справа №1.380.2019.004967
21 січня 2020 року
10 год. 31 хв. м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Гордійчук Г.В., представника позивачки Лучківа А.В., представника відповідача Паїк М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35) про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просить:
поновити строк на оскарження вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 1920-57 від 15.05.2019;
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 1920-57 від 15.05.2019.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у фізичної особи, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність) не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Оскільки вона перебуває на спрощеній системі, дані норми поширюються на неї безпосередньо і підтверджують незаконність оскаржуваної вимоги. Така порушує права позивачки, а тому вона звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 01.10.2019 позовну заяву залишено без руху для усунення її недоліків, а саме подання до суду заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до адміністративного суду з наданням доказів поважності причин пропуску строку, вказаних у заяві або клопотанні
17.10.2019 за вх. № 37661 від позивачки надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 21.10.2019 поновлено позивачці строк звернення до суду із цією позовною заявою. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження
Ухвалою суду від 28.11.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
05.11.2019 за вх. № 40775 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він позовні вимоги не визнав, та просив у їхньому задоволенні відмовити. Такі вимоги обґрунтовує тим, що на дату формування вимоги від 15.05.2019 № Ф-1920-57 платник знаходився на системі оподаткування та не перебував в стані припинення чи ліквідації. Отже, такі нарахування здійснені контролюючим органом позивачці як фізичній особі-підприємцю у зв'язку із наявністю недоїмки.
21.01.2019 позивачка подала заперечення на відзив (вх. № 3266), у якому звертає увагу суду на те, що Верховний Суд у своїй постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
У судовому засіданні представник позивачки заявлені позовні вимоги підтримав та просить задовольнити у повному обсязі.
Представниця відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила та просить у його задоволенні відмовити.
Суд, заслухавши вступне слово учасників судового розгляду, дослідив матеріали справи, встановив таке.
ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця Дрогобицькою районною державною адміністрацією Львівської області 06.09.2005, про що зроблено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер запису: 2 414 000 0000 001247. На обліку Дрогобицького управління Головного Управління ДПС у Львівській області позивачка перебуває з 08.09.2005.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ОСОБА_1 припинено. Дата запису - 11.09.2019.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області сформовано та надіслано ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-1920-57 (а.с. 10).
Вважаючи, що оскаржувана вимога є протиправною, позивачка звернулася до суду із цим позовом про її скасування.
Вирішуючи справу суд керується таким.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 (адміністративне провадження № К/9901/28514/19), з огляду на вищевикладені норми, шляхом їхнього системного тлумачення сформулював такий правовий висновок.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зважаючи на такий правовий висновок Верховного Суду, суд приймаючи рішення враховує, що з 16.08.2013 і на час розгляду справи ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із товариством з обмежено відповідальністю «ЛЕОНІ Ваерінг Системс УА», що підтверджується довідкою вих. № 603 від 17.09.2019 (а.с. 11).
Роботодавець сплачує за позивачку як за застраховану особу єдиний внесок в розмірі, не меншому мінімального страхового внеску за місяць, що вбачається із індивідуальних відомостей про застраховану особу наданих Пенсійним фондом України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с. 74-76).
Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачка в позові та під час розгляду справи наполягала на тому, що з 2013 року вона не займається підприємницькою діяльністю і відповідно до даних, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ОСОБА_1 припинено. Прибутку за здійснення підприємницької діяльності за вказаний період позивачка не отримувала.
Аналізуючи встановлені обставини у їхній сукупності суд дійшов висновку про те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) виставлена відповідачем без урахування зазначеного, а відтак є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, ЄДРПОУ 39462700) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 1920-57 від 15.05.2019
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, ЄДРПОУ 39462700) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення виготовлений 31.01.2020.
Суддя Р.П. Качур