03 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2641/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Костенко Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити певні дії,
23.07.2019 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області, в якій /з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог (а.с.65-8)/ просить:
- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Полтавській області щодо складання вимоги №Ф-2404-53 від 13.08.2019;
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-2404-53 від 13.08.2019.
- зобов'язати Головне управління ДФС у Полтавській області здійснити перерахунок надлишково нарахованої заборгованості з єдиного внеску у зв'язку з вимогою сплати єдиного внеску у подвійному розмірі;
- зобов'язати Головне управління ДФС у Полтавській області повернути позивачу надлишково сплачені (частково сплачені) та нараховані відповідачем у якості сплати єдиного внеску у подвійному розмірі кошти.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність прийнятого щодо нього рішення з огляду на те, що протягом 2018 року та шести місяців 2019 року єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачений ним самостійно в рамках підприємницької діяльності, а також як за працівника підприємством, з яким позивач перебуває у трудових відносинах. З урахуванням даного факту сплати єдиного внеску позивач вважає, що незалежно від того, що він має статус фізичної особи підприємця з ознакою, що така особа здійснює незалежну професійну діяльність як адвокат, він законодавчо не обтяжений обов'язком сплати єдиного внеску за кожен зареєстрований за ним вид діяльності, оскільки в інакшому випадку матиме місце подвійне оподаткування.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
16.02.2019 судом отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 01 травня року, що настає за звітним періодом. У разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, в розумінні Закону України № 2464-VІ фізичні особи - підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники єдиного внеску.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.11.2019 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № Пз9901/10/19 (№ 520/3939/19).
Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 поновлено провадження у справі. Доручено Печерському районному суду міста Києва забезпечити проведення судового засідання з розгляду справи №440/2641/19 у режимі відноконференції об 12:00 28.01.2020.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 здійснено заміну відповідача у справі №440/2641/19 з Головного управління ДФС у Полтавській області на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області (надалі - відповідач).
Позивач прибув для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції 28.01.2020 в приміщення Печерського районного суду міста Києва.
У зв'язку з технічними проблемами в Печерському районному суду міста Києва розгляд справи у режимі відноконференції 28.01.2020 не здійснювався.
Відповідно до частини четвертої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки у судове засідання не повідомив.
Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення частини четвертої статті 195, частини першої, дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, строки розгляду вказаної адміністративної справи, відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд знаходить за можливе розглянути справу за відсутності сторін у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на зазначене, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець 22.12.2006 за № 2 565 000 0000 001411. Зареєстрованими видами діяльності ФОП ОСОБА_1 за КВЕД є: 79.11 Діяльність туристичних агентств; 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 66.22 Діяльність страхових агентів і брокерів (основний); 66.29 Інша допоміжна діяльність у сфері страхування та пенсійного забезпечення; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 69.10 Діяльність у сфері права; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.
ФОП ОСОБА_1 взятий на облік у контролюючих органах 27.12.2006 за №771, про що свідчить довідка від 01.07.2014 №1416120700032.
На обліку в Карлівській ОДПІ ГУДФС у Полтавській області перебуває з 22.12.2006 як фізична особа-підприємець.
На спрощеній системі оподаткування (єдиний податок ІІІ група) позивач перебуває з 01.10.2016.
З Єдиного реєстру адвокатів України (http://erau.unba.org.ua) судом також встановлено, що позивач має право на здійснення адвокатської діяльності на підставі свідоцтва від 19.05.2010 №4142/10, виданого Київською обласною КДКА.
Як самозайнята особа адвокат ОСОБА_1 перебуває на обліку з 01.07.2014.
ОСОБА_1 протягом 2019 року як самозайнята особа відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в мінімальному розмірі, на підтвердження чого надав копії відповідних платіжних доручень (а.с.21-25). Зазначена обставина визнається і відповідачем.
17.05.2019 ГУ ДФС у Полтавській області була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2404-53 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 16436,83 грн за період 2018-2019 роки (а.с.55-56).
Не погодившись з правомірністю вказаної вимоги, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана справа є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 520/3939/19 (Пз 9901/10/19), а саме: 1) позивач: самозайнята особа, яка є платником єдиного внеску, у межах провадження незалежної професійної діяльності (наукової, літературної, артистичної, художньої, освітньої, викладацької, медичної практики, адвокатської практики, нотаріальної практики, релігійної (місіонерської) діяльності); 2) відповідач: суб'єкт владних повноважень - територіальний орган доходів і зборів, на обліку якого стоїть платник єдиного внеску; 3) предмет спору: рішення відповідача у справі (вимога) про сплату позивачем боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Вказаним Законом визначені: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування2).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України 2Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності ( п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України 2Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, здійснюється органом доходів і зборів із внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (ч. 2 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01.01.2016 р., надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).
Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).
Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15.05.2003 №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (в подальшому - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).
Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).
Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку № 1162).
Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 1162).
Згідно із абз. 2 ч. 3 ст. 16 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац 3 частини 2 статті 20 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з реєстру застрахованих осіб визначається Положенням № 10-1.
З метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).
Облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).
Пунктом 2 розділу ІV Положення № 10-1 встановлено, що до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску до ДФС України, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів, визначає Порядок № 435.
Пунктом 16 розділу ІV Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи - підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску (додаток 5).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.01.2012 р. у справі "Рисовський проти України" підкреслено особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ( параграф 70).
Відповідно до Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа "Серков проти України", заява №39766/05, параграф 43).
