03 лютого 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2542/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області за участю третьої особи - Херсонського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області, третя особа - Херсонський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, у якому просить:
- визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області призначити та виплатити громадянці ОСОБА_1 одноразову допомогу при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м.Неаполь Республіки Італія.
Ухвалою від 03.12.2019 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч.7 ст.262 КАС України).
Згідно з ч.2 ст.262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що справа підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка звернулася до Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації із заявою про призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але повідомленням від 28.10.2019 року №108 їй було відмовлено у призначенні допомоги, у зв'язку з тим, що від народження дитини минуло більше 12 місяців (тобто пройшов строк протягом якого позивач мала право на звернення для отримання вищезазначеної державної соціальної допомоги). Вказує, що позивач не могла звернутися до органів соціального захисту населення, у зв'язку з тим, що до жовтня 2019 року разом із сім'єю проживали в м.Неаполь Республіки Італія, у неї було свідоцтво про народження дитини зразка Республіки Італія, та відсутністю закордонного паспорта для дитини, що б дало змогу виїзду до України. Також вказує, що згідно ст.3 Ковенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВРУ №789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави - учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Вважає, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою. Таким чином, враховуючи, що позивачу для звернення про призначення допомоги при народженні дитини перешкоджали об'єктивні обставини, та той факт, що від дня отримання закордонного паспорту дитини до дня звернення до відповідача для призначення такої допомоги пройшло менше дванадцяти місяців, даний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
20.12.2019 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову, оскільки відповідно до п.12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою КМУ від 21.12.2001 року №1751 (зі змінами), допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. З огляду за зазначене, вважає, що рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини прийняте згідно чинного законодавства.
18.12.2019 р. Херсонський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат надіслав до суду пояснення по справі, в яких зазначає, що в позовних вимогах Позивач просить зобов'язати Управління призначити та виплатити одноразову допомогу при народженні дитини. Проте, ст. 12 ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» передбачено, що допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41280 грн. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 грн., решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тобто, вид допомоги в позовних вимогах вказано поза межами законодавчих визначень, такого виду допомоги в Україні не існує. Вказує, що виконання судового рішення, у випадку задоволення позовних вимог у вищезазначеній редакції, буде унеможливлено, адже призначення та виплата одноразової допомоги при народженні дитини не передбачено нормами діючого законодавства, та розмір такої допомоги не встановлено. Вважає дії Управління законними, а тому позов не підлягає задоволенню.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням наданих доказів, судом встановлені наступні обставини.
07.03.2017 р. ОСОБА_1 у м. Неаполь Республіки Італії народила сина ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження зразка Республіки Італія та довідкою про реєстрацію громадянином України виданою Генеральним консульством України в Неаполі від 21.02.2019 р. №536-59.
23.10.2019 року позивач звернулася до органу праці та соціального захисту населення Бериславського району із заявою про призначення допомоги при народженні дитини.
Рішенням начальника управління соціального захисту населення районної державної адміністрації від 28.10.2019 р. №108, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні державної допомоги сім'ям з дітьми, а саме допомоги у зв'язку із народженням дитини, оскільки згідно п.12 постанови КМУ від 27.12.2001 р. №1751 «Про затвердження порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» остання не має права.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 3 Конституції України визначено визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (надалі Закон № 2811-XII).
Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2811-XII громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 10 Закону).
Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.
За приписами статті 11 Закону № 2811-XII для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (далі - Порядок).
Пунктом 2 Порядку визначено, що призначення і виплата державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання заявника.
Згідно пункту 11 Порядку для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: 1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).
Пунктом 12 Порядку визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Згідно пункту 43 Порядку документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає і виплачує державну допомогу, протягом десяти днів з дня подання заяви.
Про призначення державної допомоги сім'ям з дітьми чи про відмову в її призначенні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і виплачує зазначену допомогу, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом п'яти днів після прийняття відповідного рішення.
Отже, станом на час звернення позивача до відповідача з заявою про призначення допомоги при народженні дитини, ОСОБА_1 було пропущено встановлений законодавством строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини (12 календарних місяців після народження дитини).
Водночас, суд враховує, що за відсутності свідоцтва про народження дитини українського зразка, відсутністю закордонного паспорта для дитини, позивач була позбавлена можливості звернутися з відповідною заявою про призначення допомоги при народженні дитини, оскільки необхідною умовою для звернення позивача з такою заявою є наявність свідоцтва про народження дитини, копія якого має бути додана до такої заяви (з пред'явленням оригіналу).
Також, суд приходить до висновку про те, що позивачкою заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.
Відповідно до частини 7 статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 243/6956/1, від 20 листопада 2018 року у справі №226/317/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №226/2082/16-а.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини
Таким чином, право на отримання допомоги при народженні дитини є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивач була змушена виготовляти закордонний паспорт дитині та повернулася в Україну лише 05.10.2019 р., суд вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, ОСОБА_1 має право на призначення державної допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, рішення Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації про відмову ОСОБА_1 в призначенні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене рішенням №108 від 28 жовтня 2019 року, було прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто необґрунтовано, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд зауважує, що наявність дискреційних повноважень не означає, що суб'єкт владних повноважень може діяти свавільно при прийнятті тих чи інших рішень, такі повноваження мають межу.
За правовою позицією, яку Європейський суд з прав людини неодноразово викладав у своїх рішеннях, у національному законодавстві повинно бути з достатньою чіткістю визначено межі та спосіб здійснення відповідних дискреційних повноважень державних органів з метою забезпечення особам мінімального рівня захисту, на який вони мають право в умовах верховенства права в демократичному суспільстві.
При цьому, презюмується, що дискреційними повноваженнями є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.
Натомість, у деяких справах, відповідач - орган державної влади помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій.
Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд, існує лише один правомірний варіант поведінки.
Тож у кожному конкретному випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі суд оцінює законність, обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень представниками владних органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.
За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільств і держави.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на вищевикладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача у даних спірних правовідносинах, суд вважає за необхідне зобов'язати Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації признатичи та виплатити ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно норм ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Порядок розподілу судових витрат врегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 1 якої: при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними рішення Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області про відмову ОСОБА_1 в призначенні допомоги при народженні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області (74300, Херсонська область, Бериславський район, м.Берислав, вул.Успенська,10, код ЄДРПОУ 24749725) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м.Неаполь Республіки Італія.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області (74300, Херсонська область, Бериславський район, м.Берислав, вул.Успенська,10, код ЄДРПОУ 24749725) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Г.М. Морська
кат. 112030400