03 лютого 2020 р.Справа №160/12890/19
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши клопотання про забезпечення позову приватного підприємства "Сунатко" у справі за позовною заявою приватного підприємства "Сунатко" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -
20 грудня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ПП "Сунатко", в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН2869/1860/АВ/ТД-ФС/573 від 25.11.2019 року, винесену Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області, якою на ПП "Сунатко" накладено штраф у розмірі 250 380, 00 грн.
В мотивування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, мав певні повноваження щодо проведення інспекційного відвідування. Однак під час проведення інспекційного відвідування, оформлення результатів такого відвідування допущено порушення, які підтверджують протиправність результатів інспекційного відвідування та протиправність постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН2869/1860/АВ/ТД-ФС/573. Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю). Відповідно до направлення на проведення інспекційного відвідування № 378-н від 08.10.2019 року інспекційне відвідування ПП "Сунатко" було призначено на підставі інформації, наданої листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.08.2019 року № 17516/05-05/26 щодо фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року. Однак, зазначена підстава відсутня у переліку виключних підстав для здійснення позапланового заходу, наведеного у ст. 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Крім того, представник позивача звернувся з адвокатським запитом № 20/11/2-19СУ від 21.11.2019 року до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо надання інформації про наявність даних пенсійного органу щодо допущення до роботи працівників ПП "Сунатко" без укладання з підприємством трудового договору, а також даних про щодо порушення ПП "Сунатко" законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області листом № 24242/05-06/26 від 07.11.2019 року повідомило, про те, що зазначені питання не відносяться до компетенції пенсійного органу і також не зазначило жодної інформації щодо порушення позивачем трудового законодавства. Таким чином, позивач вважає, що відповідачем безпідставно та протиправно призначено та проведено інспекційне відвідування. Також позивач стверджує, що згідно Акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ДН2869/1860/АВ від 25.10.2019 року орган Пенсійного фонду України не звертався до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області з інформацією про наявність на ПП "Сунатко" працівників щодо яких відсутні повідомлення про прийняття на роботу. Таким чином, порушення виявлені під час проведення інспекційного відвідування згідно ч. 3 ст. 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015 року не можуть бути взяті до уваги органом Держпраці під час винесення припису про усунення виявлених порушень. Акт та припис складені одночасно в останній день інспекційного відвідування, однак не були надані для ознайомлення, підписання директору ПП "Сунатко", який перебував на робочому місці. Всупереч п. 24, п. 27 Порядку інспектором Бабкіною В.І. було винесено припис одночасно з актом, що тим самим позбавило права позивача надати зауваження до акту до винесення припису. Дії позивача щодо укладення цивільно-правових договорів не можна розцінити, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях останнього знак порушення ч. 1 ст. 21 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Відтак, спірна постанова про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2019 року зазначена вище справа розподілена та 21.12.2019 року передана судді Пруднику С.В.
23.12.2019 року до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду від ПП "Сунатко" надійшла заява про забезпечення позову, за результатами розгляду якої, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року відмовлено повнстю.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.
У встановлений ухвалою суду від 24.12.2019 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
У період з 10.01.2020 року по 24.01.2020 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній відпустці, а в період з 27.01.2020 року по 31.01.2020 року перебував на лікарняному.
