Ухвала
Іменем України
03 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 242/5895/17
провадження № 51-5315 ск 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 18 вересня 2019 року,
встановив:
Вироком Селидівського міського суду Донецької області від 26 червня 2018 року засуджено
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку с. Щербинівка, м. Дзержинськ Донецької області, та зареєстровану: АДРЕСА_1 , раніше судиму вироком Селидівського міського суду Донецької області від 30 листопада 2017 року за ст. 185 ч. 1 КК України до 1 року позбавлення волі,
засуджено за п. п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, із застосуванням ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України, до покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке є її власністю.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Рішення щодо ОСОБА_6 у касаційному порядку не оскаржуються.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 18 вересня 2019 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватою у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України; в умисному, протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. п. 4, 6, 12КК України, за обставин, викладених у вироку.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_4 ставить питання про перегляд ухвали апеляційного суду у зв'язку із невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень через суворість. Засуджена посилається на ту обставину, що судом безпідставно не взято до уваги наявність такої обставини, що пом'якшує їй покарання, як щире каяття, та зазначає про порушення щодо неї загальних засад призначення покарання. Враховуючи наведене, засуджена просить пом'якшити призначене їй покарання.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації її дій за п. п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, в касаційній скарзі не оспорюється.
Доводи касаційної скарги засудженої про порушення щодо неї загальних засад призначення покарання, на думку колегії суддів, є непереконливими.
Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції, у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначення «інші обставини справи», або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як випливає з наданих суду касаційної інстанції копій судових рішень, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_4 , призначаючи їй покарання у виді позбавлення волі, виходив з того, що ОСОБА_4 раніше судима, вчинила особливо тяжкі злочини, не працювала, за місцем мешкання характеризується негативно, перебуває на обліку у лікаря нарколога з 2017 року.
Судом також враховано обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_4 - вчинення злочину у стані алкогольного сп?яніння, а обставиною, що пом?якшує покарання, судом визнано щире каяття.
Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що суд першої інстанції призначив покарання, наближене до мінімальних меж санкцій п. п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, в той час як санкції вищевказаних статей передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років або довічне позбавлення волі. Тому апеляційний суд прийшов до обгрунтованного висновку, що призначене ОСОБА_4 покарання є співрозмірним вчиненим нею злочинам та необхідним для її виправлення.
Таким чином, при розгляді апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_4 суд апеляційної інстанції перевірив доводи скарги, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_4 покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст. 50, 65 КК України.
Таким чином, підстав для пом'якшення засудженій ОСОБА_4 покарання за злочини, передбачені п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України у касаційній скарзі не міститься.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.
Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 18 вересня 2019 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3