03 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/12317/19
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради про визнання протиправними та скасування пунктів рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати підпункт 1 додатку 4 пункту 7 рішення Житомирської міської ради від 31.10.2019 року № 1662 "Про надання суб'єктам господарювання та громадянам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок";
- зобов'язати Житомирську міську раду на черговій сесії надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (12,04) за адресою: АДРЕСА_1 , під належним на праві власності нерухомим майном.
В обґрунтування позовної заяви зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу від 04.10.2018 року він придбав у власність приміщення прохідної автостоянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, у травні 2019 року звернувся до Житомирської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під належним на праві власності нерухомим майном - прохідною автостоянки. Проте, зазначає, що Житомирською міською радою клопотання ОСОБА_1 по суті залишається не розглянутим до цього часу. Так, згідно підпункту 1 додатку 4 пункту 7 рішення Житомирської міської ради від 31.10.2019 року № 1662 "Про надання суб'єктам господарювання та громадянам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", знято з розгляду сесії на довивчення питання відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Також, в заяві про уточнення позовних вимог зазначає, що під час перебування адміністративного позову на розгляді у суді, відповідачем у справі вчиняються дії, спрямовані на подальше порушення законних прав та інтересів позивача. Вказує на те, що на сайті Житомирської міської ради опублікований проект рішення Житомирської міської ради від 27.12.2019 року "Про надання фізичним особам-підприємцям та громадянам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок". Згідно вказаного проекту рішення, додатком 2 передбачено список фізичних осіб - підприємців та громадян, яким відмовлено в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У пункті першому додатку 2 зазначено ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 підстава для відмови - до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки додається письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Вказує на те, що такі дії не узгоджуються з вимогами земельного законодавства, та спричиняють подальше порушення законних прав та інтересів позивача.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 13 січня 2020 року о 12:00.
13 січня 2020 року до відділу документального забезпечення суду у строк та в порядку, визначеному статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшов відзив на позовну заяву від Житомирської міської ради відповідно до змісту якого відповідач просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що 30 травня 2019 року позивач через Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) звернувся з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500га з метою оформлення права оренди на земельну ділянку по АДРЕСА_1 в м.Житомирі. До заяви було додано наступні документи; викопіювання з кадастрової карти, копія витягу з ЄДР юридичних осіб, копія документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно, копія інвентарної справи або технічного паспорту на будівлі та споруди. Вказує, що з доданих додатків встановлено, що відсутні наступні документи, а саме: письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально, оскільки земельна ділянка під нерухомим майном позивача належить на праві постійного користування Спільному підприємству - торговельному комплексу "Ялинка" на підставі Державного акта на право постійного користування від 27.03.1998 № 511. Отже, на думку відповідача, позивачем при зверненні через ЦНАП до заяви не подано повного пакету документів, не надано письмову згоду землекористувача, засвідчену нотаріально. (а.с.24-25).
В підготовчому судовому засіданні, призначеному на 13 січня 2020 року о 12:00, судом в порядку статті 243 КАС України без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому судовому засіданні у зв"язку із поданням уточненої позовної заяви. Наступне судове засідання призначено на 20 січня 2020 року о 14:00 у зв'язку з уточненням позовних вимог.
В підготовчому судовому засіданні, призначеному на 20 січня 2020 року о 14:00, судом в порядку статті 243 КАС України без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні у зв"язку із недопуском представника відповідача до розгляду справи. Наступне судове засідання призначено на 28 січня 2020 року об 11:00.
27 січня 2020 року до відділу документального забезпечення суду надійшло клопотання від позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.46).
28 січня 2020 року до відділу документального забезпечення суду надійшов відзив на уточнений адміністративний позов від Житомирської міської ради, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що пред'явлений уточнений позов є таким, що не підлягає до задоволення. Зазначає, що виходячи з норм ст. 122, ст.123 Земельного кодексу України у клопотанні зазначають орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Також, вказує на те, що Житомирська міська рада не відмовила, а відклала на довивчення розгляд заяви позивача від 30.05.2019, надавши можливість узгодити питання з користувачем земельної ділянки та надати письмову згоду землекористувача, засвідчену нотаріально, що передбачено Земельним кодексом України (а.с.47-48).
В підготовчому судовому засіданні, призначеному на 28 січня 2020 року об 11:00, судом в порядку статті 243 КАС України без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та перехід до розгляду справи по суті у письмовому проваджені.
Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Частиною п'ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04.10.2018 придбав у власність приміщення прохідної автостоянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-10) та 30.05.2019 звернувся до Житомирської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га. з метою оформлення права оренди на земельну ділянку по проспекту Миру,50 в м. Житомирі . До заяви додано наступні документа: викопіювання з кадастрової карти, копія витягу з ЄДР юридичних осіб, копія документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно, копія інвентарної справи або технічного паспорту на будівлі та споруди (а.с. 28).
Рішенням Житомирської міської ради п'ятдесят шостої сесії сьомого скликання від 31.10.2019 №1662 "Про надання суб'єктам господарювання та громадянам дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" згідно підпункту 1 додатку 4 пункту 7 знято з розгляду сесії на довивчення питання відмови суб'єкту господарювання в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки фізичній особі-підприємцю - ОСОБА_1 (а.с.13-14).
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступних приписів законодавства.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до частини 2 зазначеної статті органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 123 Земельного кодексу України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно положень ч.2 ст. 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Радою Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 3 ст. 123 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «д» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.
Згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як, зокрема, регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Однак, в порушення вимог ст.123 Земельного кодексу України, відповідач за результатами розгляду заяви такого рішення не прийняв.
При цьому, суд наголошує, що вищенаведеними нормами права не закріплено за суб'єктом владних повноважень права утримуватись від прийняття відповідного рішення за результатами розгляду питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відтак, суд вважає, що відповідачем не прийнято відповідного мотивованого рішення по суті питання, визначеного у заяві позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Суд зазначає, що пункт 1 додатку 4 пункту 7 рішення Житомирської міської ради від 31.10.2019 року №1662 "Про надання суб'єктам господарювання та громадянам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" не є обґрунтованим рішення про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тому підлягає скасуванню.
Що стосується доводів відповідача про те, що позивач до клопотання не надав письмової згоди землекористувача, засвідчену нотаріально, то суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права відмовити у надані дозволу на розробку проекту землеустрою, тим самим прийнявши рішення по суті заяви із зазначених підстав.
Крім того, суд зазначає, що позивач звернувся із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою після придбання у власність приміщення прохідної автостоянки на підставі договору купівлі-продажу від 04.10.2018.
у постанові Великої палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 викладено правовий висновок про те, що земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об'єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об'єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
Відповідно до ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (ст.377 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, в тому числі, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі.
Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об'єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.
Таким чином, у разі подання клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою особою, яка набула право власності на господарські будівлі і споруди, на такій земельній ділянці, відповідно до ст. 120 Земельного кодексу, нотаріально посвідчена письмова згода землекористувача на вилучення земельної ділянки чи її частини, необхідної для експлуатації та обслуговування набутих у власність господарських будівель і споруд не вимагається, оскільки у цьому разі право постійного користування земельною ділянкою постійного землекористувача припиняється рішенням органу місцевого самоврядування відповідно до пункту «е» статті 141 Земельного кодексу України у зв'язку із набуттям зацікавленою особою права власності на господарські будівлі і споруди, які розташовані на земельній ділянці.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 6-2225 цс 16 від 12.10.2016., постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.
Стосовно вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Житомирська міська рада всупереч вимогам статі 123 Земельного кодексу України не розглянула по суті заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та не прийняла з цього приводу жодного рішення, тобто вийшла за межі своїх повноважень, оскільки право відступати від положень Земельного кодексу України та інших правових норм органам місцевого самоврядування не надано.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд, з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст. 245 КАС України, а також висновків суду у цій справі вважає за необхідне зобов'язати Житомирську міську раду на черговій сесії надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (12,04) за адресою: АДРЕСА_1 , під належним на праві власності нерухомим майном.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, позов задоволено, суд присуджує на користь позивача судовий збір у сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської міської ради.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Житомирської міської ради (майдан ім. С. П. Корольова, 4/2,Житомир,10014) про визнання протиправними та скасування пунктів рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати п.1 додатку 4 пункту 7 рішення Житомирської міської ради від 31.10.2019 року №1662 "Про надання суб'єктам господарювання та громадянам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" .
Зобов'язати Житомирську міську раду на черговій сесії надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (12,04) за адресою: АДРЕСА_1 , під належним на праві власності нерухомим майном.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 03 лютого 2020 року.
Суддя О.Г. Попова