ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2530/19
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Головея В.М.
Суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2019 проголошене об 11:07:43 суддею Гутом С.Ф., в м. Одесі, повний текст якого складено 02.12.2019
у справі №916/2530/19
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Піонер-2007»
про стягнення,
У серпні 2019 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Піонер-2007» (далі - ОСББ «Піонер-2007», відповідач) про стягнення основного боргу у сумі 160000,00 грн., пені 39094,66 грн., 3% річних - 10004,35 грн., інфляційні витраті - 21173,34 грн.
Позов мотивовано неналежним виконанням з боку відповідача умов договору постачання природного газу № 8184/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017, зокрема, п. 6.1 щодо своєчасного розрахунку за отриманий газ, що стало підставою для застосування до останнього відповідальності у вигляді пені, передбаченої п. 8.2 Договору, а також нарахування 3% річних та інфляційних втрат згідно положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду першої інстанції від 12.11.2019 провадження у справі і частині позовних вимог про стягнення з основної заборгованості в розмірі 159 970,00 грн. закрито, у зв'язку зі оплатою зазначеної суми ОСББ «Піонер-2007» в процесі розгляду даної справи в суді першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Одеської області позов задоволено частково, стягнуто 30,00 грн. - основного боргу, 5 000,00 грн. - пені, 10 004,35 грн. - 3% річних, 21 173,34 грн. інфляційних втрат та 1 921,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Судове рішення обґрунтоване доведеністю матеріалами справи факту несвоєчасного здійснення відповідачем розрахунку за поставлений позивачем протягом жовтня 2017 року - вересень 2018 року природний газ.
Разом з тим, місцевим судом враховуючи фінансовий стан відповідача, особливості функціонування підприємства позивача, беручи до уваги відсутність доказів погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача та враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, дотримання балансу інтересів обох сторін, було задоволено клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, що зумовило й частковість задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 5 000, 00 грн.
Не погодившись з рішення суду першої інстанції, АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки в сумі 34 094,66 грн. скасувати, прийняти нове, в цій частин, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, зазначаючи, що:
підписавши договір, відповідач погодився з умовами щодо порядку і строків виконання грошових зобов'язань, а також погодився з умовами договору щодо відповідальності за порушення грошових зобов'язань. В силу приписів ст. 42 Господарського кодексу України відповідач повинен самостійно нести всі ризики як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань;
відсутність у боржника необхідних коштів з огляду на приписи ст. 617 Цивільного кодексу України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань;
сторони визначили вид забезпечення виконання зобов'язання та розмір пені за неналежне виконання зобов'язання, а тому суд неправомірно самостійно визначив розмір пені;
судом при задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої суми пені на підставі ст.233 Господарського кодексу України не з'ясовано всіх обставин справи, зокрема, щодо винятковості такого випадку, інтересів обох сторін, причин неналежного виконання/невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення;
судом не було враховано інтересів позивача та не з'ясовано наслідків прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, у той час, як несвоєчасність оплати з боку контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
28.12.2019 до апеляційного суду від ОСББ «Піонер 2007» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній звертає увагу суду на той факт, що не мав наміру ухилятися від виконання зобов'язання, заборгованість виникла через тимчасовий брак обігових коштів, основний борг за договором відповідачем погашено в повному обсязі. За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання зобов'язання під загрозою їх застосування. При виконанні зобов'язання у повному обсязі наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми, як неустойку, змінює її правове призначення, що є надмірним тягарем для боржника і джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відповідач вважає, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та справедливим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, учасникам справи було створено умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 09.10.2017 між АТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та ОСББ «Піонер 2007» (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 8184/1718-ТЕ-23, згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1. Договору).
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2 Договору).
У відповідності до п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2017 року по 31.03.2018 року (включно) природний газ обсягом до 198,0 тис.куб.м.
Пунктом 5.2 договору, зокрема, визначено до сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 5 930,40 грн.
Згідно п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 10.3 договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 року до 31.03.2018 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1. Договору).
11.01.2018 сторони уклали додаткову угоду №1 у відповідності до якої, вносились зміни у договір №8184/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017, зокрема, в частині порядку та умов передачі природного газу, порядку та умови проведення розрахунків та відповідальність сторін.
04.04.2018 сторони уклали додаткові угоди №2 та №3 у відповідності до яких, вносились зміни у договір №8184/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017, зокрема, в частині кількості та фізико-хімічних показників газу та строку дії Договору.
На виконання умов договору позивач у період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1 043 495,40 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані повноважними представниками сторін без претензій та скріплені печатками (а.с. 34-45).
Відповідачем частково виконано зобов'язання з оплати поставленого природного газу та перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 883 495,40 грн. до звернення АТ «НАК «Нафтогаз України» до суду з даним позовом та 159 970,00 грн. під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, отже розмір заборгованості відповідача за поставлений природний газ за Договором становить 30,00 грн. (1 043 495,40 грн. - 883 495,40 грн. - 159 970,00 грн.), про що не заперечують сторони.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).
Частиною 1 ст. 525 та ч.1 ст. 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у частинах 1, 7 ст.193 ГК України. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно вимог ч.1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи викладене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 30,00 грн. є обґрунтованою і місцевий суд підставно задовольнив цю вимогу.
Щодо стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія зазначає наступне.
Згідно п. 8.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 1) у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256.
Згідно з ч.2 ст. 615 та ч.2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів перевірила правильність розрахунку суми пені, інфляційних втрат та 3% річних, що були здійсненні позивачем та дійшла висновку, що розрахунок позивача є арифметично та методологічно вірним, оскільки при перерахунку судовою колегією суми співпали.
Враховуючи викладені обставини та приписи ст. 625 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано частково задовольнив позов в частині стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Стосовно доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив суму пені до 5 000,00 грн., судова колегія зазначає наступне.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:
- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України);
- якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 ГК України).
Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів. Якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов'язань боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.
Частина 2 статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Так, зменшуючи суму належної до стягнення пені на 87,2%, тобто на 34 094,66 грн., суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що фінансово-економічний стан відповідача зумовлений наявністю боргу мешканців будинку, які несвоєчасно розраховуються за спожиті послуги з опалення. Основними об'єктивними причинами такого становища є: 1) ОСББ «Піонер 2007» є соціально значущою неприбутковою організацією, створеною для комплексного обслуговування об'єктів, що полягає в утриманні багатоквартирного будинку, сприяння співвласникам в отриманні житлово - комунальних та інших послуг належної якості, зокрема для задоволення потреб співвласників з опалення; 2) борг мешканців будинку за спожиті послуги з опалення, станом на 01.10.2019, становив 577 340,36 грн., тоді як борг відповідача перед позивачем, складав 883 495,40 грн., що підтверджується обігово-сальдовою відомістю за 2019 рік.
При цьому суд першої інстанцій врахував, що жодних доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків позивачу у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, матеріали справи не містять, а АТ «НАК «Нафтогаз України» не надало.
Колегія суддів, з огляду на зміст доводів апеляційної скарги, зауважує, що позивач, незважаючи на наявність процесуальної можливості не надав жодних спростувань достовірності доказів відповідача та доказів відносно свого фінансового становища, тоді як доказово непідтверджені обставини за змістом апеляційної скарги щодо такого фінансового становища, не можуть бути враховані судом під час апеляційного перегляду рішення.
За відсутності будь-якого обґрунтування наявності збитків та їх співвідношення із нарахованими штрафними санкціями в позовній заяві скаржник, в даному випадку, безпідставно покладає на господарський суд обов'язок з'ясування обставин, що не входили до предмета доказування за змістом ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України.
Так само судовою колегією відхиляються посилання скаржника на невстановленість місцевим судом винятковості обставин та невірного застосування ст.233 Цивільного кодексу України, адже зауваження скаржника відносно недостатності обґрунтування з боку суду підстав зменшення нарахованих санкцій носять оціночний характер.
При цьому, судом враховується, що позивачем, окрім іншого, застосовано до відповідача таку міру відповідальності як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.
Отже, зменшуючи розмір пені, нарахованої на прострочену заборгованість на підставі договору, місцевий господарський суд вірно врахував ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, баланс інтересів сторін.
Посилання скаржника на те, що зменшення судом розміру неустойки через відсутність у нього необхідних коштів є звільненням боржника від відповідальності є неспроможними, адже свідчать про помилкове ототожнення ним зменшення розміру неустойки з повним звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов'язання. Наразі, зі змісту ст. 219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, чітко вбачається, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, а не звільненням його від відповідальності.
Помилковим є й ствердження апелянта щодо зміни судом визначеного договором розміру пені, адже, в даному випадку, суд з урахуванням положень ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та обставин справи реалізував дискреційні повноваження щодо зменшення заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій, а не порядок її обчислення, який визначено діючим законодавством та положеннями п. 8.2 Договору.
Відтак, колегія суддів вважає, що господарський суд за результатами оцінки в сукупності всіх наявних у справі матеріалів дійшов вірного висновку про можливість зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені.
За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга АТ «НАК «Нафтогаз України» залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2019 - без змін.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2019 - залишити без змін.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя: Головей В.М.
Судді: Разюк Г.П.
Савицький Я.Ф.