79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" січня 2020 р. Справа №926/1313/19
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
при секретарі Федорів Н.
за участю представників учасників процесу:
від позивача - Ярошенко Д.В. - адвокат
від відповідача - Биндю В.І.- адвокат.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Соковий завод Сокирянський" б/н від 30.10.2019 (вх №ЗАГС 01-05/39731/19 від 07.11.2019)
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.10.2019 (суддя Миронюк С.О., повний текст складено 10.10.2019, м.Чернівці)
у справі №926/1313/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Соковий завод Сокирянський"
до відповідача Фізичної особи-підприємця Корчинського Віктора Івановича
про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину
ТОВ "Соковий завод Сокирянський" звернулось з позовом до Фізичної особи-підприємця Корчинського Віктора Івановича про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 9п від 15.08.2015 укладеного між ТОВ "Соковий завод Сокирянський" та Фізичною особою-підприємцем Корчинським Віктором Івановичем та застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з Фізичної особи-підприємця Корчинського Віктора Івановича грошових коштів в сумі 1 449 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 02.10.2019 у справі №926/1313/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що докази, які знаходяться в матеріалах справи, не підтверджують факту зловмисної домовленості між директором позивача Майданською Т.Б. та ФОП Корчинським В.І. та відсутні фактичні та правові підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу № 9п від 15.08.2015 недійсним, адже позивачем не надано належних доказів які свідчили б про його недійсність, саме за ч. 1, 3, 5 ст. 203 та ч. 1 ст. 232 ЦК України.
ТОВ "Соковий завод Сокирянський" подано апеляційну скаргу б/н від 30.10.2019 (вх..№ЗАГС 01-05/39731/19 від 07.11.2019), в якій просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.10.2019 у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи.
Зокрема, скаржники зазначає, що як вбачається із акту Головного управління ДФС у Чернівецькій області, пояснень ФОП Корчинського В.І., які надані підрозділами податкової міліції, а також відповіді ФОП Корчинського В.І. наданої на запит ТОВ "Соковий завод Сокирянський", відповідач заперечує передання яблук позивачу та проведення будь-яких господарських операцій з ТОВ "Соковий завод Сокирянський".
Також, скаржник зазначає, що оспорюваний правочин купівлі-продажу не направлений на реальне настання правових наслідків, оскільки єдиною метою даного правочину, яку переслідувала ОСОБА_2 , було виведення грошових коштів з рахунку ТОВ "Соковий завод Сокирянський" на рахунок відповідача з корисливих мотивів.
На думку скаржника, суд фактично усунувся від дослідження реальності (фіктивності) оскаржуваного договору та наявності/відсутності реальних наслідків їх вчинення, внаслідок чого прийняв рішення, яке не ґрунтується на нормах матеріального права.
ФОП Корчинський В. І. у запереченні на апеляційну скаргу просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.10.2019 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що аргументи скаржника є недоведеними та грунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Зокрема, відповідач зазначає, що судом під час розгляду справи по суті було встановлено, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу №9п від 15.08.2015, а відтак суд не мав правових підстав застосовувати норми ст..203 ЦК України. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт зловмисної домовленості між директором ТОВ "Соковий завод Сокирянський" та ФОП Корчинським В.І…
Представники сторін підтримали доводи та заперечення щодо вимог апеляційних скарг.
Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.01.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне:
15.08.2015 між ТОВ "Соковий завод Сокирянський" та ФОП Корчинським В.І. укладено договір купівлі-продажу № 9п, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця сільськогосподарську плодоовочеву продукцію (далі-товар), а покупець - прийняти та оплатити її.
Відповідно до п. 1.2 договору найменування, загальна кількість, одиниці виміру товару зазначається у накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.
Кількість, асортимент, ціна та строки доставки товару за цим договором визначаються в розміщених покупцем і прийнятих до виконання продавцем замовленнях, які можуть надаватися покупцем усно або письмово.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки дотримання ТОВ "Соковий завод Сокирянський" вимог податкового, валютного законодавства, а також сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 23.04.2015 по 30.06.2017, Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області складено акт № 3830/24-13-14-01/39761131 від 27.09.2017, яким встановлено, що ТОВ "Соковий завод Сокирянський" декларувало взаємовідносини щодо придбання яблук у фізичних осіб-підприємців, зокрема, за договором від 15.08.2015 № 9п, укладеним між ТОВ "Соковий завод Сокирянський" та ФОП Корчинським В.І.
