ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 січня 2020 року м. Київ № 826/8933/17
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрКарго»
до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві державного виконавця Бережної О.О.
про скасування рішення державного виконавця,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрКарго» з адміністративним позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві державного виконавця Бережної О.О., в якому позивач, просить суд:
- визнати протиправними дії державного виконавця Бережної Ольгою Олександрівною Дарницького РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві щодо складання постанови від 23.06.2017 року про накладення арешту всього майна, що належить боржнику в межах виконавчого провадження ВП №48060597;
- скасувати постанову від 23.06.2017 року державного виконавця Бережної Ольгою Олександрівною Дарницького РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві про накладення арешту всього майна, що належить боржнику в межах виконавчого провадження ВП №48060597.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8933/17 та призначено до судового розгляду справи.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем неправомірно повторно накладено арешт всього майна.
Враховуючи, що дана адміністративна справа згідно ч.6 ст. 12 КАС України належить до справ незначної складності, суд 15.02.2018 року перейшов до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 262 КАСУ.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядалась у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження згідно приписів статей 12, 257, 262 КАС України та враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даної справи без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
25.09.2013р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві винесено постанову №420/13/1 про накладання штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, якою визнано позивача винним у скоєні правопорушення передбаченого абз. 3 п.5 1 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф в розмірі 1 032 300, 00 грн.
08.07.2015р. Постановою державного виконавця Вишневским Ю.А. ВДВС Дарницького р-ну м. Києва відкрито виконавче провадження ВП №48060597 відносно позивача.
13.11.2015р. державним виконавцем Бабковою Т.О. у тому ж провадженні винесено постанову про накладання арешту всього майна, що належить позивачу.
23.06.2017р. державним виконавцем Бережною Ольгою Олександрівною у тому ж провадженні винесено другу постанову про накладання арешту всього майна, що належить позивачу. Про існування цієї постанови позивач зазначає, що стало відомо при ознайомленні представником скаржника з матеріалами виконавчого провадження 05.07.2017р. з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, та Державного реєстру іпотек.
Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрКарго» вважає, що вищезазначена Постанова про накладання арешту всього майна від 23.06.2017р., є необґрунтованою та незаконною, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За ст.ст. 1, 17, 18, 25 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті. У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Частиною першою та другою статті 25 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
За ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З приписів статей 25 та 31 Закону, в їх сукупності, слідує два правила надсилання сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження копій постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження. За правилом першим, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією. Правилом другим встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, надсилаються адресатам рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому, поряд з необхідністю надсилання, зокрема, постанов про відкриття виконавчого провадження, необхідним є встановлення обставин отримання постанови про відкриття виконавчого провадження боржником, оскільки у разі ненадання останнім документального підтвердження виконання рішення самостійно, розпочинається примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених Законом.
Разом з тим, суд звертає увагу, що завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, з наведених процесуальних норм випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право; до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Однак, в даному випадку постанова від 23.06.2017р. винесена державним виконавцем Бережною Ольгою Олександрівною у тому ж провадженні про накладання арешту всього майна, що належить позивачу, на думку суду, безпосередньо не створює для позивача правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, зокрема встановлення обв'язку вчинити будь-які дії чи стягнення коштів, оскільки постанова від 13.11.2015р. винесена державним виконавцем Бабковою Т.О. у тому ж провадженні про накладання арешту всього майна, що належить позивачу, відповідно до матеріалів адміністративної справи є чинною та не оскарженою.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; у свою чергу позивач не довів обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрКарго» (02121, м. Київ, вул. Світла, 3, ЄДРПОУ 32526584) до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві державного виконавця Бережної О.О. (02121, м. Київ, проспект Бажана, 7є) про скасування рішення - відмовити.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур