Справа № 592/404/17
Провадження № 1-кп/591/35/20
03 лютого 2020 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 , розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12015200440006194 за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , не працюючого, не одруженого, не судимого,
в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 187 КК України,
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні наступних кримінальних правопорушень.
В невстановлений час ОСОБА_8 , усвідомлюючи протиправність і незаконність свого діяння, діючи умисно, придбав у ОСОБА_9 (матеріали відносно якого спрямовані до суду) психотропну речовину амфетамін для подальшого збуту та 05 червня 2015 року близько 10.53 год., перебуваючи в районі буд. 4 по вул. Л.Українки в м. Суми, в порушення вимог щодо заборони обігу психотропних речовин, діючи умисно, цілеспрямовано, з корисливих спонукань, збув ОСОБА_10 за грошові кошти в сумі 200 грн. пакет з порошкоподібною речовиною, при цьому достовірно знаючи, що вказаний порошок є психотропною речовиною «амфетамін», обіг якої обмежено.
Згідно висновку експерта № 11-23 від 09 липня 2015 року надана на дослідження речовина віднесена до психотропних речовин, обіг яких обмежено, маса якої складає 0,0051 г.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_8 фактично провину в скоєнні цього злочину не визнав, зазначивши про те, що в наведений час до нього почав звертатись його знайомий на ім'я ОСОБА_11 , з проханням допомогти йому придбати «амфетамін». Звернення були неодноразовими та, оскільки ОСОБА_8 знав, що ОСОБА_11 є наркозалежною особою, тому погодився йому допомогти. В подальшому він взяв у свого знайомого ОСОБА_9 «амфетамін», передав його ОСОБА_11 , а за це він йому віддав 200 гривень, які ОСОБА_8 передав ОСОБА_9 , не маючи для себе жодної вигоди.
На підтвердження обвинувачення по цьому злочину суду надані наступні докази:
-протокол огляду покупця та вручення грошових коштів (т. 2 а.с. 103);
-протокол огляду грошових коштів (т. 2 а.с. 104);
-протокол про результати контролю за вчиненням злочину (т. 2 а.с. 107);
-протокол про результати аудіо-, відеоконтролю за особою - ОСОБА_8 (т. 3 а.с. 58);
-висновок експерта № 11-23 від 09 липня 2015 року, яким встановлена приналежність та вага виданої ОСОБА_10 та придбаної у ОСОБА_8 речовини до психотропних (т. 1 а.с. 179).
Слід одразу зауважити про те, що вказані оперативно-розшукові заходи проводились в межах оперативно-розшукової справи, а не в межах відкритого кримінального провадження, а збирання доказів в такий спосіб передбачено діючим законодавством, зокрема, п.п. 2, 9 ч. 1 ст. 8 (які є відсилочними до ст.ст. 260, 271 КПК України) Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», а надані матеріали відповідають визначеним в ст.ст. 84, 99 КПК України критеріям доказів, зібраним в порядку, передбаченому ст. 93 КПК України.
Наведені висновки суду узгоджуються з висловленою Верховним Судом України позицією, зазначеною в постанові від 16 березня 2017 року в справі № 671/463/15-к, згідно якої, відповідно до вимог ч. 2 ст. 99 КПК матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону № 2135?XII, за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази. Ці вимоги належать і до фактичних даних, отриманих у ході проведення контрольованої та оперативної закупки, проведеної в межах оперативно-розшукової справи до внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР.
Відтак, твердження захисту з приводу недопустимості цих доказів саме з причин їх збирання до внесення відомостей до ЄРДР є безпідставними.
Водночас, фактично ключовими та першочерговими доказами, якими підтверджується вина ОСОБА_8 , а також здійснювалась фіксація його протиправних дій та вилучалась психотропна речовина, є матеріали негласних слідчих (розшукових) дій - контролю за вчиненням злочину, проведеного у формі оперативної закупки та аудіо-, відеоконтролю особи.