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що фізична особа - підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску, а Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не передбачається порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Порядком № 1162 не передбачено для контролюючого органу можливості самостійно взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності. Взяття такої особи на облік платників єдиного внеску можливе виключно за її заявою.
Пунктом 4 розділу Порядку № 1162 встановлено, що фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою "платник не подав заяви для взяття на облік".
Оскільки судовим розглядом встановлено, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, то відповідачем безпідставно встановлено позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нараховано на цій підставі єдиний внесок.
Крім того, відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Положення № 10-1 у контролюючого органу відсутні повноваження за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Згідно висновків Верховного Суду у зразковій справі № 520/3939/19 (Пз 9901/10/19), вимоги пункту 16 розділу ІV Порядку № 435, яким встановлено обов'язок формування та подання звіту фізичною особою - підприємцем, з ознакою незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Положення пункту 16 розділу IV "Формування звіту" Порядку №435 відсилають до додатка 5 "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску", розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника "фізична особа - підприємець, з ознакою незалежної професійної діяльності" формою звіту не передбачено.
Таким чином, взяття та перебування на обліку платників єдиного внеску фізичної особи - підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не передбачено.
Існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання порушує принцип правової визначеності.
З огляду на викладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності оскаржуваної вимоги від 17.05.2019 № Ф-2404-53, що є підставою для її скасування.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування вищезазначеної вимоги.
Водночас, вимога позивача про визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Полтавській області щодо складання спірної вимоги задоволенню не підлягає з огляду на те, що вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. В той же час, самі по собі дії не спричиняють правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе сформована вимога.
Таким чином, позовна вимога про визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Полтавській області щодо складання спірної вимоги задоволенню не підлягає.
Щодо інших позовних вимог, суд зазначає.
Згідно з пп. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 ПК України, надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Відповідно до пп. 17.1.10 п. 17.1 ст. 17 ПК України, платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначені положеннями ст. 43 ПК України, відповідно до п. 43.1 якої, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та ст. 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Згідно з п.п. 43.3, 43.4 ст. 43 ПК України, обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
Як визначено п. 43.5 ст. 43 ПК України, контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Отже, з аналізу наведених норм випливає, що умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення.
Разом з тим, позивач не надав доказів звернення до податкового органу із заявою про повернення грошових коштів.
Відтак, вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Беручи до уваги те, що позивачем при поданні позовної заяви до суду та заяви про збільшення позовних вимог сплачено судовий збір у загальному розмірі 2305,20 грн і суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, сума судових витрат зі сплати судового збору, яка підлягає присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача складає 768,40 грн.
Надаючи оцінку клопотанню позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4150,00 грн, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 зазначеною статті Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів взаємозв'язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.
Представником позивача надано до суду копію договору про надання правової допомоги від 28.05.2019, предметом якого, зокрема, є надання клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах всіх інстанцій (а.с.92-96).
Згідно п. 4.1 Договору вартість послуг Адвоката по Договору складається з набору фактично наданих послуг Клієнту, виходячи з наступних вартостей послуги: ознайомлення з матеріалами справи - 300,00 грн/година, але не менше 400,00 грн за справу; представництво інтересів Клієнта у відносинах зі Сторонами апеляційного провадження - 200,00 грн за кожен раз представництва Клієнта; підготовка документу по суті (позовна заява, заява про збільшення позовних вимог, апеляційна скарга, відзив а позовну заяву, відзив на апеляційну скаргу, інші документи по суті) - 540,00 грн за годину, але не менше 2500,00 грн за документ; представництво інтересів Клієнта в судовому засіданні - 3500,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що за наслідками надання правової допомоги, сторонами складений й підписаний акт виконаних робіт (наданих послуг) від 18.10.2019 (а.с.97), у якому зазначено, що роботи виконані на суму 4150,00 грн.
Позивачем сплачено кошти за надання юридичних послуг відповідно до договору про надання професійної правової (правничої) допомоги від 28.05.2019 в розмірі 4150,00 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.1498715769.1 від 18.10.2019, копія якої наявна у матеріалах справи (а.с.98).
Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
В акті виконаних робіт (наданих послуг) від 18.10.2019 до Договору про надання професійної правової (правничої) допомоги від 28.05.2019 (а.с.97) зазначено, зокрема, такі роботи (послуги):
- вивчення судової практики Верховного Суду, з урахуванням рішення від 02.09.2019 у зразковій справі, всього 2 години - 1250,00 грн;
- підготовка заяви про збільшення позовних вимог (2 документи про збільшення 2 позовних вимог) з урахуванням судової практики, всього 4 години - 2100,00 грн;
- підготовка клопотання про визнання судом справи ОСОБА_1 такою, що відповідає обставинам зразкової справи, всього 1 година - 400,00 грн;
- підготовка клопотання про застосування Судом до справи ОСОБА_1 висновків Верховного суду за зразковою справою, всього 1 година - 400,00 грн.
Суд зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На думку суду, загальний час затрачений на проведені адвокатом роботи (надані послуги) є неспівмірним.
Крім того, складені адвокатом процесуальні документи не відносяться до переліку заяв по суті справи, які встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на вищевикладене, зважаючи на задоволення позову, беручи до уваги розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг, а також співмірністю з ціною позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 17 травня 2019 року №Ф-2404-53.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) судові витрати: зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) та витрати на правову допомогу у сумі 1500,00 (одна тисяча п'ятсот гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко