К-35139/06
К-35269/06
ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
Іменем України
“12” червня 2007 р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Федорова М.О.
Суддів Брайка А.І.
Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
Рибченка А.О.
секретар судового засідання Ярцева С.В.
за участю представників згідно протоколу судового засіданні від 12.06.07р. (в матеріалах справи)
розглянувши касаційні скарги відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової адміністрації України на постанову господарського суду Запорізької області від 18.07.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року
у справі № 23/179/06-АП-5/133/06-АП-23/272/06-АП
за заявою ВАТ «Дніпроенерго»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової адміністрації України
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
У січні 2006 року Відкрите акціонерне товариство "Дніпроенерго" м. Запоріжжя (далі - ВАТ „Дніпроенерго”, позивач) в порядку адміністративного судочинства звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі - СДПІ, відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень : від 27.05.05р. №0000161313/0, від 27.07.05 р. №0000161313/1, від 04.10.05 р. № 0000161313/2, від 21.12.05 р. №0000161313/3, якими платнику податків були визначені суми податкового зобов'язання за платежем - частина прибутку, що вилучається до бюджету, в тому числі штрафні санкції.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.07.2006 року по справі №23/179/06-АП-5/133/06-АП-23/272/06-АП, яке залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року, позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення СДПІ № 0000161313/1 від 27.07.2005 року, № 0000161313/2 від 04.10.2005 року, № 0000161313/3 від 21.12.2005 року в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 571 436,93 грн. та визначення платежу „Частина прибутку, що вилучається до бюджету” в якості податкового зобов'язання та зазначення наслідків несплати у встановлений термін цього платежу. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач та відповідач оскаржили їх у касаційному порядку.
Позивач в своїй скарзі просить скасувати постанову господарського суду Запорізької області від 18.07.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року у справі № 23/179/06-АП-5/133/06-АП-23/272/06-АП в частині незадоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідач в своїй скарзі просить скасувати постанову господарського суду Запорізької області від 18.07.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року у справі № 23/179/06-АП-5/133/06-АП-23/272/06-АП та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Обидві касаційні скарги вмотивовані тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя підлягають частковому задоволенню виходячи з такого.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Спеціалізованою Державною податкової інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі здійснено планову комплексну документальну перевірку дотримання ВАТ „Дніпроенерго” вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2003 року по 31.12.2004 року.
Відповідно до акту перевірки № 11/13-31-3-00130872 від 17 травня 2005 року, встановлені порушення:
-ст. 72 Закону України „Про державний бюджет на 2004 рік” від 27.11.2003 року № 1344-IV та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.2004 року № 405 „Про затвердження Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності в 2004 році”, що призвело до ненадходження до загального фонду Державного бюджету України дивідендів на загальну суму 4 847 289, 31 грн., в тому числі: у 2 кварталі 2004 року - 1 172 501, 33 грн., та у 3 кварталі 2004 року - 3 674 787, 98 грн.;
-п.п. 7.8.2 п.7.8. ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року № 334/94, що призвело до ненарахування авансового внеску на суму дивідендів в розмірі 1 211 822, 33 грн., у тому числі: у 2 кварталі 2004 року - 293 125,33 грн., та у 3 кварталі 2004 року - 918 697,0 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки Відповідач направив на адресу Позивача податкове повідомлення - рішення від 27.05.2005 року № 0000161313/0, за яким ВАТ „Дніпроенерго” визначено суму податкового зобов'язання за частиною прибутку, що вилучається до бюджету в розмірі 8 842 370, 90 грн., в тому числі за основним платежем - 4 847 289, 31 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 995 081, 59 грн.
Платник податків не погодився з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням і оскаржив його в адміністративному порядку.
Рішенням СДПІ № 5011/10/13-35 від 27.07.2005 року скаргу ВАТ „Дніпроенерго” частково задоволено, суму штрафних санкцій зменшено. Так, відповідно до податкового повідомлення - рішення № 0000161313/1 від 27.07.2005 року, Позивачу визначено до сплати суму податкового зобов'язання за частиною прибутку, що вилучається до бюджету, в розмірі 6 418 726,24 грн., в тому числі за основним платежем - 4 847 289, 31 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 571 436, 93 грн.
При подальшому адміністративному оскарженні, скарги платника податків залишені без задоволення, а за результатами їх розгляду прийняті похідні податкові повідомлення - рішення № 0000161313/2 від 04.10.2005 року, № 0000161313/3 від 21.12.2005 року на ту ж суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справ щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевірити, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли правильного висновку і відносно того, що визначений у статті 72 Закону України „Про державний бюджет України на 2004 рік” платіж не є податковим платежем (зобов'язанням).
В той же час, суди невірно визначили правову природу платежу, передбаченого ст. 72 Закону України „Про Державний бюджет України на 2004 рік” як обов'язкове відрахування до бюджету частини прибутку державними некорпоратизованими, казеними або комунальними підприємствами.
Так, відповідно до ст. 72 Закону України „Про державний бюджет України на 2004 рік”, акціонерні компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до „Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2004 р. N 405, відрахування частини прибутку (доходу) провадяться господарськими товариствами та іншими суб'єктами господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), - в розмірі 15 відсотків чистого прибутку, розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, відповідно до розміру цих часток (акцій, паїв).
Визначена відповідно до цього Порядку і нормативу частина прибутку (доходу) сплачується у строки, які встановлені для сплати податку на прибуток підприємств, і зараховується на відповідні рахунки з обліку надходжень до загального фонду Державного бюджету України, які відкриті в органах Державного казначейства.