У відповідності до вимог ч. 4 ст. 246, п. 2 ч. 1 ст. 271 КПК України, виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину (оперативна закупка).
В той же час, як вбачається з наданих та зазначених вище протоколів огляду покупця та вручення грошових коштів, огляду грошових коштів та про результати контролю за вчиненням злочину, а також самої постанови про проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії, рішення про її проведення приймав не прокурор, а заступник начальника СБНОН Сумського МВ УМВС України в Сумській області, лише отримавши згоду прокурора на її проведення (т. 2 а.с. 178), що у відповідності до ч. 1 ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 87, ч.ч. 1, 2 ст. 93 КПК України дає суду достатньо підстав для визнання цих доказів недопустимими.
Також, вирішуючи питання стосовно доведеності вини ОСОБА_8 за цим епізодом, суд виходить і з того, що ані наведена постанова про проведення оперативної закупки, ані ухвала слідчого судді апеляційного суду від 20 травня 2015 року про надання дозволу на проведення аудіо-, відеоконтролю особи - ОСОБА_8 , всупереч вимогам ч. 2 ст. 290 КПК України, при завершенні досудового розслідування не відкривались стороні захисту, хоча ці матеріали були в розпорядженні сторони обвинувачення.
При цьому, суду підтверджено, що зі стадії досудового розслідування ані слідчий, ані прокурор не вживали заходи для розсекречення саме цих матеріалів і почали вживати ці заходи лише тоді, коли справа перебувала на розгляді в суді (т. 2 а.с. 136, 177, т. 3 а.с. 51-57).
Наведені обставини переконують суд в тому, що відкриття матеріалів відбулось з порушенням права на захист обвинуваченого, а у відповідності до ч. 12 ст. 290 КПК України відомості, що містяться в наведених матеріалах НСРД, в тому числі в протоколі про результати аудіо-, відеоконтролю за особою - ОСОБА_8 , суд не має права допустити як доказ.
З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити і про те, що протокол про результати аудіо-, відеоконтролю за особою - ОСОБА_8 та долучений до нього відеозапис містить фіксацію лише передачі від ОСОБА_8 до ОСОБА_10 пакунку з незрозумілим вмістом та передачі обвинуваченому коштів в сумі 200 гривень. Проте, відеозапис майже одразу після цього припиняється і на ньому не зафіксовано факт вилучення та упакування речовини, яка передавалась свідку ОСОБА_8 , що не виключає переконливості тверджень сторони захисту щодо можливості втручання в цей процес.
Не дивлячись на те, що допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 підтвердив факт продажу йому за наведених обставин ОСОБА_8 психотропної речовини «амфетамін», проте достовірність показань свідка викликає сумніви, оскільки він сам підтвердив, що на момент його участі в оперативній закупці він був під слідством (відносно нього було відкрито кримінальне провадження за вчинення злочину, передбаченого за ст. 309 КК України), тобто він був залежний від правоохоронців.
Отже, стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не спростовано тверджень сторони захисту щодо провокації цього злочину та не доведено, що він би був вчинений без втручання працівників правоохоронних органів.
З приводу цього суд знаходить слушними зауваження сторони захисту щодо провокації вчинення злочину і ті обставини, що під час здійснення за ОСОБА_8 спостереження (протокол НСРД від 27 серпня 2015 року, т. 5 а.с. 63) не було зафіксовано іншого подібного випадку неправомірної діяльності обвинуваченого, який би йому інкриміновувався в провину, так само як і під час двох обшуків 17 листопада 2015 року та 18 лютого 2016 року у нього не було виявлено психотропних речовин, тому небезпідставними є твердження захисника стосовно того, що без втручання працівників поліції саме ОСОБА_8 було б вчинено це кримінальне правопорушення.
