Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
23 січня 2020 р. № 520/6508/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Рубан В.В.,
за участі
секретаря судового засідання - Абояна І.І.,
представника позивача - Репетун К.В.,
представника відповідача - Шапошника С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0019838-5306-2023 від 25.04.2019 року, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 68 905,28 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що податкове повідомлення-рішення № 0019838-5306-2023 від 25.04.2019 року ГУ ДФС у Харківській області, винесене на підставі п.п. 54.3.3, п. 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік в розмірі 68 905,25 грн. є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства та не в межах наданих повноважень, а тому підлягає скасуванню.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні та письмовому відзиві на позовну заяву не погодився з позовними вимогами, зазначивши, що оскаржуване позивачем рішення від 25.04.2019 року № 0019838-5306-2023 на суму 68 905,28 грн. для сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є обґрунтованим, документально підтвердженим та в повній мірі відповідає вимогам чинного податкового законодавства.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є фізичною особою-підприємцем, видами діяльності зокрема є вирощування зернових культур(крім рису), бобових культурі олійних культу, овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, вирощування інших однорічних і дворічних культур, інші будівельно-монтажні роботи.
Позивач є власником нежитлової будівлі загальною площею 3701,6 кв.м. адміністративно-побутового і гаражного призначення, яка складається з адміністративно-побутової будівлі "4-а" площею 1414,6 кв. м. та гаражна будівля "Б" площею 2287,0 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2, підстава виникнення права власності - договір про поділ спільного майна подружжя, серія та номер: реєстр № 1467, виданий 08.12.2017 року, виданий приватним нотаріусом Павловою О.О. Харківського районного округу, Харківської області, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.12.2017 року № 106822779 та технічним паспортом на виробничий будинок (адміністративно-побутова будівля, призначення - база механізації), виготовленого інженером з інвентаризації нерухомого майна атестаційної архітектурно-будівельної комісії 17.04.2008 року.
В червні 2019 року позивачем отримано податкове повідомлення-рішення № 0019838-5306-2023 від 25.04.2019 року ГУ ДФС у Харківській області, винесене на підставі п.п. 54.3.3, п. 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік в розмірі 68 905,28 грн. Позивач вважає, що у нього є пільги стосовно сплати вказаного податку на підставі п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266 ПК України, оскільки він, як фізична особа підприємниць, в цих приміщеннях здійснює промислову діяльність.
Вважаючи рішення податкового органу незаконним, позивач оскаржив його до суду.
Надаючи правову оцінку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно статті 265 Податкового кодексу України (далі ПК України) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
У відповідності до статті 10 ПК України податок на майно належить до місцевих податків.
Відповідно до Рішення Наталинської сільської ради Красноградського району ХХХІ сесії VII скликання від 09.02.2017 року "Про внесення змін до Положення "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", затвердженого рішенням LXXIII сесією VI скликання від 28.01.2015 року встановлені ставки податку по типу нежитлової нерухомості за 2018 рік.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статі 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
У відповідності до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 26 ПУ України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
Згідно підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі. приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "г").
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПУ України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття «промислове підприємство».
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість»; D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Підприємство це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки (стаття 62 Господарського кодексу України).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, висновки якого відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України слід враховувати суду при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, у справах 806/2676/17 від 15.05.2018, №806/2461/17 від 15.05.2018, №819/1818/17 від 11.09.2018, №809/1491/16 від 16.10.2018, №822/2614/16 від 11.12.2018.
Таким чином, встановлені в ході судового розгляду обставини свідчать про правильність висновків відповідача щодо порушення ОСОБА_1 вимог податкового законодавства, що в свою чергу доводить правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення №0019838-5306-2023 від 25.04.2019.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством, отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до вимог статті 139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 03.02.2020 року.
Суддя Рубан В.В.