79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" січня 2020 р. Справа №921/272/19
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Данко Л.С.
секретар судового засідання Федорів Н.В.
розглянув апеляційну скаргу Приватної організації “Українська ліга авторських і суміжних прав” від 04.11.2019
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 07.10.2019 (повний текст рішення складено 09.10.2019, суддя Шумський І.П.)
у справі № 921/272/19
за позовом Приватної організації “Українська ліга авторських і суміжних прав”, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “МК Компани”, м. Тернопіль
про стягнення 47400 грн. заборгованості
представники сторін в судове засідання не з'явились.
23.04.2019 до Господарського суду Тернопільської області звернулася Приватна організація (надалі - ПО) “Українська ліга авторських і суміжних прав” із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) “МК Компани” про стягнення 27300,00 грн. боргу та 20100,00 грн. штрафу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір №КБР-78/02/17 від 01.02.2017 про використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання, згідно якого відповідач неналежно виконував свої зобов'язання в частині щодо оплати за публічне виконання музичних творів, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за період з 1 кварталу 2018 року по 4 квартал 2019 року в сумі 27300,00 грн. У зв'язку з простроченням, на підставі п. 3.6 договору, позивач також заявив до стягнення 20100,00 грн. штрафу.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 07.10.2019 відмовлено в задоволенні позову у даній справі.
Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив з того, що у пунктах 6.1 та 6.2 договору сторони встановили, що термін дії договору завершується 01.02.2018, проте у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до завершення терміну його дії, він вважається продовженим на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії договору не буде належного повідомлення про припинення. В той же час, з матеріалів справи вбачається, що повідомленням, датованим 11.01.2018, відповідач проінформував позивача про припинення дії договору №КБР-78/02/17 від 01.02.2017. Вказане повідомлення було направлено за юридичною адресою позивача та отримано останнім 12.01.2018, що підтверджується інформацією кур'єрської доставки «Експрес Пошта» за номером накладної №7124985.
Відтак місцевий господарський суд дійшов висновку, що договір №КБР-78/02/17 від 01.02.2017 припинив свою дію, що свідчить про те, що позивач не вправі вимагати від відповідача примусово продовжувати виконувати зобов'язання за ним, оскільки це суперечить принципу свободи договору та домовленості сторін щодо істотних умов угоди.
Позивач, не погодившись з вказаним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що вирішуючи спір, місцевий господарськи й суд дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, а також неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, через що просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити повністю.
У своїй апеляційній скарзі скаржник зазначив наступне:
1) місцевий господарський суд не дослідив змісту п.6.2 та 6.3 договору, якими передбачено можливість щорічної автоматичної пролонгації договору, якщо протягом місяця до закінчення строку договору не буде здійснене повідомлення, а також визначено, що саме слід вважати належним повідомленням. З огляду на це, скаржник наголошує, що повідомлення від 11.01.2018, на яке покликається суд першої інстанції, не є належним доказом і не свідчить про відмову відповідача від продовження договору;
2) при вирішенні спору у даній справі слід додатково врахувати наступні обставини:
- позивач не отримував від відповідача повідомлення про припинення договору;
- умовами договору передбачено необхідність систематичного направлення відповідачем звітів про використання творів, що свідчить про можливість скерування на адресу позивача іншого поштового відправлення, аніж повідомлення про припинення договору;
- накладна «Експрес Пошти» не містить в особливих відмітках опису вмісту листа;
- відповідач не звертався до позивача із пропозицією підписання додаткової угоди про припинення дії договору, що свідчить про недобросовісність відповідача та штучний характер повідомлення від 11.01.2018.
Судова колегія встановила, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судових засідань у даній справі за адресами, відомості про які містяться в матеріалах справи та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В судове засідання, призначене на 23.01.2020 сторони не забезпечили явку повноважних представників.
Відповідач не виконав вимог ухвали суду від 03.12.2019 та не подав відзиву на апеляційну скаргу. Разом з тим, в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги позивача по суті, а позиції сторін достатньо повно та зрозуміло викладено у документах, які подавалися до суду першої інстанції, тому колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо здійснити без наявності відзиву відповідача.
Зважаючи на наведене, з огляду на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов'язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо здійснити без представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:
01.02.2017 між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (УЛАСП), що діяла на підставі свідоцтва про облік організації колективного управління №19/2011 від 24.01.2011 у сфері управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (а.с. 15, т.1) та ТзОВ "МК Компани" (користувачем) було укладено договір №КБР-78/02/17, відповідно до умов якого УЛАСП зобов'язалася надати користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання музичних творів, а користувач отримав право використовувати в комерційній діяльності ці музичні твори шляхом їх публічного виконання, а також зобов'язався виплачувати винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАСП (а.с. 32-37, т.1).
Відповідно до п 3.3 договору, користувач зобов'язався перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору. Користувач здійснює перший платіж за весь місяць, в якому було укладено договір. Перший платіж здійснюється за квартал не пізніше 20-ого числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Згідно п 3.4 договору користувач зобов'язався не пізніше 20-го числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати УЛАСП звіт про використані твори за формою наведеною у додатку № 3 до даного договору. Крім цього, в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове утримання винагороди (роялті) за строк використання творів в повному обсязі.
Пунктом 3.5 договору визначено, що сторони підтверджують сплату та збір винагороди (роялті) шляхом підписання щоквартального акту про виплату роялті. У разі необхідності підтвердження виплати винагороди (роялті) щомісячно, обов'язок щодо складання відповідного акту покладається на користувача.
У п 3.6 договору сторонами обумовлено, що у разі прострочення квартального платежу на строк більший ніж чотири місяці, після останнього місяця кварталу користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 100% від розміру простроченого платежу. Крім цього, в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове отримання винагороди (роялті) за строк використання творів в повному обсязі.
Відповідно до п 6.1, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2018, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання.
Пунктом 6.2 правочину передбачено, що у випадку, якщо жодна і сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п 6.1 дати, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії договору не буде належного повідомлення про його припинення.
Відповідно до п.6.3, належним повідомленням про припинення дії договору зі сторони користувача є лист з доданим до нього актом припинення використання творів, що має бути підписаний уповноваженими представниками сторін. Повідомлення про припинення дії цього договору має бути надіслане засобами поштового зв'язку (цінним листом), при цьому належним доказом направлення повідомлення є чек відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони на адресу якої направлено листа, а також опис вкладення з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення.
У додатку №1 до договору зазначено перелік закладів, в яких користувач здійснює використання творів, а саме: бар «Шерлок і Бекон», що знаходиться за адресою: 46001, м.Тернопіль, вул. Словацького, 6; кафе «Парма», що знаходиться за адресою: 46001, м.Тернопіль, вул. М. Грушевського, 1.
У додатку №2 до договору сторони обумовили, що розмір місячного платежу має складати 600 грн за кожен заклад користувача, зазначений у відповідних додатках до договору. Загальний розмір квартального платежу з дня набуття чинності договору становить 3600 грн. Зазначена сума квартального платежу перераховується користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов договору.
Із реєстру платіжних документів, сформованого по рахунку позивача у банку АТ “Укрексімбанк” (а.с. 55-56, т.1), вбачається, що у період з 29.05.2017 по 09.07.2018 відповідач здійснив 11 платежів згідно договору №КБР №78/02/17 на загальну суму 15900 грн. У призначенні кожного з вказаних платежів зазначено «роялті за 2017 рік».
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, УЛАСП зазначає, що ТзОВ «МК Компани» не повідомило контрагента про припинення дії договору в порядку, визначеному п.6.2 та 6.3 договору, у зв'язку з чим вважає, що строк дії договору автоматично був пролонгований на період з 01.02.2017 по 01.02.2020.
Вказане свідчить, на думку УЛАСП, про наявність підстав для стягнення з клієнта роялті за період з лютого 2018 року по січень 2020 року, а також штрафу, передбаченого п. 3.6 договору, за несплаченими платежами починаючи з лютого 2018 року (розрахунок міститься на а.с. 46-48, т.1).
В той же час, у своєму відзиві на позовну заяву (а.с. 139-140, т.1) відповідач зазначив про те, що весною 2018 року бар «Шерлок і Бекон» закрився та повністю припинив свою роботу, а з 01.09.2018 до 02.10.2019 кафе «Парма» було закрито на ремонт, що свідчить про відсутність потреб відповідача у продовженні договірних відносин з позивачем. У зв'язку з цим, за твердженням відповідача, 11.01.2018 він звернувся до УЛАСП із повідомленням про припинення дії договору №КБР-78/02/17 від 01.02.2017 на підставі п 6.2 договору (а.с. 141, т.1). Як доказ направлення вказаного повідомлення відповідач долучив:
1) накладну «Експрес пошта» №7124985 про направлення 11.01.2018 на адресу Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (вул Євгена Сверстюка, 23, офіс 1016, м Київ, 02002) поштового відправлення;
2) інформацію кур'єрської доставки «Експрес Пошта» про відстеження поштового відправлення №7124985, відповідно до якої вказане поштове відправлення було вручене отримувачу 12.01.2018 через представницю Ляховецьку.
Статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) - це організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.
Статтею 45 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління.
Як вже зазначалось, відповідно до свідоцтва №19/2011 від 24.01.2011 позивач зареєстрований як приватна організація колективного управління.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами даної справи виникли правовідносини на підставі договору №КБР-78/02/17 від 01.02.2017 щодо оплатного використання музичних творів шляхом їх публічного виконання.
Вказаний договір виконувався обома сторонами у період з 01.02.2017 до 01.02.2018, що не заперечується жодною з них. При цьому, спірною є позиція сторін щодо продовження існування договірних відносин після 01.02.2018.
Як встановлено ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 526 ЦК України та ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 628 та 629 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч 1 ст. 638 ЦК України).
Укладаючи господарський договір сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч 3 ст. 180 ГК України).
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії договору є час, впродовж якого існують зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до п 6.1 договору, строк його дії спливає 01.02.2018.
Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч 1 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Як було зазначено вище, у п 6.2 договору сторонами обумовлено, що у випадку, якщо жодна і сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п 6.1 дати, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії договору не буде належного повідомлення про припинення.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76-79 Кодексу встановлено вимоги, яким повинні відповідати докази, що подаються сторонами, а саме: належність, допустимість, достовірність та вірогідність. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Допустимість доказів полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 ГПК України, вірогідність доказів полягає в тому, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як було зазначено вище, у пунктах 6.2 та 6.3 договору зазначено вимоги, яким повинно відповідати повідомлення сторони про припинення договору, а саме:
а) повідомлення повинно бути здійснено протягом місяця до закінчення строку дії договору;
б) повідомлення здійснюється шляхом оформлення стороною листа з доданим до нього актом припинення використання творів, що підписаний обома сторонами;
в) направлення повідомлення здійснюється на адресу іншої сторони, зазначену у договорі, цінним листом із описом вкладення.
Відповідач проінформував позивача про припинення дії договору №КБР-78/02/17 від 01.02.2017 шляхом направлення йому 11.01.2018 повідомлення, датованого 11.01.2018 та оформленого у вигляді листа за підписом директора товариства. Факт направлення відповідач підтвердив накладною кур'єрської пошти «Експрес Пошта».
Долучені відповідачем до матеріалів справи повідомлення від 11.01.2018, а також накладну кур'єрської пошти та інформацію про вручення кур'єрського відправлення колегія суддів вважає належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами вчинення відповідачем дій, спрямованих на відмову від продовження дії договору.
Суд відхиляє доводи скаржника щодо неналежності цих доказів, а також щодо того, що відповідач не надсилав позивачу повідомлення від 11.01.2018, що покладені в основу апеляційної скарги. При цьому, суд зазначає наступне:
1) повідомлення відповідача про припинення дії договору було здійснено в межах строку, передбаченого у п 6.1 та 6.2 договору;
2) повідомлення було направлено за належною адресою позивача, що зазначена як у договорі, так і у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Євгена Сверстюка, 23, офіс 1016, м Київ, 02002;
3) оформлення відповідачем повідомлення про припинення дії договору від 11.01.2018 без складення акту припинення використання творів, підписаного обома сторонами, на переконання колегії суддів, не свідчить про неналежність такого повідомлення в розумінні ст.76 ГПК України, а також ст. 180 ГПК України та ст. 598, 604 ЦК України, оскільки зі змісту повідомлення відповідача від 11.01.2018 можна встановити його дійсне волевиявлення щодо припинення дії договору;
4) твердження позивача про те, що повідомлення відповідача від 11.01.2018 не направлялося на адресу позивача є необґрунтованим. З матеріалів справи достеменно вбачається, що 11.01.2018 відповідачем було направлено на адресу позивача поштове відправлення, яке було отримано позивачем 12.01.2018. Позивач стверджує, що у вказаному поштовому відправленні міг знаходитися будь-який інший лист відповідача, однак не наводить жодних доказів у підтвердження цієї обставини (таким доказом могло би бути вкладення до поштового відправлення, що вручено позивачу 12.01.2018).
Як зазначалося вище, відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Таким чином, відповідні твердження позивача ґрунтуються на припущеннях та відхиляються судом. Суд також констатує, що докази, надані відповідачем в підтвердження факту його повідомлення позивача про припинення дії договору є більш вірогідними в розумінні ст. 79 ГПК України. З огляду на це, судова колегія також відхиляє доводи позивача щодо відсутності опису вкладення у накладній кур'єрської пошти «Експрес Пошта»;
5) колегія суддів констатує той факт, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази комунікації обох сторін щодо виконання договору у 2018 та 2019 роках. Зокрема, жодною із сторін не направлялися іншій стороні листи з приводу виконання договору, не подавалися звіти про використані твори, не складалися акти чи інша документація, а також не направлялися звернення щодо сплати заборгованості. Оплати, які здійснював відповідач за договором, стосувалися лише 2017 року, як про це зазначено у призначенні платежів.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що договір №КБР-78/02/17 від 01.02.2017 припинив свою дію 01.02.2018.
Оскільки предметом позову у даній справі є стягнення боргу та штрафу за договором №КБР-78/02/17 від 01.02.2017 за період з лютого 2018 року до січня 2020 року, тобто за період, коли між сторонами у справі припинили існувати зобов'язальні правовідносини, суд першої інстанції правомірно відмовив в позові у даній справі.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 07.10.2019 у справі №921/272/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватної організації “Українська ліга авторських і суміжних прав” - без задоволення.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Справу повернути в Господарський суд Тернопільської області.
Повний текст постанови складено 03.02.2020.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя Л.С. Данко