Відповідно до наданих до перевірки видаткових накладних ТОВ "Соковий завод Сокирянський" задокументовано придбання яблук від ФОП Корчинського В.І. за вересень-жовтень 2015 року в кількості 716,657 тон на загальну суму 1 449 000 грн., без ПДВ. Дані видаткових накладних наведені в таблиці (том І а.с. 31-33).
Розрахунки за отримані яблука ТОВ "Соковий завод Сокирянський" здійснювало у безготівковій формі згідно банківських виписок від 26.08.2015, 28.08.2015, 02.09.2015, 04.09.2015, 09.09.2015, 17.09.2015, 18.09.2015, 30.09.2015 на загальну суму 1 449 000 грн. (том І а.с. 78, 93).
Перевіркою встановлено, що яблука, які задокументовано як отримані від ФОП Корчинського В.І., ТОВ "Соковий завод Сокирянський" згідно документів, наданих для перевірки, використало як сировину для виробництва концентрату соку.
Згідно даних бухгалтерського обліку станом на 01.01.2016 заборгованість ТОВ "Соковий завод Сокирянський" по розрахунках з ФОП Корчинським В.І. по рахунку 631 "Розрахункам з вітчизняними постачальниками" відсутня.
На виконання службової записки від 11.09.2017 № 961/вн/24-13-14-01-11 підрозділами податкової міліції листом від 19.09.2017 № 585/вн/24-13-21-03 надано пояснення ФОП Корчинського В.І., де він зазначив, що ТОВ "Соковий завод Сокирянський" йому невідоме, ніяких договорів з його посадовими особами не укладав та ніколи ніяких яблук не здавав, у тому числі і в 2015-2016 роках, а також від ТОВ "Соковий завод Сокирянський" жодних доходів не отримував.
10.02.2016 директором ТОВ "Соковий завод Сокирянський" призначено Лапаня Ю.П. замість ОСОБА_2
ТОВ "Соковий завод Сокирянський" 06.12.2017 звернулось із запитом вих. № 83 до ФОП Корчинського В.І., в якому просило повідомити чи був укладений договір № 9п від 15.08.2015 між ТОВ "Соковий завод Сокирянський" та ФОП Корчинським В.І., коли та в якій кількості ФОП Корчинським В.І. поставлялась продукція за вищеназваним договором та яку загальну суму отримано ФОП Корчинським В.І. на свій рахунок?
У відповідь на вищеназваний запит 14.12.2017 ФОП Корчинським В.І. направлено лист, в якому він повідомив, що жодних договірних відносин з ТОВ "Соковий завод Сокирянський" не мав, в тому числі і не укладав договору купівлі-продажу № 9п від 15.08.2015.
В ході проведення досудового розслідування за кримінальним провадженням № 420172600000063 старшим слідчим з особливо важливих справ 2-го ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Чернівецькій області призначено судово-економічну експертизу.
Відповідно до висновку № 1 від 17.01.2018 досліджено договори ТОВ "Соковий завод Сокирянський", накладні, банківські виписки, податкову фінансову звітність за 2015 рік, а також інші документи - протоколи допитів свідків, пояснення листи.
Висновком експертизи встановлено, що відповідно до пояснень ФОП Корчинського В.І., що знаходились в матеріалах кримінального провадження, будь-які документи між ним та ТОВ "Соковий завод Сокирянський" на продаж яблук в кількості 716,658 тон на загальну суму 1 449 000 грн. ним не укладались та не підписувались. Враховуючи викладене, підлягає включенню до складу доходів ТОВ "Соковий завод Сокирянський" сума 4 730 250,00 грн. за 2015 рік від безоплатно отриманих товарно-матеріальних цінностей. Сума податку на прибуток, яку необхідно сплатити від даного безоплатного отримання, становить 851 445,00 грн.
Під час розгляду справи № 722/155/18 Сокирянським районним судом Чернівецької області за кримінальним провадженням №420172600000063 підозрювана ОСОБА_2 та її захисник просили задоволити клопотання прокурора про звільнення її від кримінальної відповідальності у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 Кримінального Кодексу України, на підставі ч. 4 ст. 212 КК України у зв'язку із сплатою податків, зборів та відшкодування шкоди завданої державі, в розмірі 851 445 грн. та закрити кримінальне провадження.
