Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
03 лютого 2020 р. № 520/12712/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чудних С.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа - Відділ у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати дії Головного у правління Держгеокадастру у Харківській області в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2.000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області незаконними;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2.000 та із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.
В обґрунтування позову зазначив, що у вересні 2019 року він звернувся з клопотанням до керівництва Головного управління Держгеокадастру у Харківській області стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради. Однак, 28.10.2019 позивач отримав відповідь на зазначене клопотання, в якій його повідомлено, що відповідно до інформації Відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області зазначена земельна ділянка використовується під колективними огородами. Позивач не погоджується із зазначеним рішенням, оскільки воно не відповідає приписам чинного законодавства України, а саме Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статті 112 Земельного кодексу України. У зв'язку із чим просив позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що земельна ділянка, яку позивач хотів отримати безоплатно у власність, використовується мешканцями найближчих сіл, як городи, будь-яких документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою у районному відділі не обліковуються, районним відділом проводяться роботи щодо з'ясування правового статусу даного масиву. У зв'язку із чим, Головне управління прийняло наказ № 10714-СГ від 28.10.2019 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою". Таким чином, відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 26.09.2018.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням до керівництва Головного управління Держгеокадастру у Харківській області стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 10714-СГ від 28.10.2019 позивач відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі того, що зазначена земельна ділянка використовується під колективними городами.
Підставою виникнення спірних правовідносин став той факт, що відповідач, надаючи відповідь про відмову в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв, на думку останнього, всупереч норм Земельного кодексу України, оскільки відмовлено в наданні дозволу з підстави, яка не передбачена вказаним Кодексом, а саме: земельна ділянка використовується мешканцями найближчих сіл, як городи, будь-яких документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою у районному відділі не обліковуються, районним відділом проводяться роботи щодо з'ясування правового статусу даного масиву, що на думку відповідача, унеможливлює надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
По суті позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 та пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).
Згідно з частиною 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, законом визначено лише два види рішень, які можуть бути прийняті суб'єктом владних повноважень у разі подання заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: 1) надання відповідного дозволу або 2) відмова у наданні такого дозволу з підстав, встановлених законом.
При цьому, частина 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Поряд із тим, в наказі № 10714-СГ від 28.10.2019 відповідачем при відмові у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення не наведено будь - якої з підстав для такої відмови, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Окрім того, у вказаному наказі відповідач відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, взагалі не послався на жоден законодавчий акт, в лише виклав свої міркування.
Суд зазначає, що на законодавчому рівні відсутня така підстава для відмови у наданні такого дозволу, як використання земельної ділянки мешканцями найближчих сіл, як городи за відсутності документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою та за відсутності інформації щодо правового статусу такої земельної ділянки, яку заявник бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства.
Враховуючи приписи пункту б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України, якими унормовано право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара, та беручи до уваги, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки відповідає вказаному.
Також суд зазначає, що в наказі № 10714-СГ від 28.10.2019 відповідач не вказав про ненадання позивачем або надання не в повному обсязі відповідних документів, необхідних для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення. Тому, у відповідача не було законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Доказів протилежного представником відповідача до суду не надано.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 26.09.2018.
Так, з метою додаткового гарантування прав учасників антитерористичної операції та забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження від 19.08.2015 № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками".
В пункту 1 вказаного розпорядження Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру і обласні та Київські міські державні адміністрації за участю органів місцевого самоврядування визначають протягом місяця на території відповідної області та м. Києва земельні ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції.
Таким чином, відмова Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,000 га, що розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області свідчить про створення непередбачених законодавством перешкод в отриманні земельної ділянки позивачем як учасником АТО.
Суд зазначає, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як підставу вказав, що відповідна земельна ділянка використовується мешканцями найближчих сіл, як городи, будь-яких документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою у районному відділі не обліковуються. Також вказано, що районним відділом проводяться роботи щодо з'ясування правового статусу даного масиву.
Таким чином, відсутність правовстановлюючих документів щодо права власності на вказану земельну ділянку інших громадян чи юридичних осіб також свідчить про можливість отримання позивачем дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення з вказаної земельної ділянки безоплатно у власність для ведення сільськогосподарського призначення земельну ділянку площею 2 га.
Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність, з метою повного захисту прав і інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 10714-СГ від 28.10.2019 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Суд також зазначає, що скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 10714-СГ від 28.10.2019 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, охоплює позовну вимогу щодо визнання незаконними дій Головного у правління Держгеокадастру у Харківській області в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2.000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області, оскільки саме наказ, а не дії створює відповідні правові наслідки.
Аналогічна висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 03.05.2018 по справі № 805/402/18.
Отже, відмовляючи позивачу в наданні дозволу, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, з огляду на встановлену судом протиправність наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 10714-СГ від 28.10.2019 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2.000 та із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок суду першої та апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 по справі № 2040/6320/18.
Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В даному випадку зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є втручанням суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки позивач неодноразово звертався до відповідача з питанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, проте відповідач протиправно надав позивачу формальну відмову.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23 травня 2018 року у справі № 825/602/17 та від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.
Враховуючи вищевикладене, а також той факт, що наведені відповідачем підстави відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки суперечать приписам Земельного кодексу України, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, та з метою належного відновлення прав позивача частково задовольняє позовні вимоги, з підстав, викладених вище.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, буд. 21, 8-9 пов., м. Харків, 61145, код 39792822), третя особа - Відділ у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Волошина, 79, смт. Кегичівка, Кегичівського району, Харківська область, 64003, код 39792822) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 10714-СГ від 28.10.2019 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2.000 та із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.О.Чудних