Відтак, враховуючи викладене, беручи до уваги, що першочергові докази, якими фіксувались події, а також виявлено та вилучено психотропну речовину, визнані судом недопустимими, вони не можуть бути покладені в основу вироку, а отже інформація, яка міститься в них також не може використовуватись як обґрунтування провини обвинуваченого, що відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України повинно тлумачитись на користь обвинуваченого, а отже прокурором не доведено вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України, в якому він обвинувачується, тому за приписами п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України він підлягає виправданню за цим епізодом.
Висновок експерта, яким визначено вагу, склад речовини та її приналежність до обмеженого в обігу засобу, є похідним від основних доказів, які визнані судом недопустими, та самостійно не може вважатись достатнім для доведення вини особи.
Крім цього, ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що він, будучи особою, яка вчинила наведений злочин, передбачений ст. 307 КК України, в серпні 2015 року незаконно придбав, виготовив (шляхом висушення та перетирання) та незаконно зберігав без мети збуту наркотичний засіб «канабіс» масою в перерахунку на висушену речовину 10,731 г, які було виявлено та вилучено під час обшуку 17 листопада 2015 року за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 .
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою вину в скоєнні цього злочину також фактично не визнав, зазначивши про те, що дійсно за наведених в обвинувальному акті обставин він зберігав без мети збуту за місцем свого проживання «канабіс», але його було небагато і кількість речовини, яку він зберігав, не відповідає кількості речовини, що була вилучена у нього під час обшуку.
На підтвердження провини обвинуваченого в інкримінованому діянні прокурором подані докази, зокрема, протокол обшуку від 17 листопада 2015 року - наведеної квартири, в якій були виявлені та вилучені певні речовини та предмети (т. 1 а.с. 186), висновок експерта, яким наведені речовини визнані особливо небезпечним наркотичним засобом - канабіс, вагою 10,731 г.
Крім того, в судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_12 , яка показала, що разом з іншою жінкою декілька років тому була запрошена в якості понятої під час обшуку житла обвинуваченого. Зазначила, що коли прийшла, то хтось з працівників поліції вже був в квартирі, а які саме дії вчинялись, що конкретно було виявлено, де та ким, пригадати не змогла.
Оцінюючи згадані докази на предмет їх належності та допустимості, суд приходить наступних висновків.
Так, ключовим та першочерговим доказом, який повинен покладатись в основу обвинувачення в цій справі, повинен бути доказ, що підтверджує виявлення та вилучення наркотичного засобу, а всі інші докази є похідними від нього.
Таким доказом в провадженні є протокол обшуку від 17 листопада 2015 року, під час якого було виявлено та вилучено наведені в обвинуваченні наркотичні речовини, тобто проведена слідча дія, результат якої закріплений у вказаному процесуальному документі.
Ч. 1 ст. 236 КПК України передбачає, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором.
Водночас, слідчий, отримавши ухвалу слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 , в якій до речі було зазначено, що саме слідчому дозволяється провести цю слідчу дію (т. 1 а.с. 184), 26 жовтня 2015 року доручив провести обшук на її підставі співробітникам оперативних підрозділів Сумського МВ УМВС України в Сумській області (т. 1 а.с. 185).
На підставі цього доручення старший о/у Сумського МВ ОСОБА_13 разом з ще трьома оперативними співробітниками і провели 17 листопада 2015 року обшук в квартирі обвинуваченого.
Проведення обшуку особою, що за законом не мала права вчиняти ці дії, так само як і передоручення проведення цієї слідчої дії, яку, у відповідності до положень п. 19 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 93, ч. 1 ст. 236 КПК України, мав право проводити лише слідчий або прокурор, згідно вимог ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України, дають достатньо підстав для визнання протоколу обшуку недопустимим доказом.
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що першочерговий доказ, яким виявлено та вилучено наркотичні речовини визнаний судом недопустимим, він не може бути покладений в основу вироку, а всі інші докази є похідними від нього (в тому числі висновок експерта № 24 від 24 листопада 2015 року), а отже інформація, яка міститься в них також не може самостійно використовуватись на обґрунтування провини обвинуваченого, що відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України повинно тлумачитись на користь обвинуваченого, а отже прокурором не доведено вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, в якому він обвинувачується, тому за приписами п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України він підлягає виправданню і за цим епізодом.
Покази свідка ОСОБА_12 не спростовують наведених висновків суду і лише їх недостатньо для констатування провини особи у вчиненому діянні, оскільки вони самостійно не доводять суттєвих обставин справи за цим епізодом.
Також ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що він 05 грудня 2015 року близько 16.40 год., маючи намір на заволодіння чужим майном, одягнувши медичну маску, проник до приміщення офісу ТОВ «Телесвіт» за адресою: м. Суми, вул. Л.Українки, 14, де в той час перебувала ОСОБА_6 . Перебуваючи в цьому приміщенні, ОСОБА_8 приставивши до тіла ОСОБА_6 тупий предмет, наказав віддавати гроші. Ці погрози потерпіла сприймала як такі, що становлять небезпеку для її життя та здоров'я. Не отримавши кошти, він наказав потерпілій знімати золоті вироби, при цьому остання, побоюючись за своє життя, виконала вимогу та віддала ОСОБА_8 золоту каблучку вартістю 1729,5 гривні, а останній з місця вчинення злочину зник та викраденим розпорядився на власний розсуд.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_8 своєї вини у вчиненні цього злочину не визнав та показав, що до його вчинення він не причетний, а в момент, коли відбулись ці події, він перебував в Харківській області в м. Мерефа у свого знайомого ОСОБА_14 . Правоохоронці, вимагаючи від нього визнавальні покази за цим епізодом, застосовували до нього недозволені методи дізнання, внаслідок чого він звернувся з заявою про вчинення злочину та було відкрито кримінальне провадження. Зазначив також, що при впізнанні йому захисника не надавали та не роз'яснювали відповідних прав.
Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_15 показала, що 05 грудня 2015 року вона працювала в приміщенні офісу ТОВ «Телесвіт» за вказаною адресою, коли близько 16.40 год. туди зайшов чоловік, на обличчі якого була медична маска. Він підійшов до неї, щось приставив до її спини та сказав: «зараз заріжу, давай (нецензурне слово) гроші». Потерпіла натиснула кнопку виклику охорони. Потім цей чоловік висловив вимогу віддати йому каблучку, на що вона погодилась та віддала її, а чоловік пішов. В подальшому потерпіла під час проведення слідчої дії за її участю впізнала по очам в ОСОБА_8 особу, що вчинила відносно неї цей злочин.
Вирішуючи питання доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні цього злочину, суд виходить з наступних міркувань.
Так, фактично єдиним прямим доказом, що на думку сторони обвинувачення доводить вчинення саме ОСОБА_8 розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_6 при наведених обставинах, є протокол пред'явлення для впізнання (т. 1 а.с. 233), проведеного за її участю 20 грудня 2016 року з відеофіксацією, можливість впізнання на якому нападника у суду викликає обґрунтовані сумніви, та яке було проведено з порушенням його суттєвих умов та порушенням права ОСОБА_8 на захист.
Таких висновків суд дійшов дослідивши зібрані докази за цим епізодом окремо та в їх сукупності.
Зокрема, з дослідженого в суді (т. 5 а.с. 142) відеозапису з камер ТОВ «Телесвіт» (який в тому числі зафіксований в долученому протоколі огляду - т. 1 а.с. 197) встановлено, що 05 грудня 2015 року о 16.40 до офісу заходить чоловік в темній куртці з медичною маскою на обличчі та капюшоном на голові, який щільно затуляє риси обличчя. При цьому, весь напад триває приблизно 55 секунд, а в безпосередній близькості від себе і то, коли нападник перебуває позаду потерпілої, він знаходиться поруч з потерпілою ще менше часу, що свідчить про сумнівність у останньої можливості запам'ятати лише невиразну частину обличчя особи - її очі, а більш логічним в цій ситуації була б ідентифікація особи по голосу.
В подальшому після цих подій та за обставин, коли відбулось спілкування при обмежених можливостях ідентифікації особи по зовнішнім ознакам, 20 грудня 2016 року (більше ніж через рік) потерпіла при пред'явленні для впізнання беззаперечно в ОСОБА_8 впізнає саме нападника.
При цьому, як вбачається з дослідженого відеозапису цієї слідчої дії, ОСОБА_6 , знаходячись на певній відстані від осіб, які пред'явлені їй для впізнання та знаходяться в масках, впевнено та прямо вказує на особу під № 4, яким був ОСОБА_8 (слідчий навіть не встиг закінчити формулювання запитання) і лише після цього на пропозицію слідчого особам було запропоновано проголосити контрольні фрази, а зроблено це було з порушенням в тому числі ч. 9 ст. 228 КПК України (з візуальним контактом між особами).
Також з дослідженого відеозапису вбачається, що слідчий на початку відеозапису зазначає час, в який розпочалась слідча дія, а в кабінеті вже знаходяться чотири особи в масках, в тому порядку, в якому вони зазначені в протоколі. На столі у слідчого перебуває частково заповнений протокол з зафіксованим розташуванням осіб, при цьому жодного підтвердження тим обставинам, що ОСОБА_8 пропонувалось зайняти місце за його вибором (ч. 2 ст. 228 КПК України), відеозапис не містить, як і не містить підтвердження роз'яснення його прав, в тому числі права на захист, хоча в той момент він вже був підозрюваним в іншому провадженні та відносно нього 16 грудня 2016 року вже було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Тобто з особою, яка перебуває в уразливому стані та обмежена в здійсненні своїх прав, в тому числі в частині запрошення захисника ( ОСОБА_8 не є фахівцем в галузі права), органом досудового розслідування проводиться слідча дія, що має ключове значення по справі за обвинуваченням у вчиненні цього злочину.
Слід зазначити і про те, що сам слідчий підтвердив статус ОСОБА_8 саме як підозрюваного і в справі за цим епізодом, зазначивши в протоколі впізнання про те, що ОСОБА_8 може бути причетний до вчинення розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_6 , що передбачало необхідність забезпечення участі захисника в цій слідчій дії.
Слушним є твердження сторони захисту щодо недопустимості цього доказу внаслідок того, що потерпіла ОСОБА_6 під час проведення цієї слідчої дії не була попереджена про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, підпис про що відсутній в протоколі і роз'яснення чому не міститься на відеозаписі.
Відтак, у відповідності до ст. 86, п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 87 КПК України, протокол пред'явлення потерпілій ОСОБА_6 для впізнання осіб (т. 1 а.с. 233) суд визнає недопустимим доказом.
З цих же міркувань (за виключенням наявності попередження особи про кримінальну відповідальність) та аналогічних правових підстав, суд визнає недопустимим і протокол пред'явлення для впізнання осіб свідку ОСОБА_16 (т. 1 а.с. 194), під час якого свідок в ОСОБА_8 впізнав особу, яка раніше цікавилась у нього продажем золотих виробів.
Проте, цей доказ суд вважає і неналежним, з огляду на те, в якому контексті свідок впізнавав ОСОБА_8 . Зокрема, в своїх показах, підтверджених суду, свідок повідомив про те, що ОСОБА_8 раніше звертався до нього з приводу придбання телефонів та зарядних пристроїв, а колись запитав чи не купує він (свідок) золоті вироби, проте свідок не зміг чітко вказати коли відбулась ця розмова та про що конкретно йшла мова.
Тобто наведені покази свідка так сам як і впізнання за його участю жодним чином не підтверджують причетності ОСОБА_8 до злочину, що інкримінований його в провину.
Свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 в своїх показах підтвердили суду лише факт їх участі в якості понятих в проведених впізнаннях, під час яких свідок ОСОБА_16 та потерпіла ОСОБА_6 впізнали ОСОБА_8 . При цьому жоден із свідків конкретної інформації щодо процедури проведення цих слідчих дій не повідомив та фактично лише підтвердили факт впізнання обвинуваченого ОСОБА_8 потерпілою та свідком.
Свідок ОСОБА_20 - директор філії ТОВ «Телесвіт» підтвердив тільки факт передачі носія інформації (відеозапису події) органу досудового розслідування, на якому був зафіксований розбійний напад на потерпілу, безпосередньо свідком та очевидцем нападу він не був.
Показання свідка ОСОБА_21 (на той момент працівника правоохоронного органу), у відповідності до вимог ч. 7 ст. 97 КПК України суд не може визнати допустимим доказом в частині доведеності обставин інкримінованого в провину ОСОБА_8 кримінального правопорушення.
Висновок експерта № 19/119/9-3/4588е від 28 грудня 2016 року визначає лише вартість золотої каблучки на момент вчинення злочину та не містить інформації щодо її викрадення саме ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 204).
Натомість інші свідки дали суду покази, переконливих підстав для сумнівів в яких не наведено та які спростовують та виключають провину обвинуваченого у вчиненні розбійного нападу згідно обвинувального акту.
Зокрема, свідок ОСОБА_22 показав, що 05 грудня 2015 року по його паспорту його знайомий на ім'я « ОСОБА_23 » попросив здати в ломбард золоту каблучку, що він і зробив. Також показав, що цим «Валєрою» не є ОСОБА_8 .
При цьому, наданий договір застави з ломбарду та квитанція (т. 5 а.с. 62) підтверджують покази свідка, а бездіяльність органу досудового розслідування щодо з'ясування обставин на предмет того, чи була ця обручка саме тією, що викрадена під час розбою відносно ОСОБА_6 , викликають обґрунтовані сумніви в доведеності провини саме ОСОБА_8 у вчиненні цього злочину.
Свідок ОСОБА_14 дав суду покази, в яких підтвердив покази обвинуваченого ОСОБА_8 (про що останній зазначав ще на стадії досудового розслідування) про те, що на початку грудня 2015 року (приблизно 1-2 числа) ОСОБА_8 дійсно постійно жив у нього в гостях в м. Мерефа Харківської області впродовж 5-6 днів (інформація про покази свідка ОСОБА_14 в журналі відповідного судового засідання в цьому контексті дійсно містить помилку - т. 3 а.с. 5).
Тобто стороною обвинувачення не спростовано показань як обвинуваченого так і свідка, якими підтверджується постійне перебування ОСОБА_8 в час вчинення розбою в іншій місцевості, що об'єктивно виключає його участь у вчиненні цього злочину.
Таким чином, суду не було надано достатніх належних та допустимих прямих чи сукупності непрямих доказів, які б беззаперечно підтверджували вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, що, відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, повинно тлумачитись на користь обвинуваченого, а отже прокурором не доведено вчинення ОСОБА_8 і цього кримінального правопорушення, тому за приписами п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України він підлягає виправданню і за цим епізодом.
Цивільний позов потерпілої, згідно вимог ч. 3 ст. 129 КПК України, підлягає залишенню без розгляду.
Процесуальні витрати належить віднести на рахунок держави.
На підставі ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 187 КК України, керуючись ст.ст. 129, 368, 370, 373-375 КПК України, суд
ОСОБА_8 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 187 КК України та виправдати його.
Цивільний позов ОСОБА_6 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, залишити без розгляду.
Речові докази: амфетамін, канабіс, ватний тампон з екстрактом канабісу, частину пластикової пляшки та скляну колбу - знищити, жорсткий диск - повернути ТОВ «Телесвіт», куртку - повернути володільцю.
На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м. Суми протягом 30 днів з моменту його проголошення, особою, що не була присутня під час його проголошення - з дня отримання копії судового рішення, а особою, яка перебуває під вартою - з моменту вручення вироку цій особі.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, яка негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Судді