З огляду на вищенаведене, позивач зазначає, що зазначені обставини вказують на те, що зміст договору № 9п від 15.08.2015, укладеного між ТОВ "Соковий завод Сокирянський" та ФОП Корчинським В.І. суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а тому не відповідає ч. 1, 3, 5 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.
У зв'язку з встановленням факту подій злочину, наявний факт зловмисної домовленості між представником ТОВ "Соковий завод Сокирянський" - Майданською Т.Б. та ФОП Корчинським В.І., а також завдання збитків позивачу у розмірі 1 449 000 грн., отже наявні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 232 ЦК України.
За таких умов, позивач просить захистити свої права шляхом застосування реституції та відновлення становища, яке існувало до порушення, а саме стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 1 449 000 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст.215 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частина третя статті 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є:
1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;
2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;
3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
Верховний Суд України в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю (такої позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові №911/2129/17 від 22.10.2019).
Словосполучення "зловмисна домовленість" явно підкреслює, що тут маються на увазі саме навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для довірителя наслідків та бажає (або свідомо допускає) їх настання.
Згідно з ч. 2-3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 2.10 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
Скаржник в обґрунтування своїх вимог посилається на акт Головного управління ДФС у Чернівецькій області № 3830/24-13-14-01/39761131 від 27.09.2017, матеріали кримінального провадження № 420172600000063 стосовно директора позивача ОСОБА_2., кримінальну справу № 722/155/18 яку розглядав Сокирянський районний суд Чернівецької області за кримінальним провадженням № 420172600000063 стосовно підозрюваної ОСОБА_2 та висновок № 1 від 17.01.2018 судово-економічної експертизи в кримінальному провадженні № 420172600000063.
Проте, матеріали перевірки ДФС - акт Головного управління ДФС у Чернівецькій області № 3830/24-13-14-01/39761131 від 27.09.2017 та висновок № 1 від 17.01.2018 судово-економічної експертизи в кримінальному провадженні № 420172600000063 свідчать про порушення вимог п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України та Положення бухгалтерського обліку, а не підтверджують участь відповідача - Корчинського В.І. в укладенні договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Скаржник також посилається на матеріали кримінальної справи (ухвалу від 15.02.2018) № 722/155/18, яку розглядав Сокирянський районний суд Чернівецької області за кримінальним провадженням №420172600000063 стосовно підозрюваної ОСОБА_2 .
Вказаним вище рішенням районного суду встановлено ухилення директора ОСОБА_2 від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в сумі 851 445 грн., а не укладення відповідачем - Корчинським В.І. та керівником ОСОБА_2 ТОВ "Соковий завод Сокирянський" договору купівлі-продажу з метою викривлення фінансових показників ТОВ "Соковий завод Сокирянський".
Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказані вище докази не підтверджують факту зловмисної домовленості між директором позивача ОСОБА_2 та ФОП Корчинським В.І. та відсутні фактичні та правові підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу № 9п від 15.08.2015 недійсним, скаржником не надано належних доказів які свідчили б про його недійсність, саме за ч. 1, 3, 5 ст. 203 та ч. 1 ст. 232 ЦК України.
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції.
Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування до позивача строку позовної давності суд правомірно прийшов до висновку про відмову у застосуванні строку позовної давності з огляду на наступне.
За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому, правила про позовну давність, відповідно до вищевказаної статті ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Дана правова позиція суду узгоджується з висновками ВСУ викладених у постанові від 12.06.2007 у справі № П-9/161-16/165.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог слід відмовити, у зв'язку із безпідставністю - відсутністю підстави позову.
Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.).
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Зокрема, у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Скаржником не надано суду апеляційної інстанції належних та допусмих доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.10.2019 у справі №926/1313/19 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає.
Судовий збір за перегляд рішення у даній справі в апеляційному порядку покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282-284 ГПК України,-
Західний апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.10.2019 у справі №926/1313/19 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Соковий завод Сокирянський" б/н від 30.10.2019 (вх №ЗАГС 01-05/39731/19 від 07.11.2019) залишити без задоволення.
2.Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.
Повний текст постанови складено і підписано 04.02.2020.
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.