31.01.2020 року від ПП "Сунатко" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про забезпечення позову. Вказане клопотання вмотивовано тим, що 02.12.2019 року позивачем поштовим відправленням було отримано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН 2869/1860/АВ/ТД-ФС/573 від 25.11.2019 року у розмірі 250380,00 грн. У постанові № ДН 2869/1860/АВ/ТД-ФС/573 від 25.11.2019 року зазначено, що документ, який підтверджує сплату штрафу у розмірі 250380,00 грн позивачем повинно бути надано у строк до 25.12.2019 року. Таким чином позивач повинен сплатити штраф відповідно до оскаржуваної постанови не пізніше 25.12.2019 року. 30.01.2020 року ПП "Сунатко" поштовим відправленням від державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваленко У.Ю. отримав Постанову про відкриття виконавчого провадження № 61041577 від 23.01.2020 року з виконання постанови № ДН2869/1860/АВ/ТД-ФС/573 від 25.11.2019 року. Постанову про стягнення виконавчого збору № 61041577 від 23.01.2020 року, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 61041577 від 23.01.2020 року. Заявник стверджує, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до непоправних фінансових наслідків, аж до зупинки роботи підприємства. Як наслідок - працівники підприємства можуть залишитися без заробітної плати або роботи. А порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу не припустимо. Арешт коштів у розмірі 250380,00 грн. призведе до неможливості підприємства закуповувати сировину, своєчасно сплачувати податки і заробітну плату, своєчасно сплачувати рахунки за електроенергію, оренду тощо. ПП "Сунатко" є невеликим підприємством та сума штрафа до сплати у розмірі 250380,00 грн. є для нього значною. Сплата зазначеного штрафу разом із витратами на виконавче провадження є неможливим через відсутність таких коштів у позивача, а їх примусове стягнення, лише збільшить рахунок до сплати на суму виконавчого збору, та паралізує роботу заявника й зробить неможливим ефективний судовий захист, від тепер буде накладено арешт на його кошти та майно. Таким чином, підприємство не зможе ані функціонувати та виконувати свої зобов'язання у т.ч. щодо своєчасної та повної виплати заробітної плати, ані ефективно захищатися у суді, оскільки не матиме коштів оплачувати послуги адвоката. Тим більше, всі ми розуміємо, як легко держава забирає чужі кошти, і як важко з ними розстається, навіть якщо вони їй не належать. Як наслідок, несвоєчасне виконання зобов'язань потягне за собою неустойки від постачальників і штрафи від фіскальних та контролюючих органів. Відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про накладення штрафу уповноваженими особами Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ДН 2869/1860/АВ/ТД-ФС/573 від 25.11.2019 року, яка є предметом оскарження в даній справі, зумовлює примусове виконання такої постанови та тягне за собою інші наслідки, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" №1404-УІІІ від 02.06.2016. Це, в свою чергу, може призвести до негативних фінансових наслідків для Позивача у вигляді стягнення не лише суми штрафної санкції, яка є спірною, а й витрат виконавчого провадження.
Проаналізувавши доводи клопотання про забезпечення позову та додані до неї матеріали, суд вважає вказане клопотання таким, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За свою суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову.
Згідно із частиною першою 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
За правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозвязку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, „з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення постанови в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Тобто, застосування інституту забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов'язкам, яке він реалізує залежно від обставин справи.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Призначенням інституту забезпечення адміністративного позову є недопущення порушення прав позивача під час розгляду адміністративної справи та створення умов для можливості реального виконання рішення суду в подальшому.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, а також забезпечення збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Разом з цим, позивач, звернувшись із зазначеною заявою про забезпечення позову, не навів доказів, з яких останній дійшов висновку, що захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову в такий спосіб, або невжиття заходів по забезпеченню позову в даному випадку може ускладнити виконання рішення суду.
Згідно ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У той же час, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, протиправність оскаржуваних рішень повинно встановлюватися в ході розгляду даної справи, за результатами розгляду яких, в разі встановлення ознак їх протиправності, приймається рішення з урахуванням зазначених вище норм, що виключає необхідність застосування заходів забезпечення позову.
Суд зазначає, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявники звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Аналогічна правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2018 у справі № 826/5233/18 (адміністративне провадження № К/9901/59189/18).
Таким чином, подане клопотання про забезпечення позову є необґрунтованим та непідтвердженим доказами, а вжиттям такого заходу забезпечення позову фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, без встановлення будь-яких обставин, дослідження доказів у судовому засіданні, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, -
У задоволенні клопотання про забезпечення позову приватного підприємства "Сунатко" у справі № 160/12890/19 - відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник