03 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4651/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/4651/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області , в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ від 06.11.2019 №9747-СГ, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, а також зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.10.2019.
В якості підстави для звернення до суду заявник вказує на неправомірну, як на його думку, поведінку відповідача, що перешкоджає в реалізації гарантованого державою права особи на отримання у власність земельної ділянки.
Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
18.12.2019 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач вказує, що подана позивачем до розпорядника земель заява не відповідає вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, оскільки з графічного матеріалу, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, неможливо чітко встановити де знаходиться вказана земельна ділянка (а.с. 31-33).
У доповненні до відзиву від 24.12.2019 відповідач зазначив, що відповідно до інформації, наданої відділом у Новосанжарському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, земельна ділянка, на яку претендує позивач, накладається на земельну ділянку площею 15,39 га ріллі, кадастровий номер 5323480400:00:001:0128, державна реєстрація якої здійснена 21.04.2017 під час її формування за результатами складення Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) С(Ф)Г "Колос" для ведення фермерського господарства на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області. Рішенням 10 сесії 22 скликання Новосанжарської районної ради народних депутатів від 22.12.1995 дана земельна ділянка була надана гр. ОСОБА_2 у постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія Б №053854-329. У зв'язку з цим на ім'я гр. ОСОБА_2 виготовлено державний акт на право постійного користування землею серія ПЛ №000052, який включає земельні ділянки площею 23,7 га та додатково надані 17,3 га (а.с. 39-40).
28.12.2019 представник позивача Борзовець О.В. надав відповідь на відзив, яку суд не приймає до уваги, оскільки документ не підписаний автором (а.с. 47-49).
Ухвалою суду від 13.01.2020 клопотання представника позивача адвоката Борзовця О.В. про розгляд даної справи з викликом сторін залишено без задоволення.
Суд розглядає дану справу на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
З матеріалів справи суд встановив, що 07.10.2019 за вх. №К-14613/0/25-19 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшла заява ОСОБА_1 від 04.10.2019 про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га земель та відповідно надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області за межами населеного пункту відповідно до графічних матеріалів, додавши до заяви графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с. 34-35).
06.11.2019 наказом в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Остапенко Л. №9747-СГ ОСОБА_1 відмовлено у наданні такого дозволу з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (а.с. 36).
Позивач, не погодившись з прийнятим щодо нього рішенням, вважаючи його необґрунтованим та протиправним, звернувся до суду за правовим захистом порушеного права.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частина сьома статті 118 ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Крім того, вказаною нормою наведено альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Як встановлено судом, 06.11.2019 наказом в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Остапенко Л. №9747-СГ відмовлено у наданні такого дозволу з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Таким чином, спірний наказ містить лише загальне посилання на норму Земельного кодексу України, без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі.
Тобто, Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області у спірному наказі не зазначено, у чому саме полягала невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам.
Аналіз спірного наказу дає підстави вважати, що відповідачем при прийнятті спірного рішення не надано заявнику обґрунтованих пояснень та не наведено будь-яких конкретних доводів щодо того, що обрана ним земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги закону.
За викладених обставин, відмова відповідача, що оформлена наказом від 06.11.2019 №9747-СГ, не ґрунтується на вимогах закону.
Надаючи оцінку твердженням відповідача відносно того, що відповідно до інформації, наданої відділом у Новосанжарському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, земельна ділянка, на яку претендує позивач, накладається на земельну ділянку кадастровий номер 5323480400:00:001:0128, яка рішенням 10 сесії 22 скликання Новосанжарської районної ради народних депутатів від 22.12.1995 надана гр. ОСОБА_2 в постійне користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ПЛ №00005, який включає земельні ділянки площею 32,7 га та 17 га, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 11.02.2010 №1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року.
Частиною третьою статті 3 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
З матеріалів справи, а саме - з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 5323480400:00:001:0128 площею 15,39 га, цільове призначення 01.02. для ведення фермерського господарства, віднесена до державної власності, відомості про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки відсутні (а.с. 58).
Матеріалами справи підтверджено, що в книзі реєстрації державних актів на право постійного користування вказаний державний акт не зареєстрований. Суду надано копію зазначеного державного акту, з якого видно, що державний акт навіть не був підписаний уповноваженими особами в момент його видачі (а.с. 45).
Суд зазначає, що передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом виконавчої влади (стаття 123 Земельного кодексу України). Водночас, згідно з приписами статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 Земельного кодексу України.
Крім того, у своїй численній практиці (постанови від 10.12.2013 у справі № 21-358а13, від 07.06.2016 у справі №820/3507/15, від 27.03.2018 у справі №463/3375/15-а та від 05.03.2019 у справі № 806/602/18) Верховний Суд наголошує на тому, що усі учасники земельних відносин мають рівне право розробити проекти землеустрою. Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є першою стадією земельно-правової процедури щодо безоплатного отримання у власність земельних ділянок. Виходячи з приписів статей 116, 123 ЗК України, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає позитивного рішення про надання її у власність. А відтак, відмова органу виконавчої влади у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою фактично створює перешкоди для отримання земельної ділянки у власність.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відмова відповідача, оформлена наказом від 06.11.2019 № 9747-СГ, не ґрунтується на вимогах закону, у зв'язку з чим такий підлягає визнанню скасуванню як протиправний.
Суд погоджується із обраним позивачем способом захисту свого права та вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно, із урахуванням висновків суду, у спосіб та строк, передбачений законодавством України, розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Великобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, орієнтовний розмір 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Таким чином позов підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання позову до суду позивач поніс витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією №ПН989 від 13.11.2019.
Таким чином, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн.
З приводу стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Представництво інтересів позивача у даній справі здійснювалося адвокатом Борзовцем О.В. на підставі укладеного між ним та ОСОБА_1 (клієнт) договору про надання правової допомоги №07 від 02.10.2019 (а.с. 17-18), предметом якого є надання адвокатом юридичної допомоги в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
Згідно з п. 4.1 договору, юридичну допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях, що дорівнює 5 000,0 грн.
До суду надано копію акту прийому-передачі виконаних робіт, за змістом якого адвокат Борзовець О.В. виконав роботи (надав послуги), перелік яких зазначено у акті, відповідно до договору про надання правової допомоги від 02.10.2019, укладеного з гр. ОСОБА_1 , де вказано час витрачений на виконання робіт (послуг), сума вартості кожного з виду робіт (послуг) та загальну суму у розмірі 5 000,00 грн (а.с. 20).
На підтвердження факту сплати клієнтом коштів за договором від 02.10.2019 №07 адвокат Борзовець О.В. надав суду квитанцію №07 від 06.12.2019 на суму 5 000,00 грн (а.с. 29).
Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У акті прийому-передачі виконаних робіт за договором №07 від 02.10.2019 зазначено, зокрема, такі роботи (послуги): попередня консультація щодо земельних правовідносин, подальші поточні консультації щодо характеру виниклих спірних правовідносин (витрачений час - 2 год., вартість 1000,00 грн), опрацювання документації, представництво інтересів при поданні заяви та отриманні наказу про відмову, аналіз національної судової практики, практики ЄСПЛ (витрачений час - 2 год., вартість 1000,00 грн), підготовка процесуальних документів (заява про надання дозволу на приватизацію, адміністративний позов) (витрачений час - 6 год., вартість 2000,00 грн), подальше представництво інтересів у суді першої інстанції (згідно фактичного часу, вартість 1000,00 грн).
З урахуванням тієї обставини, що розгляд справи здійснювався судом у письмовому провадженні, тобто без виклику учасників, сума коштів у розмірі 1000,00 грн, що задекларована адвокатом як оплата за подальше представництво інтересів у суді першої інстанції, визнається судом необґрунтованою та виключається з розрахунку.
Залишок суми у розмірі 4000,00 грн за надані адвокатом послуги суд визнає завищеним, враховуючи незначну складність даної справи та типовість відповідної категорії спорів, у тому числі за позовами поданими цим самим представником до цього ж відповідача з тих самих підстав, у зв'язку з чим зменшує суму витрат на правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачу, до 1000,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 06.11.2019 №9747-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 04.10.2019 (вх. №К-14613/0/25-19 від 07.10.2019) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Внеликокобелячківської сільської ради Носанжарського району Полтавської області за межами населеного пункту з урахуванням висновків, сформульованих судом у даному рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп та обґрунтовану суму витрат на правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.Б. Супрун