Інформацію щодо нарахування та сплати частини прибутку (доходу) відповідно до цього Порядку і нормативу господарські організації відображають у декларації з податку на прибуток.
Як вбачається з Преамбули Закону України № 2181-III від 21.12.2000 року, цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України „Про систему оподаткування ” від 25 червня 1991 року N 1251-XII, під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Як зазначено в ч. 3 ст. 1 Закону N 1251-XII, ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), в редакції, що була чинна на відповідну дату, не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Відповідно до ч. 6 ст. 1 Закону N 1251-XII, податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.
З ч. 8 ст. 1 Закону N 1251-XII вбачається, що будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.
Перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) визначений статтями 14 та 15 Закону N 1251-XII.
Зокрема, відповідно до п. 3 ч.1 ст. 14 Закону № 1251-XII, до загальнодержавних податків і зборів віднесено податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.
На підставі системного аналізу норм закону Закону N 1251-XII, враховуючи зміст ч.3, ч. 6, ч. 8 ст. 1 цього закону, слідує висновок, що зазначений перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) є вичерпним.
Відповідно до абзацу 2 п. 1.9 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства прирівнюється до дивідендів.
В той же час, ВАТ „Дніпроенерго”, яке, відповідно до статуту, має організаційно-правову форму відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації на підставі Указу Президента "Про корпоратизацію підприємств" від 15 червня 1993 р. №210/93, не відноситься до переліку підприємств, зазначених в п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону №1251-XII, абзаці 2 п. 1.9 ст. 1 Закону № 283/97-ВР від 22.05.1997 року.
Відповідно до п. 20 статті 2 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року № 2542-III, Закон про державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України „Про систему оподаткування”, зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Бюджетного кодексу України, доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Бюджетного кодексу України, податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Бюджетного кодексу України, неподатковими надходженнями визнаються доходи від власності та підприємницької діяльності.
Відповідно до Додатку N 1 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" , частина прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету (код 21010000), як дохід від власності та підприємницької діяльності, віднесена до неподаткових надходжень загального фонду державного бюджету.
Таким чином, слідує висновок, що зазначений платіж не має податкової природи, не є податком, збором або іншим обов'язковим платежем в розумінні чинного податкового законодавства України.
В той же час, відповідно до ст. 10 Закону України „Про господарські товариства”, частина прибутку, що виплачується підприємством своїм учасникам (акціонерам), є дивідендом.
Відповідно до абзацу першого п. 1.9 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав на користь власника таких корпоративних прав у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку, - є дивідендом.
На підставі викладеного, слідує висновок, що такий платіж як „частина прибутку, що вилучається до бюджету”, передбачений ст. 72 Закону України Про Державний бюджет України на 2004 рік" за своєю правовою природою не є податковим платежем (податком, збором, обов'язковим платежем), тому його сплата (стягнення) не охоплюється нормами Закону України № 2181-III від 21.12.2000 року, у зв'язку з чим у Відповідача не було правових підстав приймати щодо Позивача податкові повідомлення - рішення № 0000161313/1 від 27.07.2005 року, № 0000161313/2 від 04.10.2005 року, № 0000161313/3 від 21.12.2005 року, прийняття та направлення яких регламентовано нормами закону, який в цьому випадку не підлягає правозастосуванню.
В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Як зазначено в ч.1 ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до ч 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Покладення додаткового стягнення до державного бюджету на державний сектор економіки суперечить цьому принципу.
Окрім того, законодавець не зазначив до якого виду платежу відноситься стягнення до державного бюджету 15% від державної частини прибутку підприємств.
Якщо це податки, збори, обов'язкові платежі - то подвійне оподаткування не передбачено законом.
Сплата дивідендів передбачено відповідними законами та статутами підприємств.
Підприємство сплачує до державного бюджету відповідні податки та частину дивідендів, яке належить державному підприємству, тому відсутні підстави для стягнення 15%.
Частиною 2 ст. 17 господарського кодексу України передбачено, що з метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати: оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування; стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування; усунення подвійного оподаткування; узгодженість з податковими системами інших країн.
Відповідно до ч.3 ГК України Ставки податків мають нормативний характер і не можуть встановлюватись індивідуально для окремого суб'єкта господарювання.
Згідно п. 5 ч.1 ст. 44 ГК України, Підприємництво здійснюється на основі вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційні скарги відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя підлягають частковому задоволенню, а постанова господарського суду Запорізької області від 18.07.2006 року та ухвала Запорізького апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року у справі №23/179/06-АП-5/133/06-АП-23/272/06-АП скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ВАТ «Дніпроенерго».
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргувідкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» задовольнити частково.
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової адміністрації Українизадовольнити частково.
Постанову господарського суду Запорізької області від 18.07.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов ВАТ «Дніпроенерго» задовольнити.
Визнати нечинними в повному обсязі податкові повідомлення-рішення, прийняті спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя:
- від 27.05.2005 року: №0000151313/0, 0000161313/0, 0000181313/0, 0000191313/0
- від 27.07.2005 року: №0000151313/1, 0000161313/1, 0000181313/1, 0000191313/1
- від 04.10.2005 року: №0000151313/2, 0000161313/2, 0000181313/2, 0000191313/2
- від 21.12.2005 року: №0000151313/3, 0000161313/3,0000181313/3,0000191313/3
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий (підпис) М.О.Федоров
Судді (підпис) А.Ф.Брайко
(підпис) Г.К.Голубєва
(підпис) О.В.Карась
(підпис) А.О.Рибченко
З оригіналом згідно
Суддя Вищого адміністративного суду України М.О. Федоров