну підстав позову.
Щодо наполягання МТСБУ на тому, що місцевий господарський суд повинен був застосувати у своєму рішенні приписи ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та ст. 11 Закону України "Про Збройні Сили України", Збройні Сили України проводять свою діяльність на засадах в т.ч. комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про Збройні Сили України" особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.
Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Виходячи із зазначеної норми закону, факт наявності між володільцем й особою, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, трудових відносин має бути підтверджений належними доказами. Проте, на виникнення обов'язку володільця джерела підвищеної небезпеки щодо відшкодування заподіяної ним шкоди впливають такі обставини:
- у який час було заподіяно шкоду (службовий чи неслужбовий);
- було джерело підвищеної небезпеки ввірено працівникові в процесі виконання ним трудових обов'язків чи він самовільно, неправомірно використав його в особистих цілях.
Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб «КАМАЗ» 55102 номерний знак НОМЕР_2 , за участю якого відбулась дорожньо-транспортну пригоду 27.12.2016р., знаходився під керуванням водія ОСОБА_1 , який станом на 27.12.2016р. проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
При цьому, пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначається, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер машиніст, оператор та ін.).
Тобто, у розумінні ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, якщо службовий автомобіль потрапить у ДТП з вини водія, внаслідок чого буде ушкоджене майно чи здоров я інших осіб, то відповідальність за шкоду завдану водієм під час виконання ним трудових обов'язків нестиме роботодавець.
Така відповідальність може настати за умов:
- Доведеності вини водія;
- Наявність належним чином оформлених трудових відносин із водієм;
- Заподіяння водієм шкоди, у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 28.01.2015р. у справі №6-229цс14, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча й виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами Це можуть бути дії виробничого господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Апеляційна колегія звертає увагу, що доказами на підтвердженням перебування водія в трудових відносинах з відповідною особою можуть бути наказ про прийняття на роботу, трудова книжка водія, табель обліку робочого часу, посадова інструкція тощо. Доказами на підтвердження завдання шкоди під час виконання водієм трудових (службових) обов'язків можуть бути подорожній лист, наказ про закріплення за водієм службового автомобіля, наказ про направлення у відрядження тощо.
Проте, жодного доказу щодо перебування ОСОБА_1 за кермом транспортного засобу «КАМАЗ»-55102 номерний знак НОМЕР_2 , у зв'язку з виконанням будь-якого наказу командування в/ч НОМЕР_1 , у матеріалах справи не міститься.
Навпаки, відповідно витягу з наказу командира НОМЕР_1 від 06.10.2016р. №218, ОСОБА_1 вибув у відрядження з 06.10.2016р. до в/ч НОМЕР_6 (смт. Володарське) з метою проведення ротації. Цим же наказом ОСОБА_1 знятий з постачання. Згідно з витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 10.07.2017р. №148, ОСОБА_1 прибув та приступив до виконання службових обов'язків у в/ч НОМЕР_1 лише 08.07.2017р. Військовослужбовця зараховано на котлове забезпечення (на обід); підстава: посвідчення про відрядження №330/м.
Таким чином, судова колегія враховує, що незважаючи на те, що ОСОБА_1 був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , відповідачем спростовано факту того, що третя особа саме на момент скоєння ДТП не перебував у трудових (службових) відносинах із відповідачем, у розумінні саме ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України.
Отже, апеляційна колегія звертає увагу, що суд першої інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, цілком правильно вирішив, які правові норми йому належить застосувати до даних правовідносин для вирішення спору.
Відповідно до пунктів 38.2, 38.2.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Як зазначалось вище, позивачем не було доведено суду обставин, які свідчать про наявність у відповідача права власності на ТЗ КАМАЗ -55102 в/н НОМЕР_2 .
Саме тому, що місцевий господарський суд керувався згаданим позивачем принципом yura novit curia («суд знає закони»), судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2019р. у справі №916/2687/19 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк у встановлених ч.3 ст. 287 ГПК України випадках.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Головей В.М.
Суддя Разюк Г.П.