про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
03 лютого 2020 року справа № 580/355/20
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гайдаш В.А., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області про скасування рішення та визнання недійсним державного акта на землю,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 21.02.2001 №9, на підставі якого громадянину ОСОБА_2 видано Державний акт на земельну ділянку серії ЧК 15-25-886 загальною площею 18,3006 га;
- визнати недійсним Державний акт на земельну ділянку серії ЧК 15-25-886 загальною площею 18,3006 га та зареєстрований в книзі записів (реєстрації) державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі на території за №886.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Разом з тим, законодавцем в положеннях ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, в разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на звернення до суду із застосуванням відповідного способу захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.
Частиною першою статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зокрема, можливість захисту саме права власності шляхом визнання незаконним акта, яким порушується право власності, передбачається ст. 393 ЦК України. Так, відповідно до ч. 1 цієї статті, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких згідно зі статтею 19 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» провадиться реєстрація права власності, яке вони посвідчують. У зв'язку із цим суд відповідно до частини першої ст. 21, ст. 393 ЦК України визнає незаконним і скасовує такий акт, виданий владним органом, повністю або частково, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси.
Суд враховує правову позицію висловлену у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» про те, що питання про недійсність (незаконність) свідоцтв про право власності на майно, актів про право власності на землю, інших документів, виданих суб'єктами владних повноважень може вирішуватися із застосуванням способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, п. «ґ» ч. 3 ст. 152 ЗК України, якщо це призводить до порушення, оспорення або невизнання цивільного права чи інтересу. Слід зазначити, що така позиція підтверджена й судовою практикою, зокрема, постановою Верховного Суду України від 03.06.2015 у справі № 927/19/13-г, якою підтверджено правильність застосування норм права судами попередніх інстанцій під час прийняття рішення про задоволення позову про визнання недійсним рішення, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору купівлі-продажу, і перегляду цього судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як вбачається з позовних вимог, позивачем оскаржується рішення на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки у громадянина ОСОБА_2 , тобто позивачем фактично оскаржується правомірність набуття вказаною особою права власності на земельну ділянку на підставі Державного акта на земельну ділянку серії ЧК 15-25-886 загальною площею 18,3006 га, тому вказаний позов може вирішуватися виключно із застосуванням способів захисту цивільних прав та інтересів.
При цьому, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після своєї реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Таким чином, суддя дійшла висновку, що спірні правовідносини стосуються набутого права власності на земельну ділянку, що потребує встановлення судом обставин законності його набуття та виходить за межі компетентності адміністративних судів, а тому підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палата Верховного Суду від 06 квітня 2018 року у справі № 810/2421/16, 12 грудня 2018 року у справі №2-а-207/11 (К/9901/39190/18).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» встановлено, що Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зазначені спірні правовідносини пов'язані із набуттям права власності, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки особи, та такі права оформленні відповідними правовстановлюючими документами, з огляду на що, даний спір не є публічно-правовим, тому має вирішуватись судами за правилами цивільного законодавства України.
Наведені обставини виключають можливість розгляду даної справи Вінницьким окружним адміністративним судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України суддя вважає за необхідне роз'яснити, що розгляд даної справи відноситься до суду загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 170, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області про скасування рішення та визнання недійсним державного акта на землю.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд даного спору віднесений до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати позивачеві, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, однак апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання суддею.
Суддя В.А. Гайдаш