про зупинення провадження по справі
29 січня 2020 року справа №200/4328/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сухарька М.Г., суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., секретар судового засідання - Кобець О.А., за участю представника позивача - Малахова Р.Ю., представника відповідача - Кисіль Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року в справі № 200/4328/19-а (головуючий І інстанції Бабаш Г.П., повний текст судового рішення складено та підписано 21 жовтня 2019 року в м. Слов'янськ) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо не виплати грошового забезпечення та винагороди за безпосередню участь в Операції об'єднаних сил за вересень 2018 року, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2018, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2016-218 роки, індексації грошового забезпечення за період з 23.02.2016 по 01.03.2018,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, військова частина), в якому з урахуванням уточнень просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України щодо не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та винагороди за безпосередню участь в Операції об'єднаних сил з 01 вересня 2018 року по 08 вересня 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та винагороду за безпосередню участь в Операції об'єднаних сил за період з 01 вересня 2018 року по 08 вересня 2018 року у сумі 3674, (три тисячі шістсот сімдесят чотири) гривні 44 копійки;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, в кількості 42 дні, у зв'язку із звільненням з військової служби у запас;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, в кількості 42 дні, виходячи з грошового забезпечення з посади номер обслуги-радіотелефоніст 1 розрахунку 2 реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, станом на день звільнення з військової служби, 08.09.2018 у сумі 26928 двадцять шість тисяч дев'ятсот двадцять вісім) гривень 31 копійка;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23.02.2016 по 01.03.2018;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23.02.2016 по 01.03.2018 в сумі 3844 (три тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 62 копійки;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (КОД ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не проведення повного розрахунку на час звільнення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) з лав Збройних Сил України.
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (КОД ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2018 по дату повного розрахунку, або на час ухвалення рішення суду щодо суті спору. Прогнозована сума станом на 01.04.2019 становить 89472 ( вісімдесят дев'ять тисяч чотириста сімдесят дві ) гривні 60 копійок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та з 23.02.2016 по 08.09.2018 проходив військову службу. Під час звільнення позивача (08.09.2018) йому не виплачено: грошове забезпечення за серпень та вересень 2018 року, винагороду за безпосередню участь в Операції об'єднаних сил за серпень та вересень 2018 року, грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, грошову компенсацію за дні додаткової відпустки за 2016-2018 роки, індексацію грошового забезпечення за період з вересня 2016 року по лютий 2018 року (а.с. 4-10).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік у зв'язку із звільненням з військової служби у запас;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення за посадою станом на день звільнення з військової служби, 08.09.2018;
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23.02.2016 по 01.03.2018;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23.02.2016 по 01.03.2018.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні протиправними дій військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та винагороди за безпосередню участь в Операції об'єднаних сил з 01 вересня 2018 року по 08 вересня 2018 року, зобов'язання виплатити грошове забезпечення та винагороду за безпосередню участь в Операції об'єднаних сил з 01 вересня 2018 року по 08 вересня 2018 року, стягнення з військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2018 по дату повного розрахунку або на час ухвалення судового рішення по суті спору, задовольнивши позов в цій частині.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що матеріалами справи підтверджено отримання ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.09.2018 по 08.09.2018, проте судом першої інстанції не досліджено, складові цього забезпечення та відповідність його розміру належному за законом. Розмір компенсації за невикористані дні відпустки не відповідає наведеному на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 розрахунку.
Також апелянт наголошує, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню до спірних правовідносин, тому суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині (а.с. 232-235).
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 06 листопада 2019 року в справі № 810/451/17 дійшов наступного висновку.
У справі «Меньшакова проти України» Суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції лише у зв'язку з тривалістю судових проваджень у справі заявниці. Щодо її доводів про порушення права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, а також права на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу (у зв'язку з відмовою національних судів розглянути по суті її позов до її колишніх роботодавців щодо компенсації), то в цій частині Суд констатував відсутність стверджуваних порушень.
Утім, в аспекті спірних правовідносин в цій справі, справа «Меньшакова проти України» становить інтерес з огляду на трактування Суду норм статей 116, 117 КЗпП. За змістом цього рішення, Суд зауважив, що відповідно до статті 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (частина перша статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом» (пункт 57 підрозділу «В. Суть» розділу І рішення від 08 квітня 2010 року («Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції»).
Наведений у вказаному рішенні підхід Суду до трактування положень статті 117 КЗпП в контексті того спору дає підстави вважати, що положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
Справді, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Водночас, за частиною другою статті 117 КЗпП, на що звернув увагу Суд у згаданій справі, виплата цього відшкодування не залежить від дати фактичного розрахунку, як це передбачено частиною першою статті 117 КЗпП, і положення цієї статті 117 КЗпП (загалом) не містять положень, які б давали підстави вважати, що вони є застосовними також і до правовідносин, які виникають після того, як суд постановив рішення щодо виплати як заборгованості із заробітної плати, так і відшкодування на затримку її виплати (зокрема, у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили).
Наведене Судом праворозуміння дає також підстави вважати, що положення частини першої статті 117 КЗпП щодо дати фактичного розрахунку як події, з якою, зокрема, пов'язується обов'язок роботодавця відшкодувати звільненому працівникові компенсацію у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні (цією датою окреслюється період, за який підлягає нарахуванню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) не можуть застосовуватися до ситуації, коли спір щодо заробітної плати, яка підлягає виплаті при звільненні, вирішується в судовому порядку.
В аспекті спірних правовідносин цієї справи колегія суддів вважає, що слушним був би висновок, за яким у зв'язку з прийняттям судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсацію у роботодавця (колишнього) виникає обов'язок виконати це судове рішення і на правовідносини, які виникають у зв'язку з таким виконанням положення статей 116, 117 КЗпП не поширюються.
Викладене зумовило передачу справи № 810/451/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою від 11 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла вказану справу до розгляду.
Враховуючи, що вимоги ОСОБА_1 , викладені в адміністративному позові та в апеляційній скарзі, стосуються у тому числі застосування положень ст. 117 Кодексу законів про працю України в частині нарахування йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також той факт, що складові такого розрахунку є предметом розгляду цієї адміністративної справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зупинення провадження в справі № 200/4328/19-а до набрання законної сили судовим рішенням суду касаційної інстанції в справі № 810/451/17.
Керуючись ст.ст. 173, 236, 308, 311, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Зупинити провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року в справі № 200/4328/19-а до набрання законної сили судовим рішенням судукасаційної інстанції в справі № 810/451/17.
Вступна та резолютивна частина ухвали прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 29 січня 2020 року.
Повний текст судового рішення складено та підписано 03 лютого 2020 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання колегією суддів та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту її складення в порядку, визначеному ст.ст. 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів М. Г. Сухарьок
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук