ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 січня 2020 року м. Київ № 640/6155/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
прозобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просив зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 08.02.2018, зарахувавши до пільгового стажу за списком № 2 періоди роботи з 04.09.1979 по 21.12.1979, з 14.08.1980 по 23.08.1982, з 21.09.1982 по 12.11.1982 та період проходження служби в лавах Радянської армії з 24.11.1982 по 27.11.1984.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, маючи право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, на підтвердження чого наявні у трудовій книжці записи та надано відповідачу всі необхідні документи та що встановлено в рішенні суду, отримав ідентичну відмову ГУ ПФУ в м. Києві у призначенні пенсії, що є безпідставним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просить призначити йому пенсію з урахуванням встановлених судом у справі № 753/13360/18 обставин.
Відповідач подав до суду відзив, в якому зазначив, що у позивача відсутній необхідний пільговий стаж для призначення пенсії за списком № 2, оскільки зазначені періоди роботи ОСОБА_1 не підтверджені первинними документами підприємств та, відповідно, не можуть бути зараховані до пільгового стажу.
За таких умов, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.
У відповіді на відзив позивач фактично наводить ті самі аргументи та доводи, що містяться у позовній заяві.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 08.02.2018 позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач листом від 04.06.2018 № 12405/03 відмовив позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за списком № 2, оскільки згідно з матеріалами пенсійної справи наявний пільговий стаж становить 3 роки 9 місяців 29 днів.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2018 у справі № 753/13360/18 позов задоволено частково: визнано дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за списком № 2 протиправними, зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву від 08.02.2018 про призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 08.02.2018.
Розглянувши на виконання вказаного рішення заяву позивача від 08.02.2018 повторно, відповідач листом від 27.03.2019 № 64084/03 (т. 1 а.с. 19-20) відмовив позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за списком № 2, оскільки згідно з матеріалами пенсійної справи наявний пільговий стаж становить 3 роки 9 місяців 29 днів.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до змісту п. «б» ч. 1 ст. 13 «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
За змістом ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
З аналізу змісту вказаних норм вбачається, що працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці (не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах), але мають не менше половини стажу на зазначених роботах (12 років 6 місяців/2=6 років 3 місяці), за наявності передбаченого загального стажу роботи, пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, тобто за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи вік виходу на пенсію (60 років) зменшується на 1 рік.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2018 у справі № 753/13360/18 (т. 1 а.с. 12-18) за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії встановлено, зокрема: «Так, згідно наявних у матеріалах справи документів та записів трудової книжки:
- з 04.09.1979 по 21.12.1979 (3 місяці 18 днів) позивач проходив практику у «Дніпровському заводобудівному комбінаті» на монтажній ділянці електрозварником 2 розряду та був звільнений у зв'язку з закінченням виробничої практики, при цьому йому присвоєно 3-й розряд електрозварювальника. На підтвердження даного періоду позивач надав: уточнюючу довідку про особливий характер роботи і умови праці, необхідну для призначення пільгової пенсії № 155 від 17.05.2017, видану ліквідатором правонаступника - ВАТ «Дніпровський заводобудівельний комбінат» ОСОБА_2 , довідку про заробітну плату для обчислення пенсії; (а. с. 11, 20-24)
- з 01.09.1976 по 30.06.1980 (6 місяців 9 днів) позивач продовжив навчання в Дніпропетровському зварювальному технікумі ім. Патона; (а. с. 11)
- з 14.08.1980 по 23.08.1982 (2 роки 10 днів) позивач працював в чавуно- ливарному цеху електрозварником 4 розряду на ВО «Дніпроважпапірмаш ім. Артема», на підтвердження чого ОСОБА_1 надав довідки правонаступника - ПАТ «Дніпроважпапірмаш», зокрема, уточнюючу довідку про особливий характер роботи і умови праці, про заробітну плату для обчислення пенсії, про правонаступництво; (а. с. 12, 26-29)
- з 21.09.1982 по 12.11.1982 (1 місяць 22 дні) позивач працював у Дніпропетровському спецуправлінні № 533 треста «Дніпросантехмонтаж» електрозварником електродугового ручного зварювання 4-го розряду та був звільнений з займаної посади у зв'язку з призивом на військову службу. На підтвердження даного періоду позивач 22.06.2017 звертався до підприємства із запитом щодо надання уточнючої довідки для нарахування пільгової пенсії за списком № 2, проте відповіді на даний запит не отримав; (а. с. 34-36)
- з 24.11.1982 по 27.11.1984 (2 роки 4 дні) позивач проходив військову службу, що підтверджується записом в трудовій книжці та військовим квитком. (а. с. 12)
- з 26.01.1985 по 24.11.1988 (3 роки 9 місяців 29 днів) позивач працював Волжському автозаводі газозварювальником 3 розряду. У зв'язку з ліквідацією правонаступника вказаного підприємства, комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення від 15.09.2017 № 95 щодо підтвердження права на зарахування зазначеного періоду роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах». (а. с. 31)
ОСОБА_1 зазначає, що його загальний страховий стаж, ураховуючи записи в трудовій книжці, становить більше 30 років, а відповідач безпідставно не зарахував 4 роки 5 місяців 24 дні пільгового стажу за списком № 2, з огляду на що, звернувся до суду за захистом своїх прав…
Так, у період роботи ОСОБА_1 , а саме з 04.09.1979 по 21.12.1979, з 14.08.1980 по 23.08.1982, з 21.09.1982 по 12.11.1982, з 24.11.1982 по 27.11.1984 (служба в лавах Радянської армії), з 26.01.1985 по 24.11.1988 за професією електрозварник чинними були Списки № 1 і № 2, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.56 № 1173.
Також, згідно приписів ст. 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 109 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972, періоди служби у складі Збройних Сил СРСР прирівнюються за вибором особи до роботи, яка передувала, або до роботи, що була одразу після військової служби.
Варто зазначити, що вказані вище періоди роботи позивача підтверджуються наявною у матеріалах справи копією трудової книжки, яка згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Щодо посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на відсутність результатів атестації робочих місць та первинних документів підприємств, на підставі яких видавалась довідка (картка Т-2, копії наказів про призначення та звільнення, характер виконуваної роботи), як підстави для відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі по тексту - Постанова № 442) та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41.
Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку, а відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Слід зазначити, що вищевказана постанова набула чинності з 21.08.1992, з огляду на що, періоди роботи позивача з 1979 по 1988 роки не вимагають проведення атестації робочих місць, а передбачають лише підтвердження шкідливості умов праці первинними документами.
Так, з наявних у матеріалах справи копій трудової книжки, уточнюючих довідок про особливий характер роботи і умов праці, що необхідні для призначення пільгової пенсії (а. с. 20, 26-27) убачається, що посади позивача дійсно віднесені до пільгових та чітко відображені в трудовій книжці, а тому, на переконання суду, мають бути зараховані при призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах за списком № 2.
У свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву звертає увагу на те, що пенсійним органом надсилався запит до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області з проханням провести зустрічну перевірку факту роботи позивача на посаді електрозварника 4 розряду в чавунно-ливарному цеху ПАТ «Дніпроважпапіргірмаш» за період роботи з 14.09.1980 по 23.08.1982, у відповіді на який зазначено, що актом № 270/09.5-13 від 13.03.2018 проведено перевірку щодо достовірності пільгової довідки та не підтверджено шкідливі умови ОСОБА_1 (не вбачається доплати за шкідливі умови праці та не підтверджено, що позивач не займався стиковкою, точечною та дуговою сваркою).
Судом не приймається до уваги дане посилання пенсійного органу, оскільки суду не було надано акт зустрічної перевірки № 270/09.5-13 від 13.03.2018, з огляду на що, відсутня можливість його дослідити та надати оцінку викладеним у ньому обставинам, а на противагу вищезазначеному, у матеріалах справи наявний запис у трудовій книжці та уточнююча довідка такого підприємства про шкідливість умов праці позивача.
Щодо посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на обґрунтування не зарахування періодів роботи позивача з 04.09.1979 по 21.12.1979 з тих підстав, що до заяви про призначення пенсії позивачем додано копію довідки № 155 від 17.05.2017, а вимагається подача лише оригіналу такої, суд відхиляє, оскільки позивач у відповіді на відзиві стверджує, що ним подавався оригінал довідки № 155, а відповідачем у свою чергу не надано жодного доказу на спростування цієї обставини.
Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем ужито усіх можливих заходів для документального підтвердження наявного у нього пільгового стажу, а відсутність деяких первинних документів у підприємств, зважаючи на сплив значного проміжку часу, не може ставитись у провину особі, яка претендує на отримання пенсії та позбавити її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, відмова відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є неправомірною.».
Згідно з ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В силу вимог вказаної норми, суд вважає встановлені вказаним рішенням обставини такими, що не підлягають доказуванню, а відтак суд не може прийняти доводи та аргументи відповідача, викладені у відзиву на позовну заяву, оскільки обставини наявності у позивача пільгового стажу за списком № 2 у періоди роботи з 04.09.1979 по 21.12.1979, з 14.08.1980 по 23.08.1982, з 21.09.1982 по 12.11.1982 та період проходження служби в лавах Радянської армії з 24.11.1982 по 27.11.1984 вже досліджено та встановлено в межах справи № 753/13360/18, проте безпідставно не враховано відповідачем під час повторного перегляду заяви позивача від 08.02.2018.
Водночас, наявність у позивача більше 30 років загального стажу роботи не є спірною в межах розгляду даної адміністративної справи та, зокрема, підтверджується записами в трудовій книжці (т. 1 а.с. 22-37).
Враховуючи викладене у сукупності, на думку суду зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 08.02.2018, зарахувавши до пільгового стажу за списком № 2 періоди роботи з 04.09.1979 по 21.12.1979, з 14.08.1980 по 23.08.1982, з 21.09.1982 по 12.11.1982 та період проходження служби в лавах Радянської армії з 24.11.1982 по 27.11.1984, є належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача.
Разом з тим, частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Розглядаючи спір по суті заявлених позовних вимог суд, відповідно до вказаної норми, враховує судову практику ЄСПЛ, який у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Тож, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 372/2349/16-а (адміністративне провадження № К/9901/22878/18), від 10.12.2019 у справі № 808/4131/16 (адміністративне провадження № К/9901/31790/18).
Отже, задоволення вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 08.02.2018, зарахувавши до пільгового стажу за списком № 2 періоди роботи з 04.09.1979 по 21.12.1979, з 14.08.1980 по 23.08.1982, з 21.09.1982 по 12.11.1982 та період проходження служби в лавах Радянської армії з 24.11.1982 по 27.11.1984, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
В той же час, позовна вимога в частині зобов'язання відповідача виплачувати позивачу пенсію відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 08.02.2018, не підлягає за висновком суду задоволенню, оскільки (1) призначення пенсії включає в себе і здійснення її виплати, (2) розв'язання спору на майбутнє, за умови можливого порушення прав позивача (у випадку можливої невиплати пенсії чи виплати не у повному обсязі), чинним законодавством не передбачено.
Згідно з положеннями ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і не довів правомірності своїх дій.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається вчинення відповідачем протиправних дій, які не відповідають наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям.
За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ: 42098368) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 08.02.2018, зарахувавши до пільгового стажу за списком № 2 періоди роботи з 04.09.1979 по 21.12.1979, з 14.08.1980 по 23.08.1982, з 21.09.1982 по 12.11.1982 та період проходження служби в лавах Радянської армії з 24.11.1982 по 27.11.1984.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.А. Качур