03 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4952/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Очеретуватської сільської ради Семенівського району Полтавської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
16 грудня 2019 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Очеретуватської сільської ради, третя особа - ОСОБА_2 , в якій просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Очеретуватської сільської ради від 23 серпня 2019 року № 11 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність", яким ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати протиправним та скасувати рішення Очеретуватської сільської ради від 23 серпня 2019 року № 14 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність", яким позивачу відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,50 га за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за результатами розгляду відповідачем його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку статті 118 Земельного кодексу України одержав відмову, мотиви якої не узгоджуються з положеннями Земельного кодексу України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників сторін у судове засідання.
11 січня 2020 року судом отримано відзив на позов, у якому відповідач заперечував проти позовних вимог з тих мотивів, що у своєму клопотанні позивач фактично не просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, а ініціював питання щодо передачі земельної ділянки в його користування поза межами процедури розроблення проекту землеустрою /а.с. 30-32/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Очеретуватської сільської ради від 23 серпня 2019 року № 11 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність", яким ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 закрито.
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши матеріали позовної заяви, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що 09 липня 2019 року позивач звернувся до Очеретуватської сільської ради із заявою про передачу в користування земельної ділянки площею 0,47 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , с. Очеретувате для ведення особистого селянського господарства /а.с. 33/.
За результатами розгляду поданих позивачем документів відповідач рішенням тридцять першої сесії 7 скликання Очеретуватської сільської ради від 23 серпня 2019 року № 14 залишив клопотання ОСОБА_1 без задоволення без зазначення мотивів відмови /а.с. 34/.
Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням, звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно вимог частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.
В розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
За приписами частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відтак, вирішенню питання про передачу земельної ділянки громадянину у власність передує виготовлення ним технічної документації на підставі попередньо отриманого дозволу органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Натомість, зі змісту заяви позивача від 09 липня 2019 року встановлено, що останній звернувся до органу місцевого самоврядування не за дозволом на розробку проекту землеустрою щодо обраної для відведення земельної ділянки, а з вимогою про передачу останньої у користування, тобто поза межами процедури розроблення проекту землеустрою /а.с. 33/.
При цьому до вищевказаної заяви не приєднано ані доказів перебування запланованої до відведення земельної ділянки в користуванні гр. ОСОБА_1 , що свідчило б про некоректно сформульований намір позивача реалізувати своє право на приватизацію вищевказаного об'єкта нерухомого майна; ані розробленого та затвердженого відповідними інстанціями проекту землеустрою, з якого можна було б дійти висновку, що фактичною метою звернення позивача є затвердження такого проекту.
Разом із тим, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").
Судом встановлено, що незважаючи на неточне формулювання позивачем своїх вимог у заяві від 09 липня 2019 року, відповідач на тридцять першій сесії сьомого скликання Очеретуватської сільської ради фактично розглядав питання щодо можливості надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та ухвалив рішення про відмову у його наданні без зазначення мотивів такої відмови /а.с. 34/.
Як зазначалось вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Надаючи правову оцінку спірному рішенню, судом встановлено, що в ньому відсутні посилання на підстави, визначені статтею 118 Земельного кодексу України
Слід зауважити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом місцевого самоврядування конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття. Недотримання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії зумовлює його протиправність.
За викладених обставин суд визнає вищевказане рішення таким, що прийнято не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та необґрунтовано.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч вимог даної статті, відповідач не надав суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження правомірності спірного рішення.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Очеретуватської сільської ради від 23 серпня 2019 року № 14 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність" та наявність правових підстав для їх задоволення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистої о селянського господарства площею 0,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 , суд виходить з наступного.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в межах мотивів, наведених відповідачем у спірному рішенні. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистої о селянського господарства площею 0,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає, натомість належним способом захисту та відновлення прав ініціатора звернення у цій справі, з урахуванням частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, є зобов'язання Очеретуватської сільської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 липня 2019 року (вхідний номер 88 від 09 липня 2019 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистої о селянського господарства площею 0,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.
Отже, позовні вимоги у зазначеній частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 256,13 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Очеретуватської сільської ради Семенівського району Полтавської області (вул. Центральна, 33, с. Очеретувате, Семенівський район, Полтавська область, 38270, ЄДРПОУ 22548767), третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Очеретуватської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 23 серпня 2019 року № 14 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність", яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,50 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати Очеретуватську сільську раду Семенівського району Полтавської області (вул. Центральна, 33, с. Очеретувате, Семенівський район, Полтавська область, 38270, ЄДРПОУ 22548767) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) від 09 липня 2019 року (вхідний номер 88 від 09 липня 2019 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистої о селянського господарства площею 0,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Очеретуватської сільської ради Семенівського району Полтавської області (вул. Центральна, 33, с. Очеретувате, Семенівський район, Полтавська область, 38270, ЄДРПОУ 22548767) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 256 (двісті п'ятдесят шість) гривень 13 (тринадцять) копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.О. Чеснокова