ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 січня 2020 року м. Київ № 640/3615/19
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкової вимоги,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправною вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 01.02.2019 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 9849,91 грн.;
- скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 01.02.2019 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 9849,91 грн.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у можливості скористатися звільненням від сплати обов'язкового платежу на період мобілізації.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 21.03.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядалась у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження згідно приписів статей 12, 257, 262 КАС України та враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даної справи без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
У запереченнях на позовну заяву відповідач заперечує проти позовних вимог, оскільки згідно інтегрованої картки платника ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000, обліковується недоїмка.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 17.04.2008 року по 24.10.2018 року.
В період з 12.01.2016 року по 19.10.2018 рік позивач проходив службу у збройних силах України за контрактом, що підтверджується довідкою від 30.10.2018 року, виданою Оболонським районним в м. Києві військовим комісаріатом.
Згідно довідки Міністерства оборони України №8/287 від 19.07.2018 року позивач з 10.02.2016 року по 13.05.2016 року та з 12.08.2016 року по 19.11.2016 року безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №22 від 19.10.2018 року позивач був звільнений у запас за підпунктом «б» за станом здоров'я.
24.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДФС у м. Києві щодо звільнення від виконання обов'язків як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Листом-відповіддю від 22.11.2018 №75900/Т/26-15-13-03-10, позивачу відмовлено щодо його заяви від 24.10.2018 року.
Відповідачем надіслано ОСОБА_2 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.02.2019 року, згідно якої, станом на 31 жовтня 2018 року за позивачем обліковується борг зі сплати єдиного внеску в сумі 9849,91 грн.
Вважаючи протиправним вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464), Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Щодо питання звільнення позивача від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», слід вказати таке.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
В силу приписів п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Поряд з цим, 08.06.2014 набрав чинності Закон України від 20.05.2014 № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (далі - Закон № 1275-VII), яким розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 92, відповідно до якого під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.
Підставою для такого звільнення є заява особи, яка бере добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів такою особою протягом 10 днів після її демобілізації або після закінчення лікування (реабілітації).
Законом № 1275-VII встановлено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.
Аналогічні норми містяться також в Інструкції № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 28.03.2016 № 393). Зокрема, п. 7 розд. ІV вказаної Інструкції визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, якщо вони не є роботодавцями.
Таким чином, за змістом наведених норм звільняються від нарахування та сплати єдиного внеску під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску - фізичні особи-підприємці (визначені ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби.
При цьому, на думку суду, для настання передбачуваних наслідків, а саме: звільнення від виконання обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», визначальним є те, що особа призвана на військову службу під час мобілізації або ж залучена до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, при цьому не є роботодавцем (аналогічний правовий висновок за результатами трактування наведених вище норм права викладений в тексті ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.10.2017 у справі № 817/66/17).
Як свідчать наявні матеріали справи надані позивачем копії військового квитка серії НОМЕР_2 , довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції від 16.04.2016 № 926, посвідчення учасника бойових дій, позивач був призваний на військову службу під час мобілізації з 12.01.2016 року по 19.10.2018 року.
Таким чином, позивач звернувся до контролюючого органу за місцем обліку із заявою про звільнення особи від виконання своїх обов'язків, встановлених п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» упродовж 10 днів після його демобілізації.
За п. 12. ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
За таких обставин, з огляду на звернення позивачем до відповідача із відповідною заявоюв межах строків, передбачених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ОСОБА_2 виконано вимоги, передбачені пунктом 92 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону.
З огляду на наведене, дослідивши та проаналізувавши дані витягу з облікової картки платника єдиного внеску - позивача, з урахуванням обставин подання позивачем заяви про звільнення від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" протягом 10 днів після його демобілізації, суд прийшов до висновків, щодо доводів відповідача про відсутність підстав для звільнення позивача від виконання своїх відповідних обов'язків, а відтак і не застосування до позивача підстав для такого звільнення, що передбачені правилами пункту 92 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
У відповідності до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним рішень на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Водночас, позивачем доведено належними та достатніми доказами викладені в позові обставини.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 241- 246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкової вимоги - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 01.02.2019 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 9849,91 грн.
3. Скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 01.02.2019 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 9849,91 грн.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур