ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
30 січня 2020 року м. Київ№ 826/11271/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до третя особаДержавного виконавеця Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Кендзьорової Вікторії Ярославівни (04050, м.Київ, вулиця Студентська, 7, 1-й поверх) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )
про зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Депаратменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи - ОСОБА_3 , у якому просить суд: зобов'язати Департамент з питань виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати державну реєстрацію права власності №18813906 від 18 січня 2017 року на ім'я власника ОСОБА_3 , форма власності: приватна, спільна часткова, об'єкт нерухомого майна: квартира, на 1/16 частини, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстрація якої проведена на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 червня 2015 року №754/18391/14-ц.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що внаслідок проведення державної реєстрації права власності №18813906 від 18 січня 2017 року на ім'я власника ОСОБА_3 порушено право позивача на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на належну їй частку у спадковому майні, оскільки у рішенні Деснянського районного суду міста Києва від 09 червня 2015 року міститься технічна характеристика квартири. На думку позивача, вказана технічна характеристика є неправильною, адже містить розбіжності зі свідоцтвом про право власності на житло від 21 грудня 1999 року, технічним паспортом на квартиру.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача повідомив, що оскаржуване рішення прийнято державним реєстратором на підставі заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 червня 2015 року по справі №754/1839/14-ц та з урахуванням технічного паспорта від 21 грудня 2016 року, оскільки заочне рішення не містить відомостей щодо площі об'єкта нерухомого майна. Додатково представник Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) стверджував, що Департамент наділений повноваженнями внести запис про скасування державної реєстрації прав виключно у випадку скасування судом рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав. Відтак, у разі звернення позивача із відповідним рішенням та документами, передбаченими частиною 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», до будь-якого суб'єкта державної реєстрації з метою скасування записів про державну реєстрацію прав, законодавством України передбачений обов'язок останніх внести запис про скасування державної реєстрації прав незалежно від участі у судові справі.
Відповідно до розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва №206 від 16 квітня 2019 року у зв'язку з тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді, в провадженні якого перебувала адміністративна справа №826/11271/17, останню розподілено між суддями повторно.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року прийнято до провадження адміністративну справу №826/11271/17 та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
З наявного в матеріалах справи свідоцтва про право власності на житло від 21 грудня 1999 року, виданого на підставі розпорядження від 21 грудня 1999 року №5687, вбачається, що квартира, розташована у місті АДРЕСА_1 загальною площею 72,9 кв. м. належала на праві приватної спільної власності ОСОБА_4 та членам її сім'ї - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Свідоцтвом про смерть підтверджується, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 28 січня 2014 року складено відповідний актовий запис №112.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 06 липня 2017 року за ОСОБА_3 18 січня 2017 року зареєстровано право власності на 1/16 квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 78,9 кв.м., житлова площа 42 кв.м.
Підставою для проведення державної реєстрації права власності на частку у спільній частковій власності вказано рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 червня 2015 року №754/18391/14-ц.
22 серпня 2017 року державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. за результатами розгляду спадкової справи №147/2014 прийнято постанову, якою відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на належну їй частку у спадковому майні, яке складається з ј частини квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 .
Вказана постанова обґрунтована тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21 грудня 1999 року загальна площа квартири АДРЕСА_1 - 72,9 кв.м. згідно технічного паспорту 1999 року загальна площа квартири становить 72,9 кв.м., житлова - 41 кв.м. Згідно технічного паспорту 13 липня 2017 року загальна площа квартири становить 74,8 кв.м., житлова - 40,00 кв.м. та наявна примітка про те, що квартира самочинно реконструйована. З наданої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проведена реєстрація права власності іншими спадкоємцями, в якій зазначена технічна характеристика квартири - загальна площа квартири становить 78,9 кв.м., житлова - 42,00 кв.м. Відтак, даючи юридичну оцінку документам, наявні розбіжності між технічними характеристиками квартири, наявних у технічних паспортах, наданих спадкоємицею для видачі свідоцтва про право на спадщину та проведеною державною реєстрацією іншими спадкоємицями за рішенням суду від 09 червня 2015 року.
Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено помилку щодо здійснення державної реєстрації права власності за третьою особою, звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи питання щодо належності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь - які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Суд зазначає, що у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв'язку із виникненням розбіжностей у технічних характеристиках квартири, яка була предметом спадщини та на частину якої позивач не може оформити право власності як спадкоємиця.
З висловлених позивачем у ході розгляду справи обставин, основним мотивом звернення до суду стала незаконна реконструкція квартири та в результаті, вчинена державним реєстратором реєстрація права власності на частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією права власності на об'єкт нерухомого майна, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За правилами частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
У справі, що розглядається, оскаржуються дії державного реєстратора, які полягають у проведенні державної реєстрації права власності на частину спадкового майна, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Маяковського, будинок 95-Б, відтак цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Частиною 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 09 вересня 2008 року у справі № 21-1883во07, від 02 березня 2010 року у справі № 3-472к10, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правомірності державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/3086/16.
Суд не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.
Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.
Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року.
Суд також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року №22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства. Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Так, підставою цього позову позивачка визначила наявність зареєстрованого права власності на частину спадкового майна, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно.
Тобто, позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов'язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову, відтак, як наслідок, підлягає розгляду та вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №813/806/15, від 30 вересня 2019 року №813/5682/15, від 22 січня 2020 року №340/25/19.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Наслідки закриття провадження у справі передбачені статтею 239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
На виконання вимог частини 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз'яснює, що даний спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
1. Закрити провадження у справі №826/11271/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за участю третьої особи - ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії.
2. Роз'яснити позивачу, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
3. Попередити позивача, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
4. Ухвалу направити сторонам.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими статтями 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.Б. Федорчук