18 березня 2010 рокуСправа № 2а-262/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
при секретарі судового засідання - Кириченко О.О.
з участю представника позивача Потурай С.І.,
представника відповідача Крук Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства санаторій матері і дитини «Пролісок» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Волинське ОВФСЗІ) звернулося в суд з позовом до Комунального підприємства санаторій матері і дитини «Пролісок» (далі - КМ МД «Пролісок») про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання в 2008 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 22 015,56 грн. в т.ч. пені 1 695,80 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємством не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості двох осіб.
В судовому засіданні представник позивача Потурай С.І. позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позові. Підтвердила, що Фонд не направляв інвалідів до відповідача для працевлаштування. Також додала, що відповідачу направлявся лист та претензія про сплату адміністративно-господарських санкцій, однак останнім сума санкції на відповідний рахунок перерахована не була. Просить позов задовольнити повністю, стягнути з відповідача адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 20 319,76 грн. та пеню в сумі 1 695,80 грн. за несвоєчасну сплату санкцій, а всього на загальну суму 22 015,56 грн.
Представник відповідача Крук Г.В. позов не визнала, пояснила, що підприємством в 2008 році було виконано всі встановлені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вимоги щодо створення робочих місць для інвалідів та крім того 05.12.2007 року повідомлялося управління праці та соціального захисту Ківерцівської райдержадміністрації про потребу у заповненні вакансій для працевлаштування інвалідів, однак таких інвалідів районом не направлялось, в зв'язку з чим вважає, що вина підприємства відсутня. Підтвердила, що їх санаторій протягом 2008 року здійснив необхідні заходи, спрямовані на виконання покладеного на них обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Так, на їх підприємстві в 2008 році працювало п'ять інвалідів, яких адміністрація санаторію знайшла через найближчі до розташування їх підприємства громади - Грем'яченську сільську та Цуманську селищні ради. Ще двох інвалідів знайти їм не виявилося можливим. Звернула увагу на те, що особи, які мають інвалідність із заявами про працевлаштування до відповідача не звертались, як і не зверталось підприємство до районного центру зайнятості з цього приводу. Тому вина відповідача в не зайнятті частини створених робочих місць для працевлаштування інвалідів відсутня. Просить відмовити в позові.
Заслухавши пояснення та доводи осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З преамбули Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі по тексту - Закону) вбачається, що цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року №1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.
Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюють територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону. У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені.
Частина 1 статті 4 Закону передбачає, що діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.
Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу місць для працевлаштування інвалідів, згідно Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, яке використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом..
Згідно пункту 4 Порядку обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з Інструкцією щодо заповнення форми №10- ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженою наказом Мінпраці України 10 лютого 2007 року №42. Вищевказаний звіт згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Інструкції подається роботодавцями щороку до 01 березня, наступного після звітного періоду відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі звіту про зайнятість інвалідів за 2008 рік форми №10-ПІ (а.с.6), поданого відповідачем 26.02.2009 року до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства у 2008 році становила 167 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників - інвалідів - 5, кількість інвалідів, які повинні працювати - 7 осіб.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. В судовому засіданні представник відповідача пояснила, що до підприємства інваліди із заявами про працевлаштування не звертались.
Частиною 3 статті 18 Закону встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 року «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» було затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів. Вказана постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, іншого нормативно-правового акту, який регулює створення та введення в дію місць для працевлаштування інвалідів не передбачено.
05 грудня 2007 року КП МД «Пролісок» звернулося із листом за вих. №159 до Управління праці та соціального захисту населення в якому просило повідомляти про звернення громадян, які мають встановлену інвалідність та виявлятимуть бажання працювати у 2008 році.
Зі списку працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність були зайняті на КП МД «Пролісок» в 2008 році, що подавався позивачу до звіту про зайнятість, вбачається, що на підприємстві працювало п'ять інвалідів.
Проаналізувавши вищевикладене, суд вважає, що подання відповідного звіту позивачу та надіслання листа до управління праці та соціального захисту є належним підтвердженням наявності на підприємстві створених місць для працевлаштування інвалідів.
Посилання представника позивача на лист з Ківерцівського районного центру зайнятості №296/03-19 від 26.02.2010 року та наказ Державного комітету статистики України від 06.07.1998 року №244 «Про затвердження форм державної статистичної звітності з питань працевлаштування й зайнятості населення та Інструкції щодо їх заповнення», як на підставу для порушення підприємством законодавства про працевлаштування інвалідів, якими було встановлено, що Звіт за формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно, не є підставним, оскільки вищевказаний наказ втратив чинність з 01.01.2006 року згідно з наказом Державного комітету статистики України від 30.11.2005 року №392.
Разом з тим, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року №420 затверджено нову форму звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій» та Інструкцію щодо її заповнення. Однак, в даному нормативному акті не визначено ні процедуру, ні конкретного терміну подання таких звітів. Тому посилання на порушення відповідачем законодавства з працевлаштування інвалідів не є підставним.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 4 Порядку обчислення суми адміністративно-господарських санкцій дані обчислення проводяться роботодавцями самостійно згідно з Інструкцією щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженою наказом Мінпраці України 10 лютого 2007 року №42. Вищевказаний звіт згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 даної Інструкції подається роботодавцями щороку до 01 березня, наступного після звітного періоду відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані.
Судом встановлено, що й не заперечується представником позивача, КП МД «Пролісок», 26.02.2009 року було подано до позивача звіт форми №10-ПІ (річний).
Статтею 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення, вини та наявності причинного зв'язку між правопорушенням та його наслідками з метою визначення підставності застосування юридичної відповідальності у вигляді санкцій позивачем.
З вищевикладеного вбачається, що відповідачем в 2008 році було виконано вимоги чинного законодавства України щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що інформувався позивач та управління праці та соціального захисту населення з метою їх працевлаштування, а тому суд приходить до висновку, що в діях відповідача відсутня вина у не працевлаштуванні інваліда на створені ним робочі місця для інвалідів, наявність якого є обов'язковою умовою накладення на відповідача штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій та пені є необґрунтованими, тому не підлягають до задоволення.
Керуючись статтями 11, 17, 71, 158, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», суд,
В задоволенні адміністративного позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства санаторій матері і дитини «Пролісок» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження постанови подається сторонами та їх представниками протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі - 22 березня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий: С.Ф. Костюкевич