18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
03 лютого 2020 року м. Черкаси справа № 925/1323/19
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., без участі представників сторін, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом фізичної особи-підприємця Солган Ірини Анатоліївни до фізичної особи-підприємця Лук'яненко Світлани Леонідівни про стягнення 14150 грн.,
Позивач - фізична особа-підприємець Солган Ірина Анатоліївна звернулася в господарський суд Черкаської області з позовом до фізичної особи-підприємця Лук'яненко Світлани Леонідівни (далі - відповідач) про стягнення, на підставі договору № 01-ОР/2019 від 12.08.2019 року оренди нежилого приміщення, 6000 грн. основного боргу, 6350 грн. штрафу, що разом складає 12350 грн., та відшкодування понесених судових витрат.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/1323/19, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи по суті призначено на 17.12.2019 року.
11.12.2019 року від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 31-33), у якій він просив суд стягнути з відповідача, на підставі договору № 01-ОР/2019 оренди нежилого приміщення від 12.08.2019 року, 14150 грн., з них: 6000 грн. основного боргу, 8150 грн. штрафу, відшкодувати судові витрати.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 17.12.2019 року заява позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнята до провадження, розгляд справи відкладено на 23.01.2020 року.
Сторони явку представників у судове засідання не забезпечили.
Від представника позивача 21.01.2020 року надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з його участю в іншому судовому засіданні. Крім того, представник позивача 21.01.2020 року подав пояснення по суті позову, у яких виклав правові обґрунтування здійсненого розрахунку штрафу, сума до стягнення якого заявлена серед позовних вимог (а.с. 47-49).
Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подала, проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін не заперечувала, у судові засідання не з'явилась, явку представника не забезпечила, причини неявки не повідомила. Ухвала господарського суду про прийняття позовної заяви до розгляду, призначення справи до розгляду по суті, направлена судом відповідачу за адресою, що вказана у позовній заяві та відповідає інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернена суду відділенням Укрпошти з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Таким чином, суд вважає відповідача повідомленим належним чином про розгляд справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними для спрощеного позовного провадження.
За приписами вказаної статті, підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Згідно з ч. 2 ст. 195 ГПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
У ч. 8 ст. 252 ГПК України вказано, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
У судовому засіданні від 17.12.2019 року представник позивача підтримав збільшені позовні вимоги.
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд, відповідно до зазначених норм ГПК України визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, судом підписано рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.
12.08.2019 року між позивачем - фізичною особою-підприємцем Солган Іриною Анатоліївною, як орендодавцем, та відповідачем - фізичною особою-підприємцем Лук'яненко Світланою Леонідівною, як орендарем, укладено договір № 01-ОР/2019 оренди нежилого приміщення (далі - Договір, а.с. 10-12), за умовами п. 1.1. якого орендодавець зобов'язується передати у тимчасове оплатне користування, а орендар прийняти та використовувати нежитлове приміщення: модульна споруда (далі - об'єкт оренди) на умовах, визначених в даному договорі, що знаходиться за адресою: Черкаська обл., м. Сміла, вул. Базарна площа, 1, торгове місце 7.
Сторони погодили усі істотні умови Договору, зокрема, домовилися про таке:
п. 1.3. - загальна площа об'єкта оренди становить 9 кв.м.;
п. 1.4. - передача об'єкта оренди орендарю здійснюється на підставі акта прийому-передачі об'єкта оренди;
п. 1.5. - орендар використовує об'єкт оренди для здійснення господарської діяльності у відповідності з видами діяльності, передбаченими в свідоцтві платника податку орендаря;
п. 3.1. - за користування об'єктом оренди, орендар сплачує орендну плату, яка становить 222,23 грн. за 1 квадратний метр орендованого приміщення на місяць, тобто 2000,00 грн. на місяць без ПДВ;
п. 3.2. - до складу орендної плати включається плата за користування земельною ділянкою (ринковий збір). Комунальні послуги до складу орендної плати не входять та компенсуються орендарем окремо на підставі рахунків;
п. 3.3. - орендар сплачує орендну плату в строк до 25-го числа поточного (оплачуваного) місяця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця;
п. 3.4. - орендар починає сплачувати орендну плату орендодавцю з дати фактичного початку використання об'єкта оренди орендарем. Датою фактичного початку використання об'єкта оренди вважається дата підписання сторонами Акта прийому-передачі об'єкта оренди;
п. 3.5. - порядок індексації: орендна плата може бути збільшена з ініціативи орендодавця не частіше ніж один раз на півроку;
п. 4.2. - орендар повертає орендодавцю об'єкт оренди протягом 5 робочих днів після припинення дії договору. Повернення об'єкта оренди оформлюється сторонами Актом прийому-передачі (повернення);
п. 5.1. - за несвоєчасну оплату орендної плати орендар сплачує на користь орендодавця штраф у розмірі 2,5% від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з п. 6.1, п. 6.2., 6.3. Договору, сторони домовились, що даний договір набирає юридичної сили з 12.08.2019 р. і діє до закінчення строку оренди, вказаного у п. 6.2. даного договору. Строк оренди становить 5 місяців та починає відраховуватись з дати підписання сторонами Акта приймання-передачі і діє до 31 грудня 2019 року. Сторони можуть за двосторонньою згодою, оформленою додатковою угодою, продовжити термін дії даного договору.
У п. 9.2. Договору сторони погодили, що орендодавець має право на дострокове розірвання договору за умови письмового попередження орендаря за 10 календарних днів.
Договір підписаний його сторонами.
Як вбачається з Акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 12.08.2019 року до договору № 01-ОР/2019 від 12.08.2019 року, орендодавець, з однієї сторони, та орендар, з іншої сторони, засвідчили, що орендодавець здав, а орендар прийняв в користування модульну споруду, що є предметом оренди, і знаходиться за адресою: вул. Базарна площа, 1, торгове місце 7, м. Сміла, Черкаська область, загальною площею 9 кв.м. Приміщення здається орендарю в справному технічному стані, належному до експлуатації. Сторони не мають одна до одної жодних претензій (а.с. 13).
26.09.2019 року позивач направив відповідачу Претензію від 26.09.2019 року, у якій вимагав сплати основний борг у розмір 4000 грн. за серпень -вересень 2019 року та 1550 грн. штрафу (т. 1 а.с. 14-15).
Відповідач відповідь на претензію не надала, борг з орендної плати позивачу не сплатила. За інформацією з сайту Укрпошти щодо відстеження відправлень, претензія відправлена до точки видачі/доставки. Інших відомостей щодо вручення/невручення претензії суду не надано (а.с. 16).
17.11.2019 року відповідач особисто отримала від позивача попередження про розірвання договору, у якому позивач - орендодавець повідомив про відмову від договору у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати від дати початку оренди протягом трьох місяців поспіль, попередив про намір розірвати укладений між сторонами договір оренди з 18.11.2019 року, та пропонував до 18.11.2019 року повернути йому об'єкт оренди, провести розрахунок за користування спорудою за період з 25.08.2019 року по 07.11.2019 року (а.с. 35).
За дорученням відповідача її уповноваженою особою (Солур С.М.) 11.11.2019 року вивезено обладнання та передано ключі власнику, бутік здано в задовільному стані, прийнявнято осоьисто Солган І.А. (а.с. 35 на звороті).
Згідно з розрахунком позивача, основний борг становить 6000 грн. за користування об'єктом оренди у серпні-жовтні 2019 року, штраф відповідно до п. 5.1. Договору становить 8150 грн. за період з 26.08.2019 року по 18.11.2019 року (період прострочення орендних виплат). Вимога про стягнення зазначених сум боргу і штрафу є предметом позову у справі, що розглядається.
Таким чином, спірні правовідносини сторін виникли із договору № 01-ОР/2019 оренди нежилого приміщення від 12.08.2019 року, укладеного сторонами, вимоги позивача витікають із прав і обов'язків сторін за цим договором.
За правовою природою спірні правовідносини сторін віднесені до договірних зобов'язань найму (оренди). Загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, главами 19, 20 ГК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України, про найм (оренду) - параграфом 1 глави 58 ЦК України, а також розділом VІ параграф 5 ГК України.
Згідно з нормами ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п.п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Згідно з ч.1 ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст.ст. 759 ч. 1, 760 ч. 3, 762 ч. 1, 3, 5, 763 ч. 1, ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом; за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором; договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною 3 ст. 285 ГК України встановлено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідачем були порушені договірні зобов'язання в частині оплати орендних платежів, адже користування майном розпочалось з дня підписання сторонами Акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 12.08.2019 року до Договору, як встановлено у п. 3.4. Договору, а підписання інших актів Договором не передбачено. Несплата орендних платежів призвела до виникнення заборгованості в загальній сумі 6000 грн. за період серпень - жовтень 2019 року.
Спірна заборгованість зі сплати орендної плати на суму 6000 грн. підтверджена позивачем належними і допустимими доказами, відповідачем не спростована.
Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 199 ГК України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Нормами Цивільного кодексу України щодо забезпечення виконання зобов'язань (глава 49, параграфи 1, 2) встановлено, що
виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою (ч. 1 ст. 546);
неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1-3 ст. 549);
якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551).
Нормами Господарського кодексу України визначено, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України). Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч.ч. 1, 2 статті 217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частинами 1, 4, 6 ст. 231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Умовами п. 5.1. Договору, на який посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, передбачено відповідальність у виді штрафу, яку орендар несе за несвоєчасну оплату орендної плати, у розмірі 2,5% від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення виконання зобов'язання. Розрахунок штрафу позивачем проведено за формулою: штраф = сума боргу / 100% х кількість днів прострочення виконання зобов'язання. За період прострочення з 26.08.2019 по 18.11.2019 сума штрафу за розрахунком позивача склала 8150 грн.
Проте, умови цього пункту договору не можуть розцінюватись як визначений сторонами штраф, розмір якого визначений у розмірі 2,5% від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення виконання зобов'язання. Відповідно до вище наведених вимог закону, передбачена договором відповідальність, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пенею, розмір якої, з урахуванням приписів ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За розрахунком суду, пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від сум простроченого грошового зобов'язання за період з 26.08.2019 року по 18.11.2019 року становить 287 грн. 45 коп. і в такому розмірі вимога позивача в цій частині позову також підлягає до задоволення судом.
Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів в Україні», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Відтак, суд не може взяти до уваги посилання позивача, наведені ним в обґрунтування суті позову в частині вимог про стягнення штрафу, на правові висновки, викладені у наведених позивачем постановах Верховного Суду України, в яких міститься інший правовий висновок стосовно подібних правовідносин.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням викладеного, відповідно до умов договору, обставин справи та вимог законодавства суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, а саме в частині вимог про стягнення 6000 грн. боргу та 287 грн. 45 коп. пені, а в частині вимог про стягнення 7862,55 грн. пені слід відмовити.
Позивач просив суд стягнути судові витрати: на судовий збір та професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1921 грн. судового збору.
Щодо стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
У ч. 8 ст. 129 ГПК України вказано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Обґрунтовуючи розрахунок судових витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн., позивач надав копії: договору № 11/2309-19 про надання правничої (юридичної) допомоги від 23.09.2019 року, укладеного між адвокатом Примаком Володимиром Андрійовичем та позивачем, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 367 від 04.02.2005 року, квитанції від 23.09.2019 року № 11/2309-19 на оплату юридичних послуг адвоката Примака В.А. на суму 3000 грн., Акта виконаних робіт від 06.11.2019 року до цього договору на суму вартості виконаних робіт - 3000 грн. (а.с. 23-26).
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Врахувавши надані позивачем докази підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, на підставі ч. 4 ст. 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 1333,03 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, суд на підставі статті 129 ГПК України, стягує з позивача на користь відповідача 1921 грн. судового збору та 1333,03 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а разом 3254,03 грн. судових витрат.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Лук'яненко Світлани Леонідівни, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 на користь фізичної особи-підприємця Солган Ірини Анатоліївни, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 - 6000 грн. боргу, 287 грн. 45 коп. пені, 3254,03 грн. судових витрат.
У задоволенні решти позову в частині вимог про про стягнення 7862,55 грн. пені, 1666 грн. 97 коп. судових витрат - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М. Грачов