Справа № 127/29402/19
Провадження №11-кп/801/119/2020
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
28 січня 2020 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, матеріали клопотання про дострокове звільнення від відбування покарання або приведення покарання у відповідність до норм закону, який діяв в період ухвалення вироку, за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_6 з доповненнями на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2019р., якою відмовлено в задоволені клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_6 про його дострокове звільнення від відбування покарання або приведення покарання у відповідність до норм закону, який діяв в період ухвалення вироку,
за участю прокурора ОСОБА_7 , засудженого ОСОБА_6 в режимі відеоконференції, захисника ОСОБА_8 ,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_6 про дострокове звільнення від відбування покарання або приведення покарання у відповідність до норм закону, який діяв в період ухвалення вироку, зважаючи на практику Європейського Суду з прав людини, яка стосується забезпечення прав довічно ув'язнених осіб, та Конституцію України, а також пріоритет норм міжнародного права в Україні.
Суд першої інстанції, заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали особової справи, відмовив в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 , так як ОСОБА_6 засуджений вироком Вінницького обласного суду від 10.11.1999 року за п. п. "г", "ж", "а", "е", "з", "і" ст. 93, ч. 2 ст. 140, ст. 208, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118, ч. 3 ст. 193, ч. 2 ст. 198-2 КК України, з урахуванням ст. 42 КК України, до покарання у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 01.06.2000 року було змінено вирок Вінницького обласного суду від 10.11.1999 року щодо ОСОБА_6 , виключено з вироку рішення суду про кваліфікацію його дій за п. "е" ст. 93 КК України. Призначене ОСОБА_6 за п. п. "а", "г", "ж", "з", "і" ст. 93 КК України покарання у вигляді смертної кари замінено на довічне позбавлення волі. На підставі ст. 42 КК України ухвалено вважати ОСОБА_6 засудженим за сукупністю злочинів, передбачених п. п. "а", "г", "ж", "з", "і" ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 140, ст. 208, ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118, ч. 3 ст. 193, ч. 2 ст. 198-2 КК України, з урахуванням ст. 42 КК України, до покарання у виді довічного позбавлення волі у тюрмі суворого режиму.
З розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили, вбачається, що вирок Вінницького обласного суду відносно ОСОБА_6 набрав законної сили 01.06.2000 року та звернутий до виконання.
Наразі чинне кримінальне законодавство України не передбачає перегляду покарання у виді довічного ув'язнення, а тому відсутні передбачені законодавством України підстави для дострокового звільнення від відбування покарання ОСОБА_6 , а також вирок щодо засудженого ОСОБА_6 , яким він засуджений до покарання у виді довічного позбавлення волі, набрав законної сили та звернутий до виконання, а тому перегляд даного вироку та призначення м'якішого покарання, згідно діючого законодавства України, не входить до компетенції суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_6 з доповненнями просить скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу, якою задовільнити клопотання та звільнити його умовно-достроково від подальшого відбування покарання або замінити призначене покарання більш м'яким, оскільки відсутність процесуальних норм не є перешкодою для задоволення клопотання, так як мають враховуватись положення Конституції України, Європейська Конвенція про захист прав людини, практика Європейського суду з прав людини та пріоритет міжнародного права в Україні.
Заслухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу з мотивів, зазначених в апеляційній скарзі та просить про скасування ухвали суду, враховуючи те, що він вважає незаконним заміну смертної кари на довічне ув'язнення, посилаючись на рішення ЄСПП «Алакрам Хумматов проти Азербайджану» та «Ткачов проти України, та рішення КС України від 29.12.1990, просить взяти до уваги, що інститут помилування не є ефективним, оскільки йому відмовлено у помилуванні, а суд першої інстанції відмовився застосувати рішення «Пєтухов проти України», а тому просить апеляційний суд застосувати до нього умовно-дострокове звільнення та звільнити його від подальшого відбування покарання, захисник ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_6 та просить про застосування до засудженого ОСОБА_6 умовно-дострокове звільнення або заміни покарання більш м'яким, прокурор заперечив проти апеляційної скарги, посилаючись на те, що вимоги щодо перегляду виду покарання не ґрунтуються на законі, а підстав для застосування умовно-дострокового звільнення засудженого ОСОБА_6 також немає, перевіривши матеріали провадження апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
За матеріалами провадження ОСОБА_6 засуджений вироком Вінницького обласного суду від 10.11.1999 року за п. п. "г", "ж", "а", "е", "з", "і" ст. 93, ч. 2 ст. 140, ст. 208, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118, ч. 3 ст. 193, ч. 2 ст. 198-2 КК України, з урахуванням ст. 42 КК України, до покарання у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 01.06.2000 року було змінено вирок Вінницького обласного суду від 10.11.1999 року щодо ОСОБА_6 , виключено з вироку рішення суду про кваліфікацію його дій за п. "е" ст. 93 КК України. Призначене ОСОБА_6 за п. п. "а", "г", "ж", "з", "і" ст. 93 КК України покарання у вигляді смертної кари замінено на довічне позбавлення волі. На підставі ст. 42 КК України ухвалено вважати ОСОБА_6 засудженим за сукупністю злочинів, передбачених п. п. "а", "г", "ж", "з", "і" ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 140, ст. 208, ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118, ч. 3 ст. 193, ч. 2 ст. 198-2 КК України, з урахуванням ст. 42 КК України, до покарання у виді довічного позбавлення волі у тюрмі суворого режиму.
За змістом поданого ОСОБА_6 клопотання, останній висуває вимоги про те, що призначене йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі, як воно визначено законодавством України та практикою його застосування, не відповідає міжнародним договорам, ратифікованим Україною, Конституції України, оскільки є занадто суворим, а тому він має право на пом'якшення міри покарання.
Згідно з положеннями ст. 81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
За положеннями ст. 82 КК України вбачається, що особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
У пунктах 3 та 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 року "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким", роз'яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк.
Положеннями статті 51 КК України передбачено як окремі види покарань за вчинення злочинів, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Таким чином, зі змісту положення ст.ст. 81 та 82 КК України вбачається, що законодавством не передбачено застосування наведених норм до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.
Після призначення засудженому ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі, законами України про кримінальну відповідальність покарання за злочин, вчинений останнім, не пом'якшувалося.
Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 74 КК України відсутні.
З огляду на посилання захисту на порушення права ОСОБА_6 з підстав неврахування практики Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу, що це питання перебуває у площині законодавчого врегулювання, яке вимагає визначення підстав і строку за яких можливе умовно-дострокове звільнення чи заміна невідбутої частини покарання більш м'яким засудженим до довічного позбавлення волі.
Разом з тим, за нормами діючого законодавства механізму умовно-дострокового звільнення або заміна невідбутої частини покарання на більш м'яке стосовно засуджених до довічного позбавлення волі не передбачено.
У зв'язку з наведеним апеляційний суд приходить до думки про обґрунтованість висновку суду першої інстанції, що можливість дострокового звільнення від відбування покарання поширюється лише на покарання у виді позбавлення волі на певний строк і до покарання у виді довічного позбавлення волі на теперішній час з урахуванням діючого законодавства не може бути застосована.
Що стосується доводів ОСОБА_6 щодо оголошення довідки про стан здоров'я, то засуджений ОСОБА_6 сам клопотав про витребування такої довідки і при її залучені не заперечував проти її оголошення, а також всі його пояснення викладено письмово, які були озвучені ним в ході судового розгляду, а неякісний запис на технічному носії не є підставою для скасування судового рішення.
За наведених підстав, ніяких порушень норм матеріального та процесуального законодавства судом першої інстанції при прийнятті рішення по розгляду клопотання засудженого апеляційний суд не вбачає, а тому підстав для скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги засудженого не має.
На підставі викладеного та керуючись ст. 407, 419, 537, 539 КПК України
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 з доповненнями залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2019 року щодо відмови ОСОБА_6 у задоволенні клопотання - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4