Іменем України
03 лютого 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/213/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивача) до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (далі також - відповідач, УПФУ в Станично-Луганському районі), відповідно до якої просить:
- визнати протиправними бездіяльність УПФУ в Станично-Луганському районі щодо не виплати позивачу пенсії за період з 01.11.2017 по 30.04.2019;
- зобов'язати УПФУ в Станично-Луганському районі виплатити позивачу борг з виплати пенсії за період з 01.11.2017 по 30.04.2019.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач має статус тимчасово переміщеної особи та знаходиться на обліку як отримувач пенсії в УПФУ в Станично-Луганському районі. З 01.11.2017 по 30.04.2019 виплата пенсії була припинена без жодних повідомлень про підстави та причини такого припинення.
29.11.2019 позивач звернулася до УПФУ в Станично-Луганському районі за роз'ясненнями з приводу виплати не отриманої пенсії за період з 01.11.2017 по 30.04.2019.
Листом УПФУ в Станично-Луганському районі від 13.12.2019 № 360/Т-5 позивачу було повідомлено, що доплата за період з місяця звернення у сумі 20418,04 грн нарахована на додаткову відомість та буде виплачена після її фінансування. Борг за минулий період у сумі 38821,08 грн. обліковується в управлінні та буде виплачено після прийняття КМУ окремого порядку.
З посиланням на норму частини другої статті 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, позивача вважає, що невиплата пенсії позивачу за період з 01.11.2017 по 30.04.2019 є протиправною, а тому звернулася з цим позовом до суду і є підстави задовольнити позовні вимоги.
Відповідач заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 40-41), в якому зазначив таке.
Із заявою про запит пенсійної справи та прийняття її на облік до УПФУ в Станично-Луганському районі позивач звернувся 18.05.2015. Позивач перебуває на обліку в управлінні з 16.06.2015. Позивачу було поновлено виплату пенсії, яка сплачувалась до 01.11.2017.
Відповідно до підпунктів 4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення виплат внутрішньо перемішеним особам», соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо перемішених осіб», та у разі отримання інформації від Держприкордонної служби, МВС. СБУ, Мінфіну, Національної поліції. ДМС. Держфініспекиії. Держаудитедужби та інших органів виконавчої влади та органів самоврядування.
Позивач 01.03.2018 надав заяву про поновлення виплати пенсії, але згідно з протоколу від 15.03.2018 №147 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні (відновленні) пенсії у зв'язку зі скасуванням довідки ВПО.
Розпорядженням від 05.12.2018 УПФУ в Станично-Луганському районі виплату пенсії позивачу було вирішено не поновлювати.
Із заявою про поновлення виплати пенсії позивач звернувся 10.01.2019. Згідно з протоколу від 17.01.2019 № 220 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам ОСОБА_1 було вирішено відновити виплату пенсії, яка почала сплачувалися з 01.05.2019.
Нормами «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам») визначено, що орган здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до листа Пенсійного фонду України від 07.11.2017 №34882/02-22 щодо нарахування недоотриманих сум пенсій за минулий час внутрішньо переміщеним особам при взятті на облік, тобто, 03.05.2018 проведено повторне взяття на облік пенсійної справи позивача по статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тому заборгованість по виплаті пенсії позивача за період з 01.11.2017 по 31.10.2018 в сумі 38821,08 грн управлінням облікована та буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Заборгованість по виплаті пенсії позивача за період з 01.11.2018 по 30.04.2019 в сумі 20418,04 грн управлінням нарахована та буде виплачена належним чином після фінансування додаткових відомостей.
Управління повинно виконувати приписи нормативних актів Кабінету Міністрів України. Кабінетом Міністрів України не затверджено механізму реалізації окремого порядку виплати заборгованості переселенцям. Виплата заборгованості позивачці буде виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття.
На підставі викладеного, УПФУ в Станично- Луганському районі у даному випадку забезпечувало реалізацію своїх повноважень в межах, визначених нормативно-правовими актами, тому вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними і необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
По справі вчинені такі процесуальні дії.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 відкрито провадження у справі, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Визнано не пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 768,40 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 12-13).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
Позивач є пенсіонером за віком, пенсія призначена довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 01.08.2001 № 1130264 (арк. спр. 8).
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 09.01.2019 № 905-5000009688 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач перемістився за адресою: АДРЕСА_1 (арк. спр. 7).
18.05.2015 позивач звернулася до УПФУ в Станично-Луганському районі із заявою щодо запиту пенсійної справи з УПФУ в Жовтневому районі м. Луганська (арк. спр. 43).
Позивача було взято на облік УПФУ в Станично-Луганському районі з 01.07.2014 (арк. спр. 42).
Відповідно до витягу з протоколу від 26.10.2017 № 99 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем фактичного проживання/перебування Станично-Луганської РДА вирішено відмовити у призначенні позивачу виплати пенсії за фактичним місцем проживання ВПО (арк. спр. 58).
Відповідно до витягу з протоколу від 17.01.2018 № 220 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем фактичного проживання/перебування Станично-Луганської РДА вирішено призначити (відновити) позивачу соціальні виплати у вигляді пенсії (арк. спр. 47).
01.03.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії (арк. спр. 48).
Відповідно до витягу з протоколу від 15.03.2018 № 147 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам позивачу було відмовлено в призначенні (відновленні) пенсії в зв'язку зі скасуванням довідки ВПО (арк. спр. 50).
15.11.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.11.2017 (арк. спр. 51).
Рішенням управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації від 04.12.2018 № 905 скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача від 01.03.2018 № 1760 та внесені про це відомості до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (арк. спр. 53).
Розпорядженням УПФУ в Станично-Луганському районі від 05.12.2018 про зупинення виплати пенсії, на виконання частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у зв'язку із скасуванням управлінням соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації в Луганській області дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01.03.2018 № 1760 та внесенням відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб не поновляти виплату пенсії ОСОБА_1 (арк. спр. 54).
10.01.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення змін в пенсійну справу, надавши оновлену довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.01.2019 № 905-5000009688 (арк. спр. 55, 56).
Згідно з протоколів УПФУ в Станично-Луганському районі ОСОБА_1 пенсія за період з 01.11.2017 по 30.04.2019 в сумі 59239,12 грн нарахована, але не виплачена (арк. спр. 58, 59).
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з 01.11.2017 по 30.04.2019.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати заборгованості з виплати пенсії за минулі періоди, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
До даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплені основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22.11.2014.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося внаслідок бойових дій на території Луганської області, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на виплату йому пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.
Враховуючи, що позивач має право на виплату пенсії, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії з 01.11.2017 по 30.04.2019.
Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених права позивача, вважає за необхідне зобов'язати УПФУ в Станично-Луганському районі виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01.11.2017 по 30.04.2019.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, при цьому керується підзаконним нормативно-правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365".
Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (статті 113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлені законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За таких обставин, до спірних правовідносин щодо виплати пенсії пенсіонерам слід застосовувати норми Закону №1058-IV, які мають вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.11.2017 по 30.04.2019, таким чином вказана заборгованість пенсії позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою суду від 13.01.2020 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 840,8 грн. до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України судовий збір у розмірі 840,80 грн належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань УПФУ в Станично-Луганському районі.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись статтями 2, 8, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (ідентифікаційний номер 21792637, місцезнаходження: 93600, Луганська обл., Станично-Луганський район, смт Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд. 20) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ) утворену заборгованість внаслідок зупинення виплати раніше призначеної пенсії за віком за період з 01.11.2017 по 30.04.2019.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (ідентифікаційний номер 21792637, місцезнаходження: 93600, Луганська обл., Станично-Луганський район, смт Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд. 20) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця