29 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 905/304/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,
секретар судового засідання: Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Южноє"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 (колегія суддів: Плахов О.В. - головуючий, Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Южноє"
до Фермерського господарства "Подсолнух"
про стягнення заборгованості
за участю:
позивача: Беніцька В.І. (адвокат)
відповідача: Герасименко С.В. (адвокат)
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Звернувшись в суд з даним Товариство з обмеженою відповідальністю "Южноє" (далі - позивач) просило з урахуванням збільшення позовних вимог стягнути з Фермерського господарства "Подсолнух" (далі - відповідач) 5 725 998,00 грн заборгованості.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами фінансової поворотної допомоги №01-04/16 від 01.04.2016 та №1-10/17 від 01.10.2017.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.07.2019 (суддя Чернова О.В.) позов задоволено повністю.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове, яким в позові відмовлено.
2.3. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між позивачем та відповідачем фактично склались договірні відносини з позики, що підтверджується перерахуванням позивачем відповідачу платіжними дорученнями коштів на суму 7 103 998,00 грн, та перерахуванням відповідачем позивачу 1 363 000,00 грн, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість.
2.4. Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що в матеріалах справи не міститься ані належним чином засвідчених копій, ані оригіналів спірних договорів поворотної фінансової допомоги, які вказані в призначенні платежу в платіжних дорученнях. Наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень та виписки по рахунку позивача можуть бути лише припущенням щодо того, що між сторонами існували договірні відносини, та відповідно не можуть бути належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, а тому, як наслідок, не можуть бути покладені в основу рішення суду. Отже суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги є недоведеними.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнюючи доводи інших учасників справи
3.1. У скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.
Позивач зазначає, що на підтвердження укладення сторонами договору позики позивачем було надано належні і допустимі докази. Відповідач зобов'язаний був на спростування укладення договору позики надати письмові докази, які б підтверджували будь-які інші обставини здійснення цих платежів. Відповідно до ст.1049 Цивільного кодексу України якщо строк повернення позики договору не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом 30 днів від пред'явлення вимоги позикодавцем.
3.2. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні касаційної скарги з посиланням на те, що первинні документи подані позивачем в обґрунтування своїх вимог є суперечливими, договорів надання позивачем позики відповідачу позивачем не було надано, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції вірно надав оцінку обставинам справи і правильно застосував норми права.
4. Мотивувальна частина
4.1. Звернувшись у суд із даним позовом позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на наступне:
01.04.2016 між позивачем та відповідачем було укладено договір поворотної фінансової допомоги №1-04/16, згідно з умовами якого позикодавець (позивач) брав на себе зобов'язання надати позичальнику (відповідачу) позику в розмірі 4 103 998,00 грн, а позичальник брав на себе зобов'язання повернути зазначену позику в строки та у порядку передбаченому договором;
на виконання умов договору, позикодавець (позивач) здійснив перерахунок грошових коштів за укладеним між сторонами договором на загальну суму 4 089 998,00 грн, що, що, як вказував позивач, підтверджується доданими до позовної заяви платіжними дорученнями, а саме:
