79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
29.01.2020 справа № 914/2475/19
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України, м.Київ
до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , с.Липники, Пустомитівський район. Львівська область
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , с.Липники, Пустомитівський район, Львівська область
про стягнення 73 801,98 грн завданої шкоди в порядку регресу.
За участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Казимир К.С. - представник (довіреність №350/486/4/01 від 02.01.2020 р.);
від третьої особи: Горбачевський С.О.
Процес.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Моторного (транспортного) страхового бюро України до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 73 801,98 грн завданої шкоди в порядку регресу.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2019 р. позовну заяву передано для розгляду судді Сухович Ю.О.
Ухвалою від 04.12.2019 р. суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 13.01.2020 р.
Ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 04.12.2019 р. отримано позивачем та відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Позивач явки уповноваженого представника в судове засідання 13.01.2020 р. не забезпечив, проте 17.12.2019 р. до канцелярії суду надійшло клопотання від представника позивача за вих.№52943/1/ІНС від 05.12.2019 р. (вх.№53045/19) про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання 13.01.2020 р. з'явився. 21.12.2019 р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вих.№350/486/4/69 від 20.12.2019 р. (вх.№53945/19) з доказами надіслання 28.12.2019 р. даного відзиву на адресу позивача.
Ухвалою від 13.01.2020 р. суд залучив ОСОБА_1 третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та відклав розгляд справи по суті на 29.01.2020 р.
14.01.2020 р. суд звернувся до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС у Львівській області із запитами про надання інформації про реєстрацію місця проживання (перебування) та інші персональні дані, що містяться в картотеці реєстраційного обліку щодо фізичної особи ОСОБА_1 .
24.01.2020 р. до канцелярії суду від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС у Львівській області надійшла відповідь (вх.№4129/20), в якій зазначається, що станом на 21.01.2020 р. за відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС у Львівській області місце проживання ОСОБА_1 - Львівська область, Пустомитівський район, с.Липники - військова частина; дата народження ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
27.01.2020 р. представником позивача подано заяву за вих.№52943/2/ІНС від 24.01.2020 р. (вх.№4312/20), якою на виконання вимог ухвали суду від 13.01.2020 р. долучено оригінал опису та касового чеку про відправлення 25.01.2020 р. копії позовної заяви третій особі.
Позивач явки уповноваженого представника в судове засідання 29.01.2020 р. не забезпечив, проте 27.01.2020 р. до канцелярії суду надійшло клопотання від представника позивача за вих.№52943/3/ІНС від 24.01.2020 р. (вх.№4311/20), про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання 29.01.2020 р. з'явився, проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву за вих.№350/486/4/69 від 20.12.2019 р. (вх.№53945/19 від 21.12.2019 р.).
ОСОБА_1 (третя особа) в судове засідання 29.01.2020 р. з'явився, надав усні пояснення.
Відводів складу суду та секретарю судового засідання учасниками судового процесу не заявлено.
У судовому засіданні 29.01.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція сторін.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 серпня 2018 р. о 18 год. 50 хв. на перехресті вулиць Трудова-Комунарів в м.Старобільськ Луганської області з вини ОСОБА_1 , який керував автомобілем «УАЗ 469 (КРАС-ПМ)» з державним номерним знаком « НОМЕР_2 », скоєно дорожньо-транспортну пригоду, а саме: не надав переваги у русі транспортного засобу «TOYOTA 4RUNNER», державний номерний знак НОМЕР_3 , який рухався по головній дорозі, що спричинило ДТП. Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень. Вина водія ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, встановлена постановою Старобільського районного суду Луганської області від 27.08.2018 у справі №431/4323/18-п, провадження №3/431/501/18.
Як стверджує позивач у позовній заяві, цивільно-правова відповідальність - відповідача на момент настання дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована. Цивільно-правова відповідальність потерпілої особи була застрахована в ПрАТ «Європейський Страховий Союз» згідно полісу № АМ/1436332.
У зв'язку з настанням події, передбаченої п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач здійснив регламентну виплату потерпілій особі в розмірі 72 501,98 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1014732 від 14.12.2018 р. Крім того, позивач здійснив оплату послуг аварійного комісара в розмірі 1 300,00 грн.
У зв'язку з неоплатою відповідачем вказаних сум, позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування в порядку регресу 73 801,98 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач заперечив проти позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Зокрема зазначив, що позовні вимоги вважає необґрунтованими, оскільки кошторисом Міністерства оборони України та паспортами бюджетних програм не передбачено виділення бюджетних асигнувань на замовлення послуг страхування автомобільного транспорт у Міністерства оборони України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що під надані заявки начальником автомобільної служби на виділення коштів для страхування автомобільного транспорту забезпечувальним органом бюджетні асигнування з Державного бюджету не надавалися.
Зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 є неприбутковою організацією та не має інших джерел фінансових надходжень окрім надходжень з Державного бюджету, тому здійснює свою господарську діяльність в межах Закону України «Про Державний бюджет».
Позиція третьої особи.
ОСОБА_1 (третя особа) в судовому засіданні 29.01.2020 р. надав усні пояснення, а саме повідомив суд про те, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди був військовослужбовцем у військовій частині НОМЕР_1 та виконував завдання керівництва. Підтвердив той факт, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди автомобіль не був застрахований.
Обставини встановлені судом.
14 серпня 2018 р. о 18 год. 50 хв. на перехресті вулиць Трудова-Комунарів в м.Старобільськ Луганської області з вини ОСОБА_1 , який керував автомобілем «УАЗ 469 (КРАС-ПМ)» з державним номерним знаком « НОМЕР_2 », скоєно дорожньо-транспортну пригоду, а саме: не надав переваги у русі транспортного засобу «TOYOTA 4RUNNER», державний номерний знак НОМЕР_3 , який рухався по головній дорозі, що спричинило ДТП.
Постановою Старобільського районного суду Луганської області від 27.08.2018 у справі №431/4323/18-п, провадження №3/431/501/18 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу 340,00 грн.
Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, її винуватець, ОСОБА_1 особистий №3037726550, був на військовій службі в Збройних Силах України, військове звання: молодший лейтенант, присвоєне Наказом Міністерства оборони України №277 від 28.04.2017 р., на посаді командира ремонтного взводу Військової частини НОМЕР_1 призначений Наказом Міністерства оборони України №277 від 28.04.2017 р., що підтверджується посвідченням офіцера НОМЕР_4 від 03.05.2017 р. (копія міститься в матеріалах справи). Вказане посвідчення офіцера підписане посадовою особою, яка видала посвідчення, а саме командиром Військової частини НОМЕР_1 - полковником ОСОБА_2 та скріплене печаткою Військової частини НОМЕР_1 , дата видачі посвідчення 03.05.2017 р.
З матеріалів справи вбачається, що автомобіль «УАЗ 469 (КРАС-ПМ)», з державним номерним знаком « НОМЕР_2 », 1985 року випуску, зеленого кольору, шасі (рама) № НОМЕР_5 , на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди належав Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується реєстраційними даними транспортного засобу Серія ЗХ №024506 від 01.06.2012 р., які засвідчувались начальником військової інспекції безпеки державного руху Західного територіального управління Військової служби правопорядку підполковником Іванишиним О.Л.
Автомобіль «TOYOTA 4RUNNER», з державним номерним знаком НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_3 , станом на момент дорожньо-транспортної пригоди належав ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 від 05.11.2009 р. та не спростоване особами, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази існування договору страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля «УАЗ 469 (КРАС-ПМ)», державний номерний знак « НОМЕР_2 », за участі якого сталась дорожньо-транспортна пригода 14 серпня 2018 р. о 18 год. 50 хв. на перехресті вулиць Трудова-Комунарів в м.Старобільськ Луганської області.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність потерпілої особи була застрахована в ПрАТ «Європейський Страховий Союз» згідно полісу № АМ/1436332 строк дії якого з 19.09.2017 р. до 18.09.2018 р.
Відповідно до висновку №80 експертного автотоварознавчого дослідження по оцінці шкоди, завданої власнику транспортного засобу, складеного 26.10.2018 року оцінювачем ОСОБА_5 (свідоцтво №5 від 07.11.2014 р./дійсне до 15.12.2020 р.), вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «TOYOTA 4RUNNER», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на момент ДТП становить 79 719,68грн.
На підставі заяви від 11.09.2018 р. та полісу № АМ/1436332 від 18.09.2017 р., позивач сплатив потерпілій особі 72 501,98 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1014732 від 14.12.2018 р.
ПрАТ Страхова компанія «Саламандра Україна» виконавець робіт відповідно до листа МТСБУ №3.1-05/52943/вих/1 від 24.09.2018 р. по справі МТСБУ №52943 в процесі врегулювання справи щодо здійснення регламентних виплат виставило позивачу рахунок №52943 від 07.11.2018 р. на суму 1 300,00 грн за виконані роботи щодо врегулювання справи №52943, щодо здійснення регламентної виплати.
Позивачем оплачено кошти в сумі1 300,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №309484 від 16.01.2019 р.
У зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, позивач після виплати суми страхового відшкодування на користь потерпілої особи, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних із регламентною виплатою, з урахуванням витрат за виконані роботи щодо врегулювання справи №52943, щодо здійснення регламентної виплати на загальну суму 73 801,98 грн.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч.1 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Згідно з частинами 2, 3 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Згідно пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до пункту 6 вищезазначеної постанови особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК України).
У пункті 9 вказаної постанови роз'яснено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до частин 1, 4 статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент вчинення ДТП не була застрахована.
Предметом спору у справі є стягнення МТСБУ грошових коштів в порядку регресу з власника автомобіля, водій якого визнаний винним у ДТП, у зв'язку із виплатою страхового відшкодування потерпілій особі.
Слід зазначити, що як вбачається з матеріалів справи, дорожньо-транспортна пригода трапилась 14.08.2018 р., а не 18.08.2018 р. як вказує у позовній заяві позивач.
Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон) Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.1.6 ст.1 Закону терміни вживаються в такому значенні, зокрема, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно з п. 1.7 ст.1 Закону забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Відповідно до ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
Пунктом 36.2. Закону передбачено, що страховик (Моторне (транспортне) страхове бюро України) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
За змістом підпункту «а» п. 41.1 ст.41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У зв'язку з настанням події, передбаченої п. п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону, позивач обґрунтовано здійснив регламентну виплату потерпілій особі в розмірі 72 501,98 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1014732 від 14 грудня 2018 року.
Крім того, позивач оплати рахунок №52943 від 07.11.2018 р. на суму 1 300,00 грн за виконані роботи щодо врегулювання справи №52943, щодо здійснення регламентної виплати, що підтверджується платіжним дорученням №309484 від 16.01.2019 р.
У п. 38.2.1 п. 38.2 ст.38 Закону регламентовано, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
ОСОБА_1 , визнав факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди та зазначив, що керований ним автомобіль належить військовій частині А 4324, де станом на дату скоєння ДТП він працював за контрактом, і дорожньо-транспортна пригода сталась під час безпосереднього виконання мною своїх службових обов'язків.
У відповідності до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
Згідно із ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).
З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГК України, правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Суд констатує, що у матеріалах справи відсутні докази існування договору страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля «УАЗ 469 (КРАС-ПМ)», з державним номерним знаком « НОМЕР_2 », 1985 року випуску, зеленого кольору, шасі (рама) № НОМЕР_5 , за участі якого сталась дорожньо-транспортна пригода.
Вказане не заперечувалось у судовому засіданні представником відповідача та третьою особою.
Як уже зазначалося, факт належності цього транспортного засобу військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) підтверджується реєстраційними даними транспортного засобу «УАЗ 469 (КРАС-ПМ)», з державним номерним знаком « НОМЕР_2 », 1985 року випуску, зеленого кольору, шасі (рама) № НОМЕР_5 .
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
На підставі ст. 1187 ЦК України, саме відповідач зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану діяльністю щодо використання такого транспортного засобу, на загальних підставах.
Отже, з урахуванням викладених вище положень Цивільного кодексу України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», саме відповідач є особою, яка відповідальна за шкоду, заподіяну власнику «TOYOTA 4RUNNER», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , у дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 14.08.2018 р., оскільки цивільно-правова відповідальність особи, яка керувала автомобілем «УАЗ 469 (КРАС-ПМ)», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб, на момент ДТП застрахована не була.
Відповідно до МТСБУ як особи, що виплатила страхове відшкодування, перейшло право зворотної вимоги (регресу), яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдану шкоду.
Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 72 501,98 грн. страхового відшкодування є обгрунтованими та підлягають до задоволення.
Щодо стягнення з відповідача вартості послуг аварійного комісара в сумі 1300,00 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 40.3 ст. 40 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.
Проведення оцінки майна є компетенцією суб'єкта оціночної діяльності, який має для цього необхідні спеціальні знання.
Згідно з ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Нормативно-правовим актом, який безпосередньо регулює оцінку колісних транспортних засобів в Україні є Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 за №142/5/2092 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за N 1074/8395 (надалі - Методика).
Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Методи оцінки, передбачені цією Методикою, можуть використовуватися для оцінки самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторів і комбайнів на колісних шасі, якщо вони не суперечать тим положенням, які регламентують оцінку цих видів транспорту (п. 1.2 Методики).
П. 1.4. Методики передбачено, що остання застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ; визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ; визначення вартості КТЗ для розв'язання майнових суперечок.
Згідно з п. 4.1, 4.2 та 4.3 Методики оцінка КТЗ передбачає урахування технічних, технологічних характеристик та особливостей об'єкта оцінки, умов його експлуатації, обслуговування та зберігання, технічного стану на підставі відповідної технічної, довідкової, облікової документації та обстежень.
За результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ.
Позивач для визначення вартості матеріальної шкоди завданої власнику автомобіля TOYOTA 4RUNNER, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , залучив ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра-Україна». Вказана юридична особа на виконання доручення МТСБУ по справі №52943, відповідно до умов договору №2017/9 від 10.03.2017 р. виконала роботи по врегулюванню справи №52943, щодо здійснення регламентних виплат.
07.11.2018 р. між ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра-Україна» (виконавець) та МТСБУ (замовник) підписано акт виконаних робіт згідно якого виконавець виконав роботи та передав замовнику документи в процесі врегулювання справи щодо здійснення регламентних виплат. Позивачу передано ряд документів, серед яких висновок експертної оцінки судового експерта Бондаренко О.А. (свідоцтво №5 від 07.11.2014 р. видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України), яким було визначено суму завданої шкоди.
ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра-Україна», як виконавець робіт по справі МТСБУ №52943 в процесі врегулювання справи щодо здійснення регламентних виплат, виставило позивачу рахунок №52943 від 07.11.2018 р. на суму 1 300,00 грн за виконані роботи щодо врегулювання справи №52943, щодо здійснення регламентної виплати.
Отже, судом визнаються обґрунтованими, доведеними належними та достатніми доказами витрати, понесені у зв'язку з визначенням розміру матеріальної шкоди, завданої власнику пошкодженого транспортного засобу. Тому позовні вимоги в частині заявлених витрат у сумі 1300,00 грн. також підлягають задоволенню.
Щодо посилання відповідача на неприбутковість Військової частини А 4324, відсутність інших джерел фінансових надходжень, окрім надходжень з Державного бюджету, відсутність у кошторисі Міністерства оборони України та у паспортах бюджетних програм бюджетних асигнувань на замовлення послуг страхування автомобільного транспорт, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсут ність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до п. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе- що ним вжито усіх залежних від нього заходів недопущення господарського правопорушення У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсут ніст ь у борж ника необхідн их ко ш т ів.
Окрім цього, виходячи із судової практики ЄСПЛ у рішеннях від 18.10.2005р. у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та від 30.11.2004р. у справі «Бакалов проти України», де Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не може бути підставою для звільнення державного органу від виконання своїх зобов'язань перед особою, а тривале не передбачення у державному бюджеті певних асигнувань може свідчити про порушення державою пункту 1 статті 6 Конвенції про право на справедливий суд.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду у справі № 927/345/17 від 13.02.2018р., в якій зазначено, що відсутність бюджетних коштів на відповідні цілі, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено вірогідними, достатніми та допустимими доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог, внаслідок чого суд вирішив позов задовольнити повністю.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Розподіл судових витрат.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921,00 грн відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами і такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України, а відтак такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_7 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м.Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код 21647131) 73 801,98 грн завданої шкоди в порядку регресу та 1 921,00 грн судового збору.
3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.
Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
Повне рішення складено 03.02.2020 року.
Суддя Сухович Ю.О.