- №218 від 05.04.2016р. на суму 50 000,00 грн призначення платежу "Перераховується поворотна фінансова допомога згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №429 від 22.07.2016р. на суму 380 000,00 грн призначення платежу "Перераховується поворотна фінансова допомога згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №84 від 27.07.2016р. на суму 500 000,00 грн призначення платежу "Перераховується поворотна фінансова допомога згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №514 від 09.09.2016р. на суму 549 998,00 грн призначення платежу "Перераховується поворотна фінансова допомога згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №538 від 12.09.2016р. на суму 200 000,00 грн призначення платежу "Перераховується поворотна фінансова допомога згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №564 від 19.09.2016р. на суму 10 000,00 грн призначення платежу "Перераховується поворотна фінансова допомога згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №1009 від 28.07.2017р. на суму 4 000,00 грн призначення платежу "Перераховується поворотна фінансова допомога згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №23 від 28.07.2017р. на суму 8 000,00 грн призначення платежу "Перераховується поворотна фінансова допомога згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №330 від 11.07.2016р. на суму 500 000,00 грн призначення платежу "Повернення фін.допомоги згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №392 від 08.08.2016р. на суму 200 000,00 грн призначення платежу "Повернення фін.допомоги згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №399 від 09.08.2016р. на суму 150 000,00 грн призначення платежу "Повернення фін.допомоги згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №419 від 16.08.2016р. на суму 200 000,00 грн призначення платежу "Повернення фін.допомоги згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №489 від 05.10.2016р. на суму 400 000,00 грн призначення платежу "Повернення фін.допомоги згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №529 від 25.10.2016р. на суму 200 000,00 грн призначення платежу "Повернення фін.допомоги згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №534 від 26.10.2016р. на суму 200 000,00 грн призначення платежу "Повернення фін.допомоги згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №734 від 29.12.2016р. на суму 550 000,00 грн призначення платежу "Повернення фін.допомоги згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.",
- №599 від 02.08.2017р. на суму 2 000,00 грн призначення платежу "Повернення фін.допомоги згідно Дог.№1-04/1 від 01.04.2016р.";
у вищевказаних платіжних дорученнях №№330, 392, 399, 419, 489, 529, 534, 734, 599 головним бухгалтером підприємства було помилково зазначено в призначенні платежу "Повернення фін. допомоги";
позичальником - відповідачем було частково повернуто позивачу суму боргу в розмірі 1 078 000,00 грн, на підтвердження вказаних обставин було додано виписки по рахунку підприємства №26007000120139 від 07.04.2017, 05.05.2017, 03.08.2017, 10.11 2017;
Крім того, в позовній заяві позивач також зазначав, що 01.10.2017 позивачем та відповідачем було укладено договір поворотної фінансової допомоги №01-10/17, згідно з умовами якого позикодавець (позивач) брав на себе зобов'язання надати позичальнику (відповідачу) позику в розмірі 3 000 000,00 грн, а позичальник брав на себе зобов'язання повернути зазначену позику в строки та у порядку передбаченому договором.
Також позивач вказував, що на виконання умов договору, позикодавець (позивач) здійснив перерахунок грошових коштів за укладеним між сторонами договором на загальну суму 3 000 000,00 грн, що, як вказував позивач, підтверджується доданим до позовної заяви платіжним дорученням, а саме - №834 від 06.10.2017 на суму 3 000 000,00 грн призначення платежу "Повернення фінансової допомоги відповідно до договору 1-10/17".
В позовній заяві позивач зазначав, що у вищевказаному платіжному дорученні головним бухгалтером підприємства було помилково зазначено в призначенні платежу "Повернення фінансової допомоги".
Позивач також стверджував, що позичальником - відповідачем було частково повернуто позивачу суму боргу в розмірі 320 000,00 грн, на підтвердження вказаних обставин було додано виписки по рахунку підприємства №26007000120139 від 18.10.2017, від 03.01.2018.
Оскільки позичальником - відповідачем не було повернуто в повному обсязі надану фінансову допомогу, як зазначав позивач, з метою досудового врегулювання ним 01.11.2018 було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення поворотної фінансової допомоги за договором № 01-04/16 від 01.04.2016 в розмірі 3 250 998,00 грн та № 01-10/17 від 01.10.2017 в розмірі 2 680 000,00 грн.
Проте, як вказував позивач, відповіді на вказаному вимогу надано не було, як і не було сплачено залишок заборгованості, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 5 740 998,00 грн.
При цьому судами встановлено, що у матеріалах справи відсутні як належним чином засвідчені копії, так і оригінали вказаних договорів поворотної фінансової допомоги №01-04/16 від 01.04.2016 та №01-10/17 від 01.10.2017.
4.2. Відповідно до приписів ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).
Згідно статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4).
Статтею 74 ГПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч.4).
Статтею 73 ч.1 ГПК визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).
Відповідно до ч.4 ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з приписами ст.208 ЦКУ у письмовій формі належить вчиняти правочини, зокрема, між юридичними особами.
Статтею 207 ЦКУ передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.1). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч.2).
Положеннями частини 1 статті 638 цього Кодексу визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до положень ч.1 статті 1047 ЦКУ у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі.
Згідно з статтею 1049 ЦКУ позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1). Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч.2).
Отже, виходячи із доводів позивача та враховуючи вказані положення чинного законодавства лише договір позики, укладений у письмовій формі, породжує певні права і обов'язки, що обумовлені ним.
Також, враховуючи наведені вище положення процесуального законодавства належним доказом в підтвердження своїх вимог щодо стягнення заборгованості за договорами позивачем повинні були бути подані примірники договорів, на підставі яких у відповідача виникла заборгованість, як вважає позивач.
Із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивачем не було надано належних доказів в підтвердження обставин укладення між сторонами договорів позики, отже не доведено, що такі договори були укладені.
4.3. Платіжні доручення з вказівками у призначенні платежу неправильних номерів договорів і, за поясненнями позивача, змістовими помилками, а також виписки по рахунку не можуть, як вірно вказав суд апеляційної інстанції, свідчити про дійсні обставини справи, дійсну волю сторін.
Такі платіжні доручення не замінюють договорів позики.
Із вказаних суперечливих доказів, досліджених судами, неможливо встановити дійсний характер спірних правовідносин сторін.
Відповідно до наведених вище положень процесуального законодавства обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Із встановлених судами обставин справи не вбачається, що позивач довів обставини, на які він посилається як на підставу задоволення своїх позовних вимог.
Колегія суддів не вважає рішення суду першої інстанції законним, у зв'язку з тим, що він, не встановивши дійсних обставин справи, обґрунтовував свої висновки доводами позивача та наданими ним доказами, які є суперечливими, як то укладення договору поворотної фінансової допомоги №1-04/16 та договору поворотної фінансової допомоги №01-10/17, тоді, як встановлено судами, у платіжному дорученні №834 від 06.10.2017 на суму 3 000 000,00 грн зазначено призначення платежу "Повернення фінансової допомоги відповідно до договору 1-10/17" тобто за іншим номером договору; у направленій на адресу відповідача вимозі про повернення поворотної фінансової допомоги позивачем зазначено договори № 01-04/16 та № 01-10/17 від 01.10.2017. Отже наведені позивачем і досліджені судом номери договорів є відмінними: №1-04/16 та № 01-04/16; № 01-10/17 та 1-10/17.
Таким чином суд першої інстанції вирішив, що у відповідача існує заборгованість за договорами без належного обґрунтування підстав виникнення такої заборгованості, тому висновки про договірний характер сторін є припущенням.
Отже, позивачем не доведено, що апеляційним судом було невірно застосовано норми матеріального чи процесуального права, які б належало покласти в основу для скасування оскарженої постанови.
4.4. Посилання на правову позицію викладену в постанові Вищого господарського суду України від 11.04.2017 у справі №910/14618/16 не вливає на правову оцінку в даній справі, оскільки відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України рішення Вищого господарського суду України не є джерелом правових позицій, які повинні враховуватись Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.
4.5. Вказаним спростовуються доводи, викладені в касаційній скарзі, а аргументи, викладені у відзиві щодо законності та обґрунтованості оскарженої постанови суду, знайшли своє підтвердження.
4.6. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі.
Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
Відповідно до положень статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Таких обставин судом касаційної інстанції не встановлено, отже підстав для скасування оскарженої постанови, немає.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Южноє" залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 у справі Господарського суду Донецької області № 905/304